Ухвала суду № 39810964, 10.07.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/159/14 10.07.2014 10.07.2014 10.07.2014

Провадження №22-ц/784/1929/14

Головуючий у суді 1 інстанції Притуляк І.О.

Категорія 19 Суддя-доповідач апеляційного суду Леванчук О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Леванчука О.М.,

суддів: Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2014 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення сум за договором про інвестиції,

В С Т А Н О В И Л А :

14 листопада 2013 року ОСОБА_5 звернулася в Центральний районний суд м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_6 про стягнення суми за договором інвестиції.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що 13 лютого 2006 року між нею та відповідачем був укладений договір, предметом якого визначена інвестиційна діяльність з реалізації програми будівництва нежитлових приміщень по АДРЕСА_1.

За умовами якого вона зобов'язалася передати ОСОБА_6 25 000 доларів США для здійснення будівництва вказаних нежитлових приміщень. Натомість відповідач зобов'язався передати їй в оренду на пільгових умовах вказані нежитлові приміщення після прийняття їх в експлуатацію.

На виконання зобов'язань за договором передала відповідачу 23 000 долари США. Однак, після завершення будівельних робіт відповідач домовленість щодо укладення договору оренди порушив та інвестовані кошти не повернув.

Тому, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути їй інвестовані кошти в розмірі 23 000 доларів США (що еквівалентно 183 770 грн.) та сплатити пеню і 3% річних на суму боргу за не виконання зобов'язання.

Посилаючись на викладене, просила задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2014 року вказана справа передана на розгляд Заводського районного суду м. Миколаєва за місцем проживання відповідача.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_5 було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та на не належну оцінку доказів у справі, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, перелік яких міститься в ст. 611 ЦК України та не є вичерпним. Такими правовими наслідками є, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як встановлено судом, 13 лютого 2006 року сторони уклали договір про інвестиції, предметом якого визначили інвестиційну діяльність з реалізації програми будівництва нежитлових приміщень по АДРЕСА_2.

За умовами договору, позивач-інвестор на безоплатній основі зобов'язалася передати відповідачу-учаснику 25 000 доларів США протягом двох днів після підписання даного договору (п. 2.1). Натомість відповідач зобов'язався прийняти вказані кошти та в їх обсязі організувати діяльність з розробки проектної документації, інших питань з відповідними службами для будівництва визначеного сторонами нежитлового приміщення та безпосереднього його будівництва в якості замовника (п. 2.2). Строк виконання зобов'язань учасником сторони не встановлювали.

Згідно з п. 4.1 договору, він діє до повного виконання сторонами обов'язків, передбачених ним та введення об'єкту в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання договору передала відповідачу 23 000 доларів США, частина з яких була витрачена на придбання будівельних матеріалів.

Зі змісту повідомлення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області від 8 травня 2014 року (а. с. 74) вбачається, що ОСОБА_6 як замовник будівництва не зареєстрований.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент вирішення спору відповідач умови договору не порушував, з вимогами про внесення змін чи розірвання договору про інвестиції позивач не зверталася, а тому звернення нею з позовом про стягнення сум за договором інвестиції без пред'явлення позову про розірвання договору є правобезпідставним. За таких обставин суд обґрунтовано ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.

При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену ним у постанові від 6 листопада 2013 року № 6-111 цс 13.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду щодо відсутності порушень умов договору про інвестиції з боку відповідача та намагань з його боку уникнути відповідальності та обов'язків за договором, є необґрунтованими, оскільки спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Також не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі на відсутність іншого способу захисту права ніж той, який обрала позивач.

Так, виходячи з положень ст. 611 ЦК України, правові наслідки порушення зобов'язання є способами захисту судом цивільних прав та інтересів сторін у зобов'язанні відповідно до ст. 16 ЦК України. Такі правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором.

Між тим, вказані норми закону не містять способу захисту права, який обрала позивач, а договір між сторонами не містить інших правових наслідків порушення зобов'язання, ніж ті, які визначені законом, а позову про розірвання інвестиційного договору позивач не пред'являла.

За такого, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді