Постанова № 39812851, 16.07.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2014 року Справа № П/811/1925/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі

головуючого: судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників позивача - Тодоренка О.М., Іщенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп Плюс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області від 08.05.2014 року №0000242207 та №0000252207.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем складено акт №20/11-23-22-07/31844975 від 18.04.2014 р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Селанія" за вересень 2012 р., ТОВ "Ювілайт" за вересень 2012 р., ТОВ "Лідер" за травень та липень 2013 року. На підставі даного акту, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 08.05.2014 року: №0000242207 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 19401,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 15521,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3880 грн.; №0000252207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у сумі 18431 грн., у т.ч. за основним платежем - 14745,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3686,0 грн.. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з грубим порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими, тому на думку позивача оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем подано заперечення проти позову згідно якого зазначено, що у позивача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку, якою було встановлено порушення ст.ст.135, 137, 138, 185, 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим складено акт №20/11-23-22-07/31844975 від 18.04.2014 р.. На підставі акту, 08.05.2014 року винесено податкові повідомлення-рішення №0000242207 та №0000252207, які на думку відповідача винесено правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства. Тому, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд в їх задоволенні відмовити (т.1 а.с.230-231).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином. В справі наявне клопотання, в якому представник відповідача просив суд розглядати справу без його участі, зазначивши, що позовні вимоги заперечує в повному обсязі (т.1 а.с.229, 238).

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп Плюс" зареєстроване 29.12.2001 р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради як юридична особа (т.1 а.с.8-9), та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ.

Судом встановлено, що в період 11.04.2014 р. по 15.04.2014 р. відповідачем на підставі наказу №634 від 10.04.2014р. (т.1 а.с.14) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Селанія" за вересень 2012 року, з ТОВ "Ювілайт" за вересень 2012 року, з ТОВ "Лідер" за травень, липень 2013 року. За результатами якої складено акт №20/11-23-22-07/31844975 від 18.04.2014 року (т.1 а.с.16-32).

За висновками акту, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п.135.1, 135.2 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено валові доходи та доходи, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на загальну суму 299 653 грн., в т.ч. за: три квартали 2012 року в сумі 116 361 грн.; 2013 рік в сумі 183 292 грн.;

- пп.138.1-138.12 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на загальну суму 317 439 грн., у зв'язку з придбанням та реалізацією товарів за: три квартали 2012 року в сумі 110 750 грн.; 2013 рік в сумі 206 689 грн., та занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 14 745 грн., в т.ч. за: 2012 рік в сумі 14 754 грн.;

- п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в розмірі 63 487 гри., в т.ч. за: вересень 2012 р. в сумі 22 150 грн., за травень 2013 р. в сумі 7 883 грн., за липень 2013 р. в сумі 33 454 грн., та занижено податок на додану вартість в сумі 15 521 грн., в т.ч. у: травні 2013 р. в сумі 6 683 грн., липні 2013 р. в сумі 8 838 грн.;

- перевіркою не підтверджено об'єкт оподаткування з ПДВ при продажу товарів, які підпадають під визначення ст.185 Податкового кодексу України, а саме безпідставно було сформовано податкові зобов'язання за рахунок сум податку на додану вартість контрагентів-покупців на загальну суму 59 930 грн., в т.ч.: вересень 2012 р. - 23 272 грн.; травень 2013 р. - 1 240 грн.; липень 2013 р. - 19 465 грн.; серпень 2013 р. - 9 409 грн.; вересень 2013 р. - 6 544 грн..

На підставі акту, 08.05.2014 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№0000242207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, у розмірі 19 401 грн., у тому числі 15 521 грн. основного платежу штрафних (фінансових) санкцій - 3 880 грн. (т.1 а.с.35-36);

№0000252207 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, у розмірі 18 431 грн., у тому числі 14 754 грн. основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій - 3 686 грн. (т.1 а.с.33-34).

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступні фактичні обставини.

Щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 15 521 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 3 880 грн., суд зазначає.

Як вбачається з акту перевірки та поданого до суду розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість в розрізі контрагентів, на думку перевіряючих, в ході перевірки встановлено заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 15 521 грн., в т.ч. у: травні 2013 р. в сумі 6 683 грн., липні 2013 р. в сумі 8 838 грн., по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер" (код ЄДРПОУ 22524198) (т.1 а.с.232).

Так, перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту за травень та липень 2013 року позивачем віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 41 337 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер", перевіркою якого було встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення пунктів 185.1, 187.1, 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в частині недодержання вимог даних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність господарських операцій. При цьому, в акті зазначено про те, що наявність формально складених, але недостовірних первинних документів не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки їх відповідність спростовано фактичними обставинами.

Вказані фактичні обставини з позиції відповідача, полягають в тому, що для проведення перевірки правильності відображення позивачем в обліку та звітності операцій по відносинах з ТОВ "Лідер" використані акти ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27.11.2013 р. №591/22-02/22524198 та від 27.11.2013 р. №595/2202/22524198, якими встановлено відсутність фактів реального здійснення господарських операцій ТОВ "Лідер" та відсутність фактів реального вчинення господарських операцій контрагентами-покупцями.

Відтак, на думку відповідача, враховуючи результати перевірок ТОВ "Лідер", останнє здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди позивачу.

Суд не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Згідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідності до ч.1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено порядок складання та вимоги до податкових накладних.

Відповідно п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем відображено в податковому обліку, а саме віднесено до складу податкового кредиту за травень, липень 2013 року суми ПДВ в розмірі 41 337 грн. (7 883 грн. за травень, 33 454 грн. за липень) по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер".

Згідно Спеціального витягу з ЄДР, станом на 19.06.2014 р. ТОВ "Лідер" (код 22524198) зареєстровано як юридична особа, в процесі припинення не перебуває (т.1 а.с.213).

Також, доказів того, що ТОВ "Лідер" не є платником ПДВ суду не надано.

08.05.2013 р. між ТОВ "Транс-Груп Плюс" (Покупець) та ТОВ "Лідер" (Постачальник) було укладено договір поставки товару №05/13/01, згідно якого Постачальник зобов'язався постачати і передавати Покупцю матеріали верхньої будови колії (болти, накладки, шпали, рейки, підкладки і т.д.), далі - товар, ціна, кількість та якість якого вказана у специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах Договору (т.1 а.с.93-95).

Виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором підтверджено:

1) у травні 2013 року: рахунком-фактурою №313 від 24.05.2013 р. (т.1 а.с.96), видатковою накладною №336 від 27.05.2013 р. (т.1 а.с.97).

27.05.2013 р. ТОВ "Лідер" виписано позивачу податкову накладну №336 на загальну суму 47 300 грн., в т.ч. ПДВ - 7 883,33 грн. (т.1 а.с.98), віднесену позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в травні 2013 р. (т.1 а.с.182-185).

2) у липні 2013 року:

- рахунком-фактурою: №67 від 04.07.2013 р. (т.1 а.с.99), №445 від 29.07.2013 р. (т.1 а.с.102), №446 від 29.07.2013 р. (т.1 а.с.105), №447 від 29.07.2013 р. (т.1 а.с.108), №466 від 30.07.2013 р. (т.1 а.с.111), №467 від 30.07.2013 р. (т.1 а.с.114);

- видатковою накладною: №67 від 04.07.2013 р. (т.1 а.с.100), №445 від 29.07.2013 р. (т.1 а.с.103), №446 від 29.07.2013 р. (т.1 а.с.106), №465 від 30.07.2013 р. (т.1 а.с.109), №466 від 30.07.2013 р. (т.2 а.с.112), №467 від 30.07.2013 р. (т.1 а.с.115),

Також, ТОВ "Лідер" виписано позивачу податкові накладні: від 04.07.2013 р. №67 на загальну суму 16 200 грн., в т.ч. ПДВ - 2 700 грн. (т.1 а.с.101), від 29.07.2013 р. №445 на загальну суму 34 857,14 грн., в т.ч. ПДВ - 5 809,52 грн. (т.1 а.с.104), від 29.07.2013 р. №446 на загальну суму 37 760 грн., в т.ч. ПДВ - 6 293,33 грн. (т.1 а.с.107), від 30.07.2013 р. №465 на загальну суму 27 600 грн., в т.ч. ПДВ - 4 600 грн. (т.1 а.с.110), від 30.07.2013 р. №466 на загальну суму 31 280 грн., в т.ч. ПДВ - 5 213,33 грн. (т.1 а.с.113), від 30.07.2013 р. №467 на загальну суму 53 029,36 грн., в т.ч. ПДВ - 8 838,23 грн. (т.1 а.с.116), віднесених позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних в липні 2013 р. (т.1 а.с.194-199)

Факт оплати товару підтверджено банківськими виписками по рахунку (т.1 а.с.117-122).

Факт транспортування товару підтверджено договором №26 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.10.2012 р., укладеного між позивачем та ТОВ "Антей-Груп" (т.1 а.с.145-149), рахунками (т.1 а.с.150, 154, 158, 162, 166), актами (т.1 а.с.151, 155, 159, 163, 167), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.152, 156, 160, 164, 168), податковими накладними (т.1 а.с.153, 157, 161, 165, 169), банківськими виписками (т.1 а.с.170-173).

Отже, з аналізу наведених вище норм законодавства і правовідносин з вказаним вище підприємством-контрагентом вбачається, що позивачем по взаємовідносинам з ТОВ "Лідер" за травень, липень 2013 р., дотримано всіх обов'язкових вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Також, позивачем надано суду докази того, що отриманий товар було використано ним у перевіряємому періоді безпосередньо у власній господарській діяльності. Встановлено, що товар частково було реалізовано до ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", що підтверджується рахунками (т.1 а.с.129, 132, 135, 138, 141), видатковими накладними (т.1 а.с.130, 133, 136, 139, 142), податковими накладними (т.1 а.с.131, 134, 137, 140, 143), частково до ТОВ "Пікет-7" (т.1 а.с.123-128).

Частина придбаного товару відвантажена на склад позивача (т.1 а.с.144, 243-249).

Суд також не погоджується з відповідачем, що правочин, укладений між позивач та ТОВ "Лідер", не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Станом на час проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лідер" дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були платниками податку на додану вартість, що не спростовано відповідачем.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори, укладені позивачем є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд враховує, що даний акт перевірки позивача ґрунтується лише на відомостях з акта перевірки контрагента ТОВ "Лідер".

Крім того, самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.ст.19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем відносно того, що укладені ним правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, виконання робіт, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та контрагент, укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди, а також те, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання податкової вигоди.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31 січня 2011 року, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відтак, суд спростовує висновки відповідача в частині порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, завищення суми податкового кредиту в розмірі 41 337 грн., в т.ч.: за травень 2013 р. в сумі 7 883 грн., за липень 2013 р. в сумі 33 454 грн., та заниження податку на додану вартість в сумі 15 521 грн., в т.ч. у: травні 2013 р. в сумі 6 683 грн., липні 2013 р. в сумі 8 838 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер". Тому, податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014р. №0000242207 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14 754,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 3 686,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Лідер", суд зазначає.

Як вбачається з акту перевірки та поданого до суду розрахунку штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток в розрізі контрагентів, на думку відповідача, позивачем було занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 14 745 грн. (т.1 а.с.233).

Так, перевіркою повноти визначення валових витрат та витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування встановлено їх завищення за 2013 рік в сумі 206 689 грн..

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток встановлено його заниження в частині взаємовідносин позивача з ТОВ "Лідер" за травень 2013 року в сумі 33 417 грн. та липень 2013 року в сумі 44 191 грн..

Дана позиція відповідача ґрунтуються на тих же самих фактах, що стали підставою для висновків про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 41 337,00 грн. та заниження податку на додану вартість в сумі 15 521,00 грн..

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно вимог п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, котрі враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України).

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України.

При цьому, згідно вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що платник податків має право віднести будь-які витрати до складу витрат за умови їх здійснення в межах своєї господарської діяльності, документального підтвердження відповідних витрат шляхом оформлення первинних документів відповідно до вимог чинного законодавства.

Як зазначалось судом, фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ "Лідер" мали реальний характер, позивачем по бухгалтерському та податковому обліку було відображено придбання товару у ТОВ "Лідер" в травні та липні 2013 року.

ТОВ "Лідер" зареєстроване як юридична особа (а.с.213).

Також, судом встановлено, що частину придбаного у ТОВ "Лідер" товару в травні 2013 р. на загальну суму 39 416,67 грн. (ПДВ 7 883 грн.) було реалізовано в травні 2013 р. до ТОВ "Пікет-7" (т.1 а.с.123-128). В липні 2013 р. частину придбаного у ТОВ "Лідер" товару на суму 167 272,09 грн. (ПДВ 33 454,42 грн.) реалізовано до ПАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", що підтверджується рахунками (т.1 а.с.129, 132, 135, 138, 141), видатковими накладними (т.1 а.с.130, 133, 136, 139, 142), податковими накладними (т.1 а.с.131, 134, 137, 140, 143). Частина придбаного товару відвантажена на склад позивача, який орендується останнім згідно договору оренди приміщення №13/07/1 від 01.07.2013 р.. Факт відвантаження товару підтверджено актом приймання-передачі товару від 02.08.2013 р. №б/н (т.1 а.с.144, 243-249).

Відтак, отриманий товар використано позивачем у власній господарській діяльності.

Таким чином, суд спростовує висновки відповідача щодо завищення валових витрат та витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування за 2013 рік в сумі 206 689 грн., та заниження податку на прибуток в частині взаємовідносин позивача з ТОВ "Лідер" за травень 2013 року в сумі 33 417 грн. та липень 2013 року в сумі 44 191 грн..

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 08 травня 2014 року №0000252207 теж є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

При цьому, за приписами ч.2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

Отже, суд дійшов висновку про протиправність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 15 521 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 3 880 грн., а також з податку на прибуток в розмірі 14 745 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 3 686 грн..

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Суд вважає за необхідне присудити позивачу судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 182,70 грн..

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 08 травня 2014 року №0000242207 та №0000252207.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп Плюс" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 182,70 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 18.07.2014 року.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина