Постанова № 39812999, 17.07.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Миколаїв

17 липня 2014 року справа № 814/1898/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Гордієнко Т. О. розглянула у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомЗаводського районного центру зайнятості, вул. 6-та Поперечна, 32, м. Миколаїв, 54010 доОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54029 простягнення незаконно отриманої допомоги в сумі 3 052,01 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Заводський районний центр зайнятості, звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1, про стягнення незаконно отриманої допомоги в сумі 3 052,01 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що відповідачка звернулася до районного центру зайнятості із заявою про надання їй допомоги у працевлаштуванні, внаслідок чого, їй було надано статус безробітної з призначенням допомоги по безробіттю, однак, на момент реєстрації у службі зайнятості вона належала до зайнятого населення, тому не мала законного права на одержання соціальної допомоги по безробіттю.

Позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідачка у судове засідання не з'явилася, заперечення суду не подала, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася ухвалою про відкриття провадження (направлена за місцем проживання), яка повернулася до відправника без вручення адресату. За приписами частини 4 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик вручений належним чином.

З врахуванням положень частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.

Суд дослідив матеріали і обставини справи та встановив наступне.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року N 1533-III (далі - Закон N 1533-III) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Статтею 7 Закону N 1533-III встановлено, що видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю.

Відповідно до пунктів 5-6 частини 2 статті 12 Закону N 1533-III районні центри зайнятості контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

За змістом положень частини 2 статті 36 Закону N 1533-III застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Так, 25.11.2013 відповідачка подала до центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного, в якій, зокрема, зазначено, що остання не навчається на денній (очній) формі навчання (арк. справи 20).

У червні 2014 року позивач встановив, що відповідачка, перебуваючи на обліку як безробітна та при отриманні допомоги по безробіттю, з 01.09.2013 знаходилася на навчанні в Миколаївському професійному ліцеї торгівлі та ресторанного сервісу за професією кухар, офіціант, про що свідчить лист від 21.05.2014 за № 01-15/133, витяг з наказу № 1 «З-УДЗ» від 30.08.2013 (арк. справи 10, 11).

При цьому, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (частина 3 статті 36 Закону N 1533-III).

Крім того, абзацом 1 пункту 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (далі - Порядок 307), встановлено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

За змістом частини 1 статті 34 Закону N 1533-III Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до розрахункової довідки за період з 02.12.2013 по 04.06.2014 відповідачці надміру нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 3052, 01 грн (арк. справи 13).

У зв'язку із вказаними обставинами позивач надіслав на адресу відповідачки претензію від 06.06.2014 № 06-1625/09 (арк. справи 14).

Станом на час розгляду справи відповідачка добровільно зазначені кошти не повернула.

Абзацом 2 пункту 6.14 Порядку 307 встановлено, що якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Відповідно до положень статті 39 Закону N 1533-III спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Аналіз практики Верховного Суду України свідчить, що адміністративні справи, предметом розгляду яких є стягнення з безробітного суми виплаченої допомоги по безробіттю на користь центрів зайнятості, підсудні окружним адміністративним судам та розглядаються в порядку адміністративного судочинства (постанови ВСУ України від 14.02.2012, від 23.03.2010, 13.04.2010).

За приписами частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідачка своїм правом не скористалася, станом на день розгляду справи доказів погашення боргу не подала.

За таких обставин позов належить задовольнити, оскільки він обґрунтований та підтверджений матеріалами справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 11, 71, 128, 158-163, 167, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54029, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Заводського районного центру зайнятості (вул. 6-та Поперечна, 32, м. Миколаїв, 54010, код за ЄДРПОУ 22440337) виплачену допомогу по безробіттю в сумі 3 052, 01 грн (три тисячі п'ятдесят дві гривні 01 к.).

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Т. О. Гордієнко