Рішення № 39785050, 08.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3253/14 08.07.14За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг"

про стягнення 15 079 903,57 грн.

Судді Васильченко Т.В. (головуючий)

Любченко М.О.

Марченко О.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - не з'явилися;

від відповідача - не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" про стягнення 15079 903,57 грн., з яких 2000000,00 грн. основний борг, 1134301,37 грн. пеня, 231879,45 грн. 3% річних, 36925,45 грн. інфляційні втрати та 11676797,30 грн. збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. поставив відповідачу узгоджену сторонами продукцію, втім відповідач в порушення умов даного договору свої зобов'язання по оплаті поставленої продукції належним чином не виконав, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість, яка разом із штрафними санкціями, інфляційними втратами та 3% річних становить 3403106,27 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки, понесені внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, у розмірі 11676797,30 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2014 порушено провадження у справі №910/3253/14 та призначено справу до розгляду.

28.03.2014 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому визнав суму основного боргу у розмірі 2000000,00 грн., заперечив щодо розміру нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з невірним періодом їх нарахування та заперечив проти стягнення збитків, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність належними доказами.

В судовому засіданні 22.04.2014, у зв'язку зі складністю справи, суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду даної справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.04.2014 призначено колегіальний розгляд справи №910/3253/14 в наступному складі суду: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2014 справу №910/3253/14 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Марченко О.В. та призначено до розгляду.

12.06.2014 відповідач через відділ діловодства суду подав додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, в яких заперечив проти стягнення з нього збитків в повному обсязі та визнав частково позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, за здійсненим ним розрахунком.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 23.06.2014 справу №910/3253/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака В.С., судді: Марченко О.В., Любченко М.О. у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. (Головуючий) на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.06.2014 справу №910/3253/14 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака В.С., судді: Любченко М.О., Марченко О.В. та призначено до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 07.07.2014 справу №910/3253/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Марченко О.В., Любченко М.О. у зв'язку із виходом судді Васильченко Т.В. з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 справу №910/3253/14 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Марченко О.В. та призначено до розгляду.

Сторони в судове засідання 08.07.2014 не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 08.07.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (покупець) укладено договір купівлі-продажу ТЗ №1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати тролейбуси, виробництва ТОВ "Львівські автобусні заводи" (надалі - ТЗ), асортимент, кількість яких вказані в Специфікації поставки (додаток №2), комплектність яких визначена Технічними специфікаціями (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується придбати ТЗ та здійснити його оплату для подальшого використання та експлуатації в строки, зазначені в цьому договору.

Сторони домовились про те, що загальна вартість товару за цим договором становить 32700000,00 грн. з ПДВ за 10 одиниць ЛАЗ Е183 та 3 одиниці ЛАЗ Е301 (п. 2.1.). Передплата становить 29000000,00 грн. з урахуванням ПДВ та підлягає сплаті протягом 60 календарних днів з дня укладення цього договору, а залишок коштів до сплати у розмірі 3700000,00 грн. з урахуванням ПДВ оплачується на рахунок постачальника в день підписання акту прийому-передачі ТЗ від постачальника покупцю (п. 2.2.).

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник здійснює поставку ТЗ протягом 60 днів після передплати на умовах поставки DDP (м. Кременчук), які визначаються відповідно до Міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не дочекався передплати від відповідача, як того вимагає п. 3.1 договору, та почав здійснювати поставку ТЗ партіями, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 311 від 29.11.2012 р. на суму 13500000,00 грн., №317 від 26.12.2012 р. на суму 13440000,00 грн. та № 318 від 26.12.2012 р. на суму 5760000,00 грн., що разом становить 32700000,00 грн., втім в результаті дострокової поставки ТЗ виявилось, що вказані тролейбуси не відповідали технічній специфікації, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами та підтверджується самим позивачем в його листі б/н від 17.05.2013, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" запропонувало знизити ціну на різницю цін на не встановлені комплектуючі, вузли, агрегати та укласти додаткову угоду до договору.

17.05.2013 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 2 про внесення змін до договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р., відповідно до п. 1 якого сторони домовились, що загальна вартість товару становить 30700000,00 грн., в т.ч. ПДВ, за 10 одиниць ЛАЗ Е183 та 3 одиниці ЛАЗ Е301.

При цьому, п. 2.2 договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. в редакції п. 2 договору №2 сторони визначили, що передплата становить 3700000,00 грн. з урахуванням ПДВ, та підлягає сплаті до 08 березня 2013 року, а залишок коштів до сплати у розмірі 27000000,00 грн. з урахуванням ПДВ оплачується на рахунок постачальника в день підписання акту прийому-передачі ТЗ від постачальника покупцю.

Пунктом 5 договору № 2 сторони погодили, що всі інші умови договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. залишаються без змін.

Так, п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору визначено, що передача ТЗ постачальником за письмовим повідомленням постачальника здійснюється за адресою: м. Кременчук, вул. Київська, 68; факт приймання-передачі ТЗ посвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі ТЗ, який підписується в 2 примірниках і постачальник обов'язково надає покупцю накладну на відвантаження, копію сертифікату УкрСЕПРО, Свідоцтво про погодження конструкції.

Датою поставки ТЗ є дата підписання акту приймання-передачі ТЗ (п. 3.5 договору).

На виконання умов вказаного договору, з урахуванням договору №2, відповідачем було здійснено передплату у розмірі 3700 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №220 від 07.03.2013 р. на суму 3700000,00 грн. і не заперечується сторонами у справі, а позивач поставив відповідачу ТЗ на загальну суму 30700000,00 грн., що підтверджується актами прийому-передачі б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1870000,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 4450000,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 4450000,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 4450000,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1870000,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., б/н від 29.05.2013 р. на суму 1701250,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень.

Позаяк, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково на суму 25000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 536 від 22.05.2013 р., у зв'язку з чим, враховуючи передплату у розмірі 3700000,00 грн., у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлені останнім ТЗ у розмірі 2000000,00 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.2 договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. в редакції п. 2 договору № 2 від 17.05.2013 р. сторони погодили, що передплата становить 3700000,00 грн., з урахуванням ПДВ, та підлягає сплаті до 08 березня 2013 року, а залишок коштів до сплати у розмірі 27000000,00 грн. з урахуванням ПДВ оплачується на рахунок постачальника в день підписання акту прийому-передачі ТЗ від постачальника покупцю.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" своїх зобов'язань щодо поставки ТЗ за вказаним договором та факт порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар підтверджений матеріалами справи та її фактичними обставинами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 2000000,00 грн. основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що у разі прострочення оплати поставленого ТЗ покупець зобов'язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України (шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), періоду нарахування пені, не передбачено.

При цьому в п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 зазначено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1134301,37 грн. за період прострочення платежу з 01.03.2013 р. по 25.02.2014 р., тобто з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Також під час визначення періоду нарахування пені позивачем не враховано умов пункту 2 договору № 2 від 17.05.2013 про внесення змін до договору купівлі-продажу ТЗ №1 від 01.10.2012, яким передбачено внесення передплати у розмірі 3700000 грн. 00 коп. до 08.03.2013 та сплату решти вартості ТЗ розмірі 27000000грн. 00 коп. в день підписання Акту приймання-передачі ТЗ від постачальника покупцю.

Відтак, з урахуванням того, що передплату за ТЗ у розмірі 3700000 грн. 00 коп. відповідачем було здійснено 07.03.2013, тобто у передбачений договором строк, а поставку ТЗ у повному обсязі позивачем здійснено 29.05.2013, суд приходить до висновку про виникнення у відповідача обов'язку оплатити решту вартості ТЗ (27000000 грн. 00 коп.) саме з дня підписання відповідних актів приймання-передачі ТЗ - 29.05.2013.

З урахуванням зазначеного вище та положень ч. 6 ст. 232 ГК України обґрунтованим є період нарахування пені з 30.05.2013 по 30.11.2013 на заборгованість в розмірі 2000000,00 грн., яка існувала на вказану дату. За розрахунком суду (2000000,00*2*7,5/100/365* 11 (з 30.05.2013 по 09.06.2013) = 9041,10 грн.; 2000000,00*2*7/100/365*64 (з 10.06.2013 по 12.08.2013) = 49095,89 грн.; 2000000,00*2*6,5/100/365*110 (з 13.08.2013 по 30.11.2013) = 78356,16 грн.) з відповідача підлягає стягненню 136493,15 грн. пені, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в частині стягнення пені в розмірі 997808,22 грн.

Окрім того, оскільки, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані за період з 01.03.2013 р. по 25.02.2014 р. та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 231879,45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 36925,45 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню частково згідно нижченаведеного розрахунку, оскільки у розрахунках позивача допущені помилки в частині визначення початку періоду прострочення, про що зазначено вище.

За розрахунком суду (2000000,00*3/100/365*272 (з 30.05.2013 по 25.02.2014) = 44712,33 грн.) з відповідача підлягають стягненню 44712,33 грн. 3% річних, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 187167,12 грн. позивачу належить відмовити.

Частковому задоволенню підлягають і вимоги в частині інфляційних втрат згідно нижченаведеного розрахунку суду, оскільки, окрім не вірного визначення початку періоду прострочення, позивач в своїх розрахунках не врахував, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (абз.3 п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" №01-06/928/2012 від 17.07.2012).

Таким чином, за розрахунком суду (за червень 2013: 2000000,00*100/100 - 2000000,00 = 0,0 грн.; за липень 2013: 2000000,00*99,9/100 - 2000000,00 = (-) 2000,00 грн.; за серпень 2013: 2000000,00*99,3/100 - 2000000,00 = (-) 14000,00 грн.; за вересень 2013: 2000000,00*100/100 - 2000000,00 = 0,0 грн.; за жовтень 2013 р.: 2000000,00*100,4/100-2000000,00 = 8000,00 грн.; за листопад 2013: 2000000,00*100,2/100-2000000,00 = 4 000,00 грн.; за грудень 2013: 2000000,00*100,5/100-2000000,00 = 10000,00 грн.; за січень 2014: 2000000,00*100,2/100-2000000,00 = 4000,00 грн.; за лютий 2014: 2000000,00*100,6/100-2000000,00 = 12000,00 грн.) з відповідача підлягає стягненню 22000,00 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 14925,45 грн. позивачу належить відмовити.

При цьому, посилання позивача на акти приймання-передачі предмету лізингу № 003/13, № 010/13, № 011/13, № 012/13, № 013/13, № 014/13, № 015/13, № 016/13, № 017/13, № 018/13, № 019/13, які знаходяться в матеріалах справи та які позивач подав разом з позовною заявою як докази передачі ТЗ відповідачу і відповідно до яких здійснював нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, не можуть братися судом до уваги як належні докази, оскільки вони відносяться до договору фінансового лізингу № 018/12 ФЛЮОТС від 15.11.2012 р. та засвідчують факт передачі ТЗ у фінансовий лізинг, а не факт виконання умов договору купівлі-продажу ТЗ №1 від 01.10.2012 р., на підставі якого поданий даний позов.

Крім того, звертаючись до суду, позивач вказав, що для здійснення своєї діяльності, а також для повноцінної роботи виробництва та своєчасної поставки виготовленої продукції у ВАТ КБ «Хрещатик» відкрита кредитна лінія зі сплатою 25,00 % річних (п. 4.1 договору кредитної лінії № 105-08 від 29.08.2008 р.). Пунктом 5.3.6 вказаного договору передбачено, що у випадку прострочення повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом позивач бере на себе зобов'язання повернути банку основну суму кредиту, зі сплатою 25,00 % річних, сплатити прострочені відсотки та пеню за прострочення повернення кредиту та сплати відсотків. Пунктом 6.2.1 договору визначено, що у випадку прострочення погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення. Відтак, оскільки у зв'язку з несвоєчасною оплатою покупцями поставлених позивачем товарів, зокрема неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. відповідачем у даній справі, позивач не зміг вчасно здійснити платежі, що передбачені умовами договору кредитної лінії № 105-08 від 29.08.2008 р., та поніс збитки у розмірі 3335435,03 грн.

Також позивач вказав на те, що він на закупівлю комплектуючих до тролейбусів витратив свої обігові кошти, які передбачались на оплату доставки комплектуючих по зовнішньоекономічним контрактам та не зміг вчасно розрахуватись за ними. Внаслідок вказаних обставин у позивача виникло порушення зобов'язань в частині здійснення розрахунків в іноземній валюті, на підставі чого Міністерство доходів і зборів України нарахувало грошове зобов'язання - пеню у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 8341362,27 грн., що, на думку позивача, є прямими збитками внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р.

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтями 623 та 22 Цивільного кодексу України визначено, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, тільки за наявності останнього збитки підлягають відшкодуванню.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, особа, яка заявляє до відшкодування завдані їй збитки, повинна довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавала є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Позаяк, позивач не довів суду, що понесені ним витрати у розмірі 3335435,03 грн. за договором кредитної лінії № 105-08 від 29.08.2008р., та пені в сумі 8341362,27 грн. за податковими повідомленнями-рішеннями є саме збитками у розумінні ст. 225 ГК України.

Так, підставою для нарахування позивачу пені та штрафу відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.08.2013 р. № 0000222206 стало неподання останнім податковому органу під час проведення податкової перевірки документів, що підтверджують погашення дебіторських заборгованостей, зокрема: ВМД, виписок банку, що свідчать про повернення коштів ТОВ "Львівські автобусні заводи", внаслідок чого перевіряючі не мали можливості перевірити правильність та своєчасність розрахунків за валютними операціями. Крім того, податковим органом не було одержано на їх вимогу належним чином засвідчені оборотно-сальдові відомості, картки по рахункам (632, 312, 362) за весь період дії імпортних контрактів, що унеможливило перевірку відображення даних операцій у бухгалтерському обліку підприємства та визначити правильне сальдо станом на кінець перевірки. Також підставою для нарахування пені слугувало недотримання позивачем 180 денного строку одержання товару за імпортним контрактом з моменту його передплати (Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2013 р. у справі № 826/13933/13-а, яка знаходиться в матеріалах справи).

В свою чергу, заборгованість позивача перед ВАТ КБ «Хрещатик», яке було перейменовано на ПАТ «КБ «Хрещатик», за договором кредитної лінії № 105-08 від 29.08.2008 р. у розмірі 3 335 435,03 грн. виникла у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, який укладений задовго до укладення договору купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. і, відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України, жодним чином не може бути покладена на відповідача.

До того ж, як доказ існування збитків у розмірі 3 335 435,03 грн. позивачем було надано рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 р. у справі № 910/2211/13 та від 27.06.2012 р. у справі № 5015/232/11-33/371, які прийняті до настання строків виконання зобов'язання відповідачем за договором купівлі-продажу ТЗ № 1 від 01.10.2012 р. і тому не можуть бути належними доказами понесених позивачем збитків саме через неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору.

Отже, позивач під час розгляду справи не довів завдання йому збитків у спірній сумі саме неправомірними діями відповідача, тобто не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення як необхідної умови для відшкодування збитків.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, буд. 11-Б; ідентифікаційний код 34979070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, буд. 6; ідентифікаційний код 33894928) 2000000 (два мільйони) грн. 00 коп. основного боргу, 136493 (сто тридцять шість тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 15 коп. пені, 44712 (сорок чотири тисячі сімсот дванадцять) грн. 33 коп. 3% річних, 22000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 10677 (десять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014.

Головуючий суддя Т.В. Васильченко

Судді М.О. Любченко

О.В. Марченко