Постанова № 39813647, 17.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2014 року Справа № 922/3657/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року у справі № 922/3657/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євромет" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 131 970,26 грн. на підставі договору від 30.03.2011 року № 1 у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати одержаного товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.10.2013 року (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 131 970,26 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року (судді Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І., Плужник О.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та справу передати на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2014 року розгляд справи було відкладено на 17.07.2014 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 30.03.2011 року між ТОВ "Торговий Дім "Євромет" (постачальник) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) укладено договір № 1, відповідно до умов якого постачальник прийняв на себе обов'язок постачати покупцеві товар - вироби з нержавіючої сталі, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата узгодженої сторонами партії товару, що поставляється за цим договором, здійснюється покупцем протягом 45-х банківських днів з моменту передачі товару.

На виконання умов договору за видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем протягом 2012 - 2013 років поставлено відповідачеві товар на загальну суму 131 970,26 грн., який відповідачем отриманий, але не оплачений.

08.07.2013 року позивачем на адресу відповідача направлена претензія № 345 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 131 970,26 грн., яка залишена без відповіді та задоволення.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця про стягнення з покупця заборгованості у зв'язку з невиконанням ним обов'язку з оплати одержаного за договором товару.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про стягнення заборгованості мотивовано встановленням обставин порушення відповідачем зобов'язання з оплати одержаного товару за спірним договором.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У будь-якому випадку, за ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом першої інстанції встановлено, що спірний договір поставки в установленому законом порядку не було визнано недійсним, тоді як позивач зобов'язання за цим договором з поставки товару виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати в сумі 131 970,26 грн. не здійснив.

Водночас, спростовуючи доводи відповідача про неукладення ним договору поставки, непідписання документів та неотримання товару, і відмовляючи в задоволенні клопотанням про призначення судової експертизи суд першої інстанції правомірно посилався на те, що матеріали справи містять договір зберігання від 03.01.2012 року № 030112, укладений між сторонами, рахунок № 1 від 14.04.2011 року, виставлений відповідачу на підставі спірного договору на суму 185 178,44 грн.; платіжні доручення, які містять посилання на договір від 30.03.2011 року № 1; виписки з банківського рахунку позивача про сплату ФОП ОСОБА_5 коштів з призначенням платежу "Сплата за метал згідно рах. № 1 від 14.04.2011 р."; спірний договір та видаткові накладні скріплені печатками відповідача, тоді як доказів неправомірного вибуття печатки з його володіння відповідачем не надано. Крім того господарські операції, які проводились з ФОП ОСОБА_5 відображені в податковій звітності позивача за період з травня 2012 року по лютий 2013 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погодився й апеляційний господарський суд, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За таких обставин, прийняті судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 1211 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року - без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2013 року.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

В.Харченко