Постанова № 39812919, 03.07.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 липня 2014 р. № 820/10039/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій А.А.,

за участю представників сторін: позивач - Осаволюк Т.Л., відповідач - Шляхта В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Фармаком" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірма "Фармаком" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення форми "Р" від 13.05.2014року № 0001682201 та форми "В4" від 13.05.2014 року № 0001692201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про ведення підприємством з його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" податкового обліку безтоварних операцій, який пов`язаний з податковою вигодою. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, відповідно до інформації, отриманої від Західної ОДПІ (податкова інформація від 25.03.2014 року №235/20-33-22-05/38633164 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Велторг 2013» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за грудень 2013року) був встановлений факт неможливості підтвердження фактичного перевезення придбаних ТМЦ ТОВ «Велторг 2013» на адресу позивача. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ ВТФ" Фармаком" із контрагентами, у т.ч. ТОВ "Велторг".

У судовому засіданні 03.07.2014 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ ВТФ" Фармаком" зареєстроване як юридична особа 14.10.1999 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Московському районі з 02.02.2005 року за № 44, що підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 та довідкою № 4- від 02.02.2005року № 748/7/28-112.

Як було встановлено під час розгляду справи, у зв'язку з встановленням сумнівності у факті здійснення операцій (наявність податкової інформації Західної ОДПІ м. Харкова від 25.03.2014 року №235/20-33-22-05/38633164 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Велторг 2013» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за грудень 2013року) ДПІ у Московському районі звернулась до ТОВ ВТФ «Фармаком» із письмовим запитом від 18.02.2014 року №753/10/20-34-15-01-18 про надання інформації та її документального підтвердження з питань взаємовідносин із контрагентом ТОВ "Велторг 2013" за період з 01.12.2013року по 31.12.2013року, який був отриманий уповноваженим представником підприємства 18.02.2014року.

Листом від 20.02.2014 року №276, який згідно із штампом вхідної кореспонденції надійшов на адресу ДПІ у Московському районі 20.02.2014 року (вх. №1975/10), позивач надав пояснення та копії первинних документів стосовно взаємовідносин з ТОВ "Велторг 2013", за період з 01.12.2013року по 31.12.2013року.

Поряд із цим, судом встановлено, що у зв'язку з тим, що позивачем документальне підтвердження по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами надано не в повному обсязі, ДПІ у Московському районі 14.04.2014 року прийнято наказ №547 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ВТФ"Фармаком". Проте матеріали справи не містять доказів його отримання уповноваженим представником підприємства.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що на ст. 2 Акту перевірки зазначено, що перевірку проведено з урахуванням довідки Західної ОДПІ від 25.03.2014 року №235/20-33-22-05/38633164 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Велторг 2013» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за грудень 2013року, у той час як на ст.9 вказаного акту зазначено про факт надходження на адресу ДПІ у Московському районі саме Акту від 25.03.2014 року №235/20-33-22-05/38633164 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Велторг 2013» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за грудень 2013року.

24.04.2014 року співробітниками ДПІ у Московському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВТФ" Фармаком" з питань дотримання законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Велторг 2013» за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013року, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшої участі отриманих ТМЦ у фінансово-господарських операціях підприємства.

Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ ВТФ" Фармаком" п. 198.3, п. ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Велторг 2013» за період з 01.12.2013року по 31.12.2013року у сумі 445721,00грн.

На підставі вищезазначеного акту, 13.05.2014 року ДПІ у Московському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0001682201, яким ТОВ ВТФ" Фармаком" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 667749,00 грн., у т.ч. за основним платежем 445166,00грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 222583,00грн. та податкове повідомлення -рішення та № 0001692201, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено ведення підприємством та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" податкового обліку безтоварних операцій, який пов`язаний з податковою вигодою.

Також, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ВТФ «Фармаком» у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Велторг 2013".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеним контрагентом, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що видами діяльності, які здійснював позивач у перевіряємий період, були Виробництво інших харчових продуктів (код КВЕД 10.89), Виробництво парфумних і косметичних засобів (код КВЕД 20.42), Виробництво ефірних олій (код КВЕД 20.53), Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Оптова торгівля фармацевтичними товарами (код КВЕД 46.46).

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній матеріалами, між ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» та ТОВ «Велторг 2013» був укладений Договір № 041213 від 04 грудня 2013 року, відповідно до п.1.1 якого, продавець (ТОВ «Велторг 2013») зобов'язується передати у власність покупця (позивача) товар, асортимент, кількість та ціна на який встановлюються у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердженням виконання умов даного договору, позивачем надані відповідні документи: видаткова накладна № 1 від 04 грудня 2013 року; податкова накладна № 231 від 04 грудня 2013 року; видаткова накладна № 2 від 13 грудня 2013 року; податкова накладна № 253 від 13 грудня 2013 року; видаткова накладна № З від 13 грудня 2013 року; податкова накладна № 254 від 13 грудня 2013 року; видаткова накладна № 4 від 20 грудня 2013 року; податкова накладна № 272 від 20 грудня 2013 року; видаткова накладна № 5 від 23 грудня 2013 року; податкова накладна № 285 від 23 грудня 2013 року; видаткова накладна № 6 від 27 грудня 2013 року; - податкова накладна № 380 від 27 грудня 2013 року.

Відповідно до п.3.1. Договору, оплата за поставлений Товар здійснюється у національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки за придбані ТМЦ було здійснено ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками від 13 січня 2014 року, від 17 січня 2014 року; від 20 січня 2014 року; від 27 січня 2014 року та від 03 лютого 2014 року, що не ставиться під сумнів податковим органом під час перевірки.

Таким чином, суд вважає за потрібне зауважити, що матеріали справи містять докази проведення розрахунків за придбані ТМЦ між позивачем та його контрагентам, що свідчить про факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості придбаного товару за договорами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи.

Отже, позивачем надано документи на підтвердження того, що безготівкові кошти були списані з рахунків суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару), тобто вибули з його власності, що в свою чергу свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.2.1. Договору поставка товару здійснюється зі складу Продавця в строки, що додаткового погоджуються Сторонами на підставі замовлень Покупця. Поставка Товару здійснюється транспортним засобом Продавця та за його рахунок на адресу, яка узгоджується сторонами додатково і зазначатиметься у відповідній видатковій накладній. На виконання вказаної умови договору, товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у -ТОВ «Велторг 2013», були перевезені даним контрагентом та поставлені ним на склад ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ», який знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Юр'ївська, 17, що підтверджується відповідними ТТН: № 0000001 від 04 грудня 2013 року; № 0000002 від 13 грудня 2013 року; № 0000003 від 13 грудня 2013 року; № 0000004 від 20 грудня 2013 року; № 0000005 від 23 грудня 2013 року; № 0000006 від 27 грудня 2013 року.

Крім того суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Суд зазначає, що згідно з умовами вищезазначеного Договору (п.2.4), прийом товару по кількості і якості здійснюється представником Покупця, що має відповідне доручення, згідно діючого законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, приймання придбаного позивачем товару здійснювалося уповноваженою ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» особою - Луньовим В.М., якому довірено отримувати товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Велторг 2013», у відповідності з вказаними видатковими накладними, на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, котрі відображені позивачем в журналі реєстрації довіреностей за грудень 2013 року, що підтверджується витягом з даного журналу та копіями довіреностей № 963 від 04 грудня 2013 року; № 986 від 13 грудня 2013 року; № 987 від 13 грудня 2013 року; № 1004 від 20 грудня 2013 року; № 1006 від 23 грудня 2013 року; № 1017 від 27 грудня 2013 року. Факт перебування Луньова В.М. на посаді директора підтверджується Наказом про його призначення, котрий міститься в матеріалах справи.Впищезазначені обставини не заперечуються контролюючим органом в акті перевірки.

Розвантаження товару, придбаного позивачем у ТОВ «Велторг 2013», було здійснене вантажником ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» Кіріченко Максимом Олеговичем, що підтверджується Наказом № 137 від 12 жовтня 2011 року про прийняття його на роботу. Факт наявності у приватній власності позивача приміщення для зберігання ТМЦ підтверджується Витягом № 23499569 від 05 серпня 2009 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується актом перевірки податного органу.

Товар, придбаний ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» у ТОВ «Велторг 2013» за вказаним договором, був облікований на складі позивача, що підтверджуються оборотно-сальдовими відомостями та картками ТМЦ по рахунку.

Як зазначив позивач, придбані У ТОВ « Велторг 2013» ТМЦ використовувались позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення дієтичних добавок та косметичних засобів, що підтверджується наявною в матеріалах справи калькуляцією вартості виробництва продукції, що також не ставиться під сумнів контролюючим органом.

Факт наявності необхідних виробничих потужностей та кваліфікованого персоналу для здійснення господарської діяльності підприємством, не ставить під сумнів контролюючим органом під час перевірки.

На підтвердження факту подальшої реалізації виготовленої продукції, позивач надав відповідні видаткові накладні № РН-0001538 від 30 січня 2014 року; № РН-0001783 від 04 лютого 2014 року; № РН-0002705 від 18 лютого 2014 року; № РН-0001131 від 23 січня 2014 року; № РН-0002019 від 07 лютого 2014 року; № РН-0003373 від 03 березня 2014 року; № РН-0003372 від 03 березня 2014 року; № РН-0003371 від 03 березня 2014 року; № РН-0002415 від 17 лютого 2014 року; № РН-0000950 від 21 січня 2014 року; № РН-0001515 від 29 січня 2014 року; № РН-0002858 від 20 лютого 2014 року; № РН-0001316 від 27 січня 2014 року; № РН-0002915 від 20 лютого 2014 року; № РН-0002200 від 10 лютого 2014 року; № РН-0000794 від 20 січня 2014 року; № РН-0000290 від 13 січня 2014 року; № РН-0002987 від 24 лютого 2014 року; № РН-0000790 від 20 січня 2014 року; № РН-0000878 від 20 січня 2014 року; № РН-0000778 від 17 січня 2014 року; № РН-0000027 від 08 січня 2014 року; № РН-0001060 від 22 січня 2014 року; № РН-0000623 від 15 січня 2014 року; № РН-0001995 від 10 лютого 2014 року; № РН-0000747 від 17 січня 2014 року; № РН-0001156 від 21 січня 2014 року; № РН-0000007 від 08 січня 2014 року; № РН-0001733 від 24 січня 2014 року; № РН-0001563 від 03 лютого 2014 року; № РН-0001244 від 24 січня 2014 року; № РН-0001238 від 24 січня 2014 року; № РН-0000920 від 20 січня 2014 року; № РН-0000420 від 13 січня 2014 року; № РН-0000074 від 08 січня 2014 року; № РН-0000780 від 20 січня 2014 року; № РН-0001368 від 27 січня 2014 року; № РН-0000357 від 13 січня 2014 року; № РН-0003260 від 25 лютого 2014 року; № РН-0001369 від 27 січня 2014 року; № РН-0002553 від 17 лютого 2014 року; № РН-0002803 від 21 лютого 2014 року; № РН-0002801 від 21 лютого 2014 року; № РН-0003260 від 25 лютого 2014 року; № РН-0000885 від 21 січня 2014 року; № РН-0001342 від 28 січня 2014 року; № РН-0000429 від 14 січня 2014 року; № РН-0002683 від 18 лютого 2014 року.

Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «Велторг 2013» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки товару.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, що в свою чергу дає підприємству право на формування підприємством податкового кредиту, а понесення ТОВ ВТФ «Фармаком» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Велторг 2013" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ «Велторг 2013» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Окрім того, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Фармаком" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області форми "Р" від 13.05.2014року № 0001682201 та податкове повідомлення - рішення форми "В4" від 13.05.2014 року № 0001692201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Фармаком" (61001, м. Харків, вул. Юр`ївська, 17, код ЄДРПОУ 30590731) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 09.07.2014 року.

Суддя Горшкова О.О.