Ухвала суду № 39794891, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/29296/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2010 р.

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р.

у справі №2а-141/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Будіндустрія»

до Державної податкової інспекції в м. Суми,

за участю третьої особи - Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе»,

про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Будіндустрія» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2010 р. позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.05.2009 р. №0000652312/0/35607, від 10.08.2009 р. №0000652312/2/35607, від 27.05.2009 р. №0000642312/0/35608 та від 10.08.2009 р. №0000642312/2/35608 та зобов`язано відповідача здійснити коригування податкових зобов`язань позивача у зв'язку зі скасуванням податкових повідомлень-рішень, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання відповідача здійснити коригування податкових зобов`язань позивача у зв'язку зі скасуванням податкових повідомлень-рішень та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р., про що складено акт від 14.05.2009 р. №3559/2312/34013232/50, яким встановлено порушення позивачем вимог п.4.1 п.4 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.6.1 п.5.6, п.5.1, п.5.9 ст.5, п.п.7.10.5, 7.10.6 п.7.10 ст.7, п.п.8.3.1 п.8.3 ст.8, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у заниженні податку на прибуток у розмірі 4 936 814,00 грн., п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1, 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7, п.4.1, 4.2 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на 5 385 860,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.05.2009 р. №0000642312/0/35608, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 908 920,00 грн., з яких 512 650,00 грн. за основним платежем та 396 270,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0000652312/0/35607, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 267 435,00 грн., з яких 1 914 787,00 грн. за основним платежем та 1 352 648 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.08.2009 р. №0000652312/2/35607 та № 0000642312/2/35608, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.05.2008 р. між позивачем та державним навчальним закладом «Українською академією банківської справи Національного банку України» укладено договір генерального підряду в капітальному будівництві, відповідно до якого позивач зобов'язався здійснити будівництво першої черги матеріальної бази банківського інституту в м. Севастополь. У подальшому сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, 18.11.2008 р. позивачем укладено договір підряду з ВАТ «Озеленитель», відповідно до якого останнє зобов'язалось власними силами та засобами провести реконструкцію парку Перемоги в м.Севастопіль.

На підтвердження виконання робіт за договором позивачем надано акт виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року, довідку ВАТ «Озеленитель», якою підтверджено виконання робіт.

Позивачем здійснено часткову оплату за договором, що підтверджується копіями платіжних доручень, у результаті чого позивачу видані податкові накладні. Крім того, між сторонами проведено взаємозалік зустрічних вимог на суму 87 996,72 грн.

За висновками відповідача, у грудні 2008 року роботи ВАТ «Озеленитель» у парку Перемоги не виконувались, оскільки дозвіл на знесення зелених насаджень було видано пізніше. Крім того, у дозволі зазначено значно меншу кількість дерев та кущів, ніж в акті виконаних робіт. За таких обставин, відповідач вважає, що виготовлені сторонами договору документи не відображають реальних операцій, а тому не можуть бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту позивача.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача є документально підтвердженими, використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності доведено.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги рішення Господарського суду Сумської області від 17.12.2009 р., яке набрало законної сили та яким частково задоволено позовні вимоги ВАТ «Озеленитель» до ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія» про стягнення заборгованості по оплаті послуг за договором підряду від 18.11.2008 р. №070/08/СП0003-08, предметом якого є виконання робіт по благоустрою парку Перемога в м. Севастопіль.

Згідно частини першої ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, відповідно до договорів від 25.04.2006 р. № 4/212, від 28.03.2008 р. №4/140, укладених між позивачем та ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе», позивач придбавав у останнього товари за ціною, найменуванням та кількістю, що зазначається в додатках до договору. При кожній поставці товару сторонами складались специфікації із зазначенням найменування та кількості товарів, що поставляються.

Між тими ж сторонами було укладено договір зберігання від 31.03.2008 р. № 4/140/о, відповідно до умов якого, позивач передавав для зберігання ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе» товари, що є його власністю за договором купівлі-продажу від 28.03.2008 р. № 4/140. Факт передачі майна оформлювався сторонами шляхом складання специфікацій та актів приймання-передачі майна.

22.05.2006 р. також було укладено договір комісії № 4/252, відповідно до умов якого, позивач зобов'язувався укладати договори по реалізації обладнання, що належить ВАТ «СМНВО ім.Фрунзе».

За висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, зазначені договори мають ознаки нікчемності з тих підстав, що ніякої економічно обґрунтованої мети сторони при їх укладанні не переслідували, договори укладалися лише для штучного завищення валових витрат та створення податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ВАТ «СМНВО ім..Фрунзе», є документально підтвердженими, використання придбаних товарів (послуг) підприємством у власній господарській діяльності доведено, з огляду на що, безпідставними є висновки податкового органу про завищення валових витрат у цій частині.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли до уваги рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2009 р., яке набрало законної сили та яким задоволено позовні вимоги позивача до податкової інспекції, 3-тя особа - ВАТ «СМНВО ім.Фрунзе» про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень. Вказаним рішенням встановлено, що договори між позивачем та ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе» 25.04.2006 р. №4/212 від та від 22.05.2006 р. №4\252 ознак нікчемності не мають.

Обґрунтованими також є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем складу податкового кредиту на підставі накладних отриманих за результатом виконання вказаних договорів.

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно приписів п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ВАТ «Озеленитель» та ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе».

Крім того, судом попередньої інстанції встановлено, що згідно розрахунку нарахувань податку на прибуток, на його нарахування впливають виключно вище описані операції. Документального обґрунтування наявності інших операцій по яких занижено податок на прибуток судом апеляційної інстанції не встановлено.

Крім того, сума 259,60 грн. податку на додану вартість, нарахована податковим органом у зв'язку з порушенням позивачем п. 3.7 п. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке встановлено по іншим ніж зазначені операціям, не знайшла свого підтвердження у наданих відповідачем доказах.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 р. та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.11.2010 р. у справі №2а-141/10/1870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.