Ухвала суду № 39794918, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2014 року м. Київ К/9991/38975/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Кредитної спілки «Кримське товариство взаємного кредиту»

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.01.2011 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р.

у справі №2а-9208/10/10/0170

за позовом Кредитної спілки «Кримське товариство взаємного кредиту»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р., у задоволені позову Кредитної спілки «Кримське товариство взаємного кредиту» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.06.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 07.12.2009 р. №553/22-1/25870854, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 170,87 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2009 р. №0011731701/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 512,61 грн., з яких 170,87 грн. за основним платежем та 341,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.02.2010 р. №0011731701/1, від 12.05.2014 р. №001173701/2, від 15.07.2010 р. №001173701/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб слугувало те, що позивачем до сплати прийняті авансові звіти працівника ОСОБА_4, при цьому, наданими до них первинними документами, підтверджено сплату комунальних послуг фізичною особою ОСОБА_5 Відтак, податковим органом зроблено висновок, що позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 170,87 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не мав права відносити плату за комунальні послуги та електроенергію в офісі, розміщеному в квартирі, до складу валових витрат, оскільки вказана квартира не переведена у нежитловий фонд та понесені витрати не можуть вважатися пов'язаними з господарською діяльністю підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 30.10.2008 р., зареєстрованого за №4466, придбав у фізичної особи ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

За період з жовтня 2008 року по червень 2009 року позивачем було віднесено до складу валових витрат витрати по оплаті комунальних послуг підприємства.

При цьому, за висновками акту перевірки, авансовими звітами працівника ОСОБА_4 та доданими до них квитанціями про оплату комунальних послуг підтверджується сплата комунальних послуг фізичною особою ОСОБА_5, а не підприємством.

За приписами п.п. 4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 1.1., 1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь.

Згідно з п.п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій встановлено факт відсутності належного оформлення реконструкції квартири під офіс та доказів такого оформлення на час проведення перевірки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що витрати позивача понесені на оплату комунальних послуг не можуть вважатися пов'язаними з його господарською діяльністю, а отже і віднесеними до складу валових витрат відповідного періоду.

Також, позивачем не спростовано факт сплати комунальних послуг фізичною особою ОСОБА_5, оскільки з наявних у матеріалах справи квитанцій про оплату комунальних послуг вбачається, що плата за газ, водопостачання та електроенергію проводилася по тарифам, що встановлені для населення, а не для юридичних осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що оплата комунальних послуг фізичною особою ОСОБА_5 на користь позивача є додатковим благом у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підлягає оподаткуванню у розмірі встановленому законом.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кредитної спілки «Кримське товариство взаємного кредиту» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.01.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 р. у справі №2а-9208/10/10/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіПилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.