Рішення № 39792745, 09.07.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" липня 2014 р.Справа № 916/2410/14

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: малого багатопрофільного підприємства "ОЛЕСЯ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 8 302,96 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

Від позивача: Полозенко І.І., довіреність №01-36/24 від 09.01.2014р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Позивач, департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до малого багатопрофільного підприємства "ОЛЕСЯ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, про стягнути 8 30296 грн., де 8 025,18 грн. - заборгованість з орендної плати, 277,78 грн. - пеня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.06.2014р. позовну заяву (вх.№2442/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2410/14 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані документи суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

25 липня 2007р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю (Орендодавець), та малим багатопрофільним підприємством "ОЛЕСЯ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (Орендар), було укладено нову редакцію договору оренди нежитлового приміщення №58/37, за умовами п.1.1. якого, вбачається, що 1.1. Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі підвальні приміщення, загальною площею 140,2 (сто сорок цілих і дві десятих) кв. м., що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Дідріхсона, будинок 5 (п'ять). Вищезазначені нежилі підвальні приміщення належать Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності (бланк серії ЯЯЯ № 273905), виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 14 березня 2006 року на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 жовтня 2004 р., № 672, право власності на які зареєстровано 20.06.2006 року Комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" у книзі 52неж-156, номер запису 752. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10988844, виданого КП „ОМБТІ та РОН" 20.06.2006 року, реєстраційний номер вищевказаних нежилих підвальних приміщень становить 15133236. Характеристика об'єкта оренди наводиться у технічному паспорті, який виданий КП „ОМБТІ та РОН" 18.07.2007 року та у витязі з реєстру прав власності па нерухоме майно № 15302416, виданому КП „ОМБТІ та РОН" 19.07.2007 року. Загальна вартість нежилих підвальних приміщень становить -49 070 (сорок дев'ять тисяч сімдесят) гривень. Експертна оцінка вищевказаних нежилих підвальних приміщень становить 282 426 (двісті вісімдесят дві тисячі чотириста двадцять шість) гривень. Звіт про оцінку нежилих підвальних приміщень, складений 04.05.2007 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Оціночною фірмою "АБАКУС" (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 4623/06, виданий 20 лютого 2006 року Фондом державного майна України).

Відповідно до п.1.3. Договору, термін дії Договору оренди у новій редакції - 5 (п'ять) років, а саме:

з "25" липня 2007р. - двадцять п'ятого липня дві тисячі сьомого року,

до "25" липня 2012р. - двадцять п'ятого липня дві тисячі дванадцятого року.

Із змісту п.2.2. Договору, за орендоване приміщення Орендар, зобов'язується з 01.01.2007р. сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший місяць після підписання договору оренди місяць 1978 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят вісім) гривень 57 копійок, без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Як визначено у п.2.4. Договору, Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

У відповідності до п.3.2. Договору Орендодавець має право контролювати стан, напрямки та ефективність використання приміщення переданого в оренду.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що вказані у п.1.1. приміщення Орендодавцем передано Орендарю виключно під розміщення кафе та пункту з продажу канцтоварів.

Згідно п.п.5.1., 5.2. Договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов Договору. За несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочування.

На виконання умов договору позивачем відповідачу передано зазначене у вищенаведеному договорі приміщення, а останнім в свою чергу вищенаведене приміщення було прийнято в оренду.

В період з 01.11.2013р. по 15.04.2014р., відповідач в порушення умов договору оплату орендних платежів не здійснив, внаслідок чого за відповідачем утворився борг в сумі 8 025,18 грн.

15.04.2014р. на підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення відповідач повернув позивачу орендоване приміщення.

28.04.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією (вих.№01-13/3481) відповідно до якої запропонував сплатити існуючу заборгованість та пеню, однак зазначена претензія була залишена без відповіді.

Приймаючи до уваги до уваги те, що відповідач безпідставно не здійснив оплату орендних платежів в сумі 8 025,18 грн., що і стало підставою для Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1, 3 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.п.1,2 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

З врахуванням встановлення судом заборгованості відповідача по орендній платі в розмірі 8 025,18 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 8 025,18 грн. боргу з орендної плати підлягає судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення малого багатопрофільного підприємства "ОЛЕСЯ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю пені в розмірі 277,78 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Перевіривши розрахунок позивача пені в сумі 467,39 грн. судом встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства, його розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 277,78 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні Департаменту комунальної власності Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1 827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити повністю.

2. Стягнути з малого багатопрофільного підприємства "ОЛЕСЯ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 5, код ЄДРЮОФОП 19041421) на користь департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРЮОФОП 26302596) 8 025 (вісім тисяч двадцять п'ять) грн. 18 коп. - заборгованості з орендної плати, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 78 грн. - пені, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України

Повний текст рішення складено 14.07.2014р.

Суддя Цісельський О.В.