Ухвала суду № 39788691, 16.07.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/656/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Загороднюк А.Г.

16 липня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Загороднюка А.Г.

суддів: Драчук Т. О. Боровицького О. А.

за участю секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Горецького Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Чечельницького районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

В С Т А Н О В И В :

постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог щодо визнання нечинним наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області № 195 о/с від 02 жовтня 2013 року про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за статтею 64 п. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за власним бажанням та поновлення ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ України; стягнення з управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи із дня звільнення по час відновлення порушеного права, - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Під час судового засідання позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 16 квітня 1996 року прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України та проходив службу у Чечельницькому районному відділі управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області

02 жовтня 2013 року майор міліції ОСОБА_2 звернувся до керівництва управління МВС області з рапортом про звільнення його з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Від проходження військово-лікарської комісії відмовився, так як вважає себе здоровим, про що вказав у рапорті. Просив звільнити його у найкоротший термін.

Крім того, позивачем подано на ім'я начальника Управління МВС України у Вінницькій області другий рапорт, в якому ОСОБА_2 пояснював причину свого звільнення, вказавши, що йому запропоновано роботу в цивільній установі з більш вигідними умовами праці.

Відповідно до розписки, ОСОБА_2 при звільненні з органів внутрішніх справ отримав в УКЗ УМВС наступні документи: обхідний лист, трудову книжку, військовий квиток, документ для постановки на військовий облік, довідку в ВФЗБО (для розрахунку при звільненні), витяг з наказу .

02 жовтня 2013 року начальником Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області підполковником міліції Побережнюком В. М. та начальником УГБ УМВС України у Вінницькій області полковником міліції Лисим В. Г., начальником УКЗ УМВС України у Вінницькій області полковником міліції Стаховською І. М. підписане та погоджене подання про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 64 "ж" Положення майора міліції ОСОБА_2.

Таким чином, наказом начальника УМВС у Вінницькій області від 02 жовтня 2013 року № 195 о/с позивача на підставі рапорту звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 64 «ж» (за власним бажанням).

Однак, 29 жовтня 2013 року позивач звернувся до начальника УМВС України у Вінницькій області з заявою про поновлення його на роботі в органи внутрішніх справ України у Вінницькій області на будь-яку посаду, оскільки рапорт про звільнення від 02 жовтня 2013 року ним подано поспішно та необдумано.

За результатами розгляду заяви про поновлення на роботі Управління МВС України у Вінницькій області листом №2/Б-36 від 04 грудня 2013 року повідомило позивача, що керівництво вважає недоцільним прийом ОСОБА_2 знову на службу в органи внутрішніх справ.

Суд І інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що представником відповідачів в судовому засіданні доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

Колегія суду погоджується з таким висновком суду І інстанції з огляду на наступні обставини.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (зі змінами та доповненнями), порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок звільнення зі служби визначено розділом VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У підпункті «ж» пункту 64 цього розділу Положення закріплено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 68 Положення).

Із аналізу наведених норм випливає, що до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Постановою від 11 червня 2013 року по справі № 21-169а13 Верховний Суд України вирішив, що за змістом пункту 68 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі підпункту "ж" пункту 64 Положення до спливу тримісячного строку від дня попередження ними про своє бажання звільнитися є безпідставним, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Підсумовуючи наведені висновки Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що за загальним правилом звільнення із служби в органах внутрішніх справ до спливу трьох місяців із дня написання рапорту не допускається, оскільки особа вправі відкликати раніше поданий рапорт. Проте, Верховний Суд України зазначив, що винятком із вказаного правила є досягнення сторонами домовленості про звільнення у більш короткий строк.

Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на все викладене вище, а також враховуючи те, що сторонами була досягнута домовленість щодо строків звільнення позивача, а саме: позивачем власноручно зазначено у рапорті, що на звільненні наполягає саме з 02 жовтня 2013 року у зв'язку з тим, що він знайшов іншу роботу з кращими умовами праці, колегія суду вважає, що відповідач звільнив позивача з органів внутрішніх справ на законних підставах.

Колегія суду враховує висновки суду І інстанції, що твердження позивача про написання рапорту про звільнення від 02 жовтня 2013 року під тиском та необдумано не може бути врахованим, оскільки в ході розгляду справи такі доводи не знайшли підтвердження.

Крім того, посилання позивача на пункт 48 Положення, де вказано, що атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку, не впливає на законність оскаржуваного наказу.

Відповідно до пункту 1.4. Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181, атестування осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться: на кожній із займаних посад - через 4 роки; при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду (крім випадків переміщення за особистим проханням та за станом здоров'я згідно з висновком військово-лікарської комісії) і звільненні з органів внутрішніх справ (крім випадків звільнення за віком, через хворобу, через обмежений стан здоров'я, за власним бажанням та у зв'язку з переходом на роботу до інших органів виконавчої влади).

За таких обставин, подача позивачем рапорту про звільнення за власним бажанням зумовлена його власною волею, відтак позовні вимоги ОСОБА_2 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними.

За сукупністю наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ, відмовляючи у поновленні на роботі, відповідачі діяли на підставі законодавства України, а тому підстави для задоволення позову - відсутні.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишення в силі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 18 липня 2014 року .

Головуючий Загороднюк А.Г.

Судді Драчук Т. О.

Боровицький О. А.