Ухвала суду № 39793156, 03.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2014 рокусправа № 804/14096/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі №804/14096/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Артекстех» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артекстех» (далі - ТОВ «Артекстех») 25 жовтня 2013 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області згідно якого просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013 року №0002592250.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача щодо нереальності здійснених позивачем з ПП «Метпромторг» та ПП «Проминвестгруп» господарських операцій, викладені у акті №2312/225/328162241 від 14 червня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 31.07.2013 року №0002592250.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що актом перевірки не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу постачання від ПП «Метпромторг» та ПП «Проминвестгруп» до ТОВ «Артекстех». Відсутність документів, що підтверджують транспортування товару. Неврахування судом висновків актів відповідача про неможливості проведення зустрічної звірки ПП «Метпромторг» та ПП «Проминвестгруп».

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив у її задоволені відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ПП «Метпромторг» та ПП «Проминвестгруп» за період січень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №2312/225/32816241 від 14 червня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Артекстех» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в наслідок чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 470 000 грн., у тому числі - січень 2011 року у сумі 470 000 грн.

Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку, що оскільки, факт реального здійснення товарних операцій та факт надання послуг з перевезення між позивачем та ПП «Метпромторг» і ПП «Проминвестгруп» не підтверджується, тому у підприємства відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товару та отримання послуг у постачальників ПП «Метпромторг» та ПП «Проминвестгруп».

На підставі акта перевірки відповідачем 31.07.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002592250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 470 000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн. (а.с. 58).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судом встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з ПП «Метпромторг» (постачальник) договір купівлі-продажу товарів №09 відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити у власність позивача (покупця), а покупець на умовах цього договору прийняти й оплатити товар, а саме ковпачок ТМ Украинка (а.с.59-61). При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеної господарської діяльності за наявності доказів, які підтверджують зазначені обставини, а саме копій: видаткової накладної №14 від 03.01.2011р. на загальну суму 475000 грн., №15 від 04.01.2011р. на загальну суму 510000 грн., №16 від 05.01.2011р. на загальну суму 495000 грн., №17 від 06.01.2011р. на загальну суму 550000 грн.; податкової накладної №14 від 03.01.2011р. на загальну суму 475000 грн., №15 від 04.01.2011р. на загальну суму 510000 грн., №16 від 05.01.2011р. на загальну суму 495000 грн., №17 від 06.01.2011р. на загальну суму 550000 грн.

Згідно з актом перевірки до перевірки надано виписки з Клієнт-банку, що підтверджують оплату поставленого товару на суму 2029998,80 грн. Кредиторська заборгованість на дату звірки відсутня.

Крім того позивач у межах своєї господарської діяльності уклав з ПП «Проминвестгруп». (постачальник) договір поставки №08 відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався поставити у власність позивача (покупця), а покупець на умовах цього договору прийняти й оплатити товар, а саме ковпачок ТМ Украинка (а.с.88-90). При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеної господарської діяльності за наявності доказів, які підтверджують зазначені обставини, а саме копій: видаткової накладної №41 від 03.01.2011р. на загальну суму 465000 грн., №42 від 10.01.2011р. на загальну суму 325000 грн.; податкової накладної №41 від 03.01.2011р. на загальну суму 465000 грн., №42 від 10.01.2011р. на загальну суму 325000 грн.

Згідно з актом перевірки до перевірки надано виписки з Клієнт-банку, що підтверджують оплату поставленого товару на суму 2790000 грн. Кредиторська заборгованість на дату звірки відсутня.

Таким чином фактичними обставинами, наведеними в акті та доказами наявними в матеріали справи, підтверджується реальність господарських відносин між позивачем - ТОВ «Артекстех» та ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп».

Придбаний у ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп» товар використаний у власній господарській діяльності, а саме продано ТОВ «Реклама Сити Торг» згідно з договором поставки від 07.12.2010 року (а.с.106 - 124).

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту передачі товару від ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп» до позивача з наступних підстав.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 року виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів. Наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Крім цього, колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами, враховуючи наступне.

При визнанні договорів укладених позивачем з ПП "Метпромторг" та ПП "Промінвестгруп" нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійсненої позивачем господарської операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи податкового органу в обґрунтування своїх заперечень про наявність «висновків актів Дніпродзержинської ОДПІ від 31.07.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп» з ТОВ «Енерготехіжинирінг» за січень 2011 року», оскільки вказані обставини не є підставами для визнання правочинів нікчемним.

Щодо доводів податкового органу про відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень які повинні бути у контрагентів позивача для здійснення з ними спірних господарських операцій, суд апеляційної інстанції зазначає, що податковим органом не надано суду доказів в підтвердження того які саме трудові та матеріальні ресурси, виробнича база, складські приміщення тощо повинні бути у контрагентів позивача для здійснення з ним спірних господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про здійснення контрагентами позивача діяльності за межами правового поля суд апеляційної інстанції зауважує, що Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі №804/14096/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 07 липня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко