Постанова № 39812440, 25.06.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ25 червня 2014 р. Справа № 804/6271/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняФросіну С.Ю. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Самойленко В.І. Гагарський А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаг» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000262201 від 13.01.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаг» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Р» №0000262201 від 13.01.2014р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1977614 грн. 17 коп. (1582091 грн. 33 коп. - основний платіж, 395522 грн. 84 коп. - штрафна (фінансова) санкція.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків, викладених в акті перевірки від 23.12.2013р. №2771/22-01/30325166 щодо порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 ПК України, а саме: продаж раніше придбаних акумуляторних батарей на експорт за ціною нижчою ціни придбання. При цьому, при прийнятті вищевказаного податкового повідомлення-рішення податковою інспекцією було порівняно ціни придбання товару з урахуванням ПДВ та ціни продажу цього ж товару на експорт, не наводячи жодного законодавчого припису, який регламентує саме такий порядок порівняння цін для визначення дохідності чи збитковості певних операцій. Позивач не погоджується з висновками податкового органу, які стали підставами для прийняття оспорюваного рішення, з огляду на те, що згідно ст. 139 ПК України податок на додану вартість не включається ні до складу доходів, ні до складу витрат, сплачених у вартості реалізованих/придбаних товарів, податок на додану вартість є непрямим податком згідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ПК України, а тому сума ПДВ отримана/сплачена у вартості реалізованих/придбаних товарів не враховується при визначенні прибутковості господарських операцій. Також позивач вказує і на те, що собівартість придбаних ним у липні 2013р. акумуляторних батарей у ПАТ «Веста-Дніпро» та ТОВ «Веста-Індастріал» складає 7932742,68 грн., вказаний товар реалізовано позивачем на експорт у липні 2013р. на загальну суму 8995140,41 грн., тобто різниця між ціною купівлі та ціною продажу товару є позитивною і складає 1062397,73 грн. (8995140,41-7932742,68). Експорт товару є оподатковуваною ПДВ операцією за ставкою 0% згідно пп.а) пп.195.1.1 п.195.1 ст.195 ПК України та для визначення прибутковості (дохідності) операцій, за якими сформовано спірний податковий кредит, як ознаки їх здійснення у межах господарської діяльності підприємства враховується ціна купівлі та продажу товару без врахування ПДВ. Отже, позивач вважає, що податковий кредит ним сформовано у повній відповідності до ст. 198 ПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у ході судового розгляду справи та у наданих письмових запереченнях на позов просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що у ході проведеної податковим органом перевірки 23.12.2013р. було встановлено, що експортований товар було придбано позивачем у ПАТ «Веста-Дніпро» за ціною 9492547,97 грн., в тому числі ПДВ - 1582091,33 грн. та у ТОВ «Веста Індастріал» за ціною 26743,248 грн., у тому числі ПДВ - 4457,21 грн., а реалізовано на експорт ТОВ «Торговий дом «Источник тока Курский» (Россия, г. Курск) за ціною 8995140,41 грн. Різниця склала 524150,80 грн. Також відповідач посилається і на те, що згідно п.195.1 ст. 195 ПК України операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, а тому, на думку податкового органу, операції з реалізації позивачем попередньо отриманого товару не має за своєю сутністю економічної доцільності, так як фактичні витрати на придбання товару в сумі 9492547,97 грн., у тому числі ПДВ - 1582091,33 грн. та подальша реалізація цього товару перевищують дохід від його реалізації на експорт, який складає 8995140,41 грн. та фактично джерелом вигідності цієї операції для позивача є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму 1582091,33 грн., яка полягає у неможливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість. При цьому, відповідач зазначає, що згідно до вимог ст.ст.14,139, 140 ПК України ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначенні бази оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим купівля товару та подальша його реалізація на експорт за ціною нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір одержати дохід лише в обраний суб'єктом господарювання спосіб - шляхом отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ - не можна розглядати як самостійну ділову мету.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 25.06.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансмаг» зареєстроване як юридична особа розпорядженням виконкому Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська 29.04.1999р. за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Пісаржевського, 5, перебуває на обліку у органах державної податкової служби як платник податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету з 07.05.1999р., є платником податку на додану вартість, що підтверджується даними наведеними в акті від 23.12.2013р.(а.с.6).

У період з 10.12.2013р. по 16.12.2013р. на підставі наказу податкової інспекції № 873 від 09.12.2013р., направлення від 10.12.2013р. № 1031/22-01 та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансмаг» з питань здійснення операцій з придбання та продажу експортної продукції за період липень 2013р., правильність та правомірність їхнього відображення у податковому обліку за результатами якої було складено акт від 23.12.2013р. №2771/22-01/30325166 за висновками якого встановлені порушення позивачем, а саме:

- п.198.3 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1582091,33 грн. (а.с.5-17).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом 13.01.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000262201 про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1977614,17 грн. (за основним платежем - 1582091,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 395522.84 грн.) - (а.с.4).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд находить підстави достатніми для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у перевіряємому періоду позивач мав взаємовідносини з такими контрагентами, зокрема, ПАТ «Веста-Дніпро» та ТОВ «Веста-Індастріал» щодо придбання акумуляторних батарей, які в подальшому були реалізовані позивачем на експорт ТОВ «Торговий дом «Источник тока Курский» (Россия, г. Курск), при цьому, реальність вказаних господарських операцій не оспорюється податковим органом та підтверджена наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, у тому числі і копіями податкових накладних з податку на додану вартість, які надають позивачеві право на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань (а.с.23-133).

В той же час, у ході проведення перевірки, податковим органом було встановлено, що у липні 2013р. позивачем було придбано товар (акумуляторні батареї) у ПАТ «Веста-Дніпро» за ціною 9492547,97 грн., у тому числі ПДВ - 1582091,33 грн. та у ТОВ «Веста Індастріал» за ціною 26743,248 грн., у тому числі ПДВ - 4457,21 грн. та реалізовано у липні 2013р. на експорт ТОВ «Торговий дом «Источник тока Курский» (Россия, г. Курск) за ціною 8995140,41 грн. Різниця склала 524150,80 грн. У зв'язку з наведеним податковим інспектором зроблено висновок про те, що визначення бази оподаткування операцій без врахування витрат на сплату ПДВ призвело до помилкового висновку платника податку про отримання доходу від зазначених операцій, а тому дохідність є умовною. Тобто, операції з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, за рахунок чого вбачається навмисне збільшення податкового кредиту, і як слідство, заниження сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Також відповідач посилається і на те, що згідно п.195.1 ст. 195 ПК України операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, а тому, на думку податкового органу, операції з реалізації позивачем попередньо отриманого товару не має за своєю сутністю економічної доцільності, так як фактичні витрати на придбання товару в сумі 9492547,97 грн., у тому числі ПДВ - 1582091,33 грн. та подальша реалізація цього товару перевищують дохід від його реалізації на експорт, який складає 8995140,41 грн. та фактично джерелом вигідності цієї операції для позивача є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму 1582091,33 грн., яка полягає у неможливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість. При цьому, відповідач зазначає, що згідно до вимог ст.ст.14,139 ПК України ціна товару включає і ПДВ, який не враховується лише при визначенні бази оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим купівля товару та подальша його реалізація на експорт за ціною нижчою від ціни придбання, не були зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не мали на меті отримання доходу від цих операцій. Намір одержати дохід лише в обраний суб'єктом господарювання спосіб - шляхом отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ - не можна розглядати як самостійну ділову мету(а.с.15-17).

Однак, така позиція органу державної податкової служби не узгоджується з нормами ПК України, виходячи з наступного.

Згідно п.п.14.1.36,14.1.231 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно п.п.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

У відповідності до вимог п.п.135.4.1 п.135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визначається у розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією товарів/послуг.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України без врахування ПДВ.

Отже, з наведеного можна дійти висновку, що доводи податкового органу щодо обов'язкового врахування суми ПДВ у складі вартості товару для визначення бази оподаткування та порівняння ціни придбаного товару з ПДВ та ціни товару проданого в подальшому на експорт є помилковими та такими, що суперечать нормам п.188.1 ст.188 ПК України.

Також, за приписами п.195.1 ст.195 ПК України встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції, зокрема, з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.274 Митного кодексу України від 11.07.2002р. митна вартість товарів, що ввозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

Статтею 49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. визначено, що митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; б) комісійні та брокерські винагороди; в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

Отже, при визначенні бази оподаткування ПДВ придбаних товарів, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до Митного кодексу України і застосовується при переміщенні через митний кордон не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.2010р. та 12.03.2012р. №21-9а10, № 21-380а11, від 28.05.2013р. №21-152а13.

Згідно ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. Прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В той же час, судом встановлено також, що суми податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі придбаного товару ПАТ «Веста-Дніпро» та ТОВ «Веста Індастріал» були відображені позивачем у складі податкового кредиту з урахуванням наявності належно оформлених податкових накладних у відповідності до вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем при придбанні товару у ПАТ «Веста-Дніпро» та ТОВ «Веста Індастріал» було сплачено у складі вартості товару і ПДВ, будь-яких доказів щодо розбіжностей у формуванні як позивачем, так і вказаних продавців товару не виявлено податковою перевіркою, а тому суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено суми ПДВ до податкового кредиту по операціях з купівлі-продажу товару у ПАТ «Веста-Дніпро» та ТОВ «Веста Індастріал» з дотриманням вимог ст. 198 ПК України.

Також, твердження відповідача про те, що отримання доходу від конкретно взятої господарської операції є умовною, не узгоджується з нормами ПК України, норми якого не передбачають обов'язковість отримання доходу підприємством від окремо взятої господарської операції.

Суд також критично оцінює доводи податкового органу про умовну дохідність вказаних господарських операцій, яка досягнута лише за рахунок несплати до Держаного бюджету сум податку на додану вартість з огляду на те, що сплата ПДВ позивачем у складі вартості товару відбулася при придбанні вказаного товару у вищенаведених контрагентів на території України та фактично із наданих документів видно, що позивач придбав товар у липні 2013р. на загальну суму 7932742,68 грн. (без урахування сум ПДВ) та реалізував на експорт вказаний товар на загальну суму 8995140,41 грн. у результаті чого фактично отримав дохід у сумі 1062397,73 грн. (8995140,41 - 7932743,68), що не спростовано представником відповідача будь-якими належними та допустимими доказами.

Окрім того, слід зазначити, що приписи ПК України не ставлять в залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності доходу по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Податковий кодекс України також не пов'язує право на формування витрат та податкового кредиту платником податків із фінансовим результатом звітного періоду підприємства.

За викладеного, суд приходить до висновку, що збитковість за окремо взятою господарською операцією не доведена відповідачем належними та допустимими доказами та не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та податкового кредиту у відповідності до вищенаведених норм чинного податкового законодавства.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником відповідача не надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятого податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначене вище податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення №6353 від 29.04.2014р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. (а.с. 18), а тому з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена сума судових витрат підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаг» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000262201 від 13.01.2014р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000262201 від 13.01.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансмаг» (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, буд.5, код ЄДРПОУ 30325166) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 01.07.2014р.

Суддя С.О. Конєва