Постанова № 39784854, 10.07.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2014 року Справа № П/811/2105/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Дегтярьова Д.В.,

за участю представника позивача - Поповкіної Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 21 травня 2014 року №№0000852202, 0000842202, 0000862202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 09.04.2014 року по 11.04.2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Волопас Торг» за листопад 2013 року, про що складено акт №80/11-23-22-02/30514069 від 14.04.2014 року. За результатами проведеної перевірки відповідачем 21.05.2014 р. винесено податкові повідомлення-рішення №№0000852202, 0000842202, 0000862202. На думку позивача, оскаржувані рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, а також такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до витрат та податкового кредиту суми по операціям з ТОВ „Волопас Торг" в рамках укладених договорів, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Також зазначає, що реальність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Крім того, посилався на те, що договори між позивачем та його контрагентом недійсними в судовому порядку не визнавалися.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, висловивши свою позицію у письмових запереченнях. В обґрунтування заперечень посилався на те, що у підприємства-контрагента ТОВ «Волопас Торг» у перевіряємому періоді відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі та складські приміщення, транспортні засоби, тому операції з позивачем не є господарською діяльністю, в розумінні п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України. Усі операції купівлі-продажу позивача з ТОВ „Волопас Торг" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача". Таким чином, відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України. (а.с.165-173, 209).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Девіс" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 21.08.1999, та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків. (а.с.134-138)

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №630 від 08.04.2014р. (а.с.22) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Волопас Торг" за листопад 2013 року, за результатами якої складено акт №80/11-23-22-02/30514069 від 14.04.2014р. (а.с.23-41)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем:

пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 26007 грн. за 2013 рік;

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 27214 грн. за листопад 2013 року та завищено рядок 19 декларації з ПДВ на суму 162 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2014 року:

№0000842202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 162 грн. за листопад 2013 року (а.с.50);

№0000852202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 40821 грн., у тому числі 27214 грн. - за основним платежем та 13607 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.51);

№0000862202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 39011 грн., у тому числі 26007 грн. - за основним платежем та 13004 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.53).

Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Девіс» є ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ АА №805906 (а.с.136), а також в наявності дозвіл на продовження виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки №035.10.35-29.22.2 від 06.04.2010р., який діє до 06.04.2015р. (а.с.151).

До того ж, суд враховує, що позивач здійснює господарську діяльність за адресою: вул.Повітрянофлотська, 2а в м.Кіровограді, що підтверджується договором оренди нежилого приміщення (а.с.152-153); актом прийму-передачі від 01.05.2013р. (а.с.153-зв.), яким позивачу передано в оренду приміщення та обладнання; податковими накладними, актом здачі-прийняття робіт (154, 155).

Представник позивача в судовому засіданні зазначав, що ТОВ «Девіс» проводить ремонт підіймального устаткування та вантажопідіймальної техніки, а також реалізує запчастини до такої техніки.

З метою придбання запчастин, 21.10.2013 року позивачем (Покупець) та ТОВ „Волопас Торг" (Постачальник) укладено договір поставки №29, згідно якого Постачальник передає у власність Покупця товар (вузли та агрегати до вантажопідіймальної техніки) в асортименті, кількості та по ціні згідно заявки Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити, відповідно до умов даного договору, товар. (а.с.67-68).

Факти отримання позивачем від ТОВ „Волопас Торг" товару згідно даного договору підтверджуються: видатковими накладними №120 від 26.11.2013р., №121 від 26.11.2013р.. та №122 від 26.11.2013р. (а.с.72, 92, 120); рахунками на оплату (а.с.69, 89, 117).

ТОВ „Волопас Торг" виписано позивачу податкові накладні: від 26.11.2013р. №120 на суму 54 787,25 грн., в т.ч. ПДВ - 9 131,21 грн. (а.с.70), від 26.11.2013р. №121 на суму 52 630 грн., в т.ч. ПДВ - 8 771,67 грн. (а.с.90), №122 від 26.11.2013р. на суму 56838,10 грн., в т.ч. ПДВ - 9 473,02 грн. (а.с.118).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за листопад 2013 р., що встановлено податковим органом під час перевірки останнього та про що свідчить податкова декларації з ПДВ з додатком 5 та реєстр виданих та отриманих податкових накладних. (а.с.56-64)

Позивачем за отриманий товар, перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „Волопас Торг" його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.71, 91, 119) та випискою по рахунку з банку (а.с.156-157).

Витрати, понесені позивачем на придбання товару у даного контрагента, позивачем віднесено до складу валових витрат за 4 квартал 2013р., що встановлено податковим органом при перевірці позивача.

Представник позивача в судовому засіданні зазначав, що перевезення товару здійснювалось фізичною особою ОСОБА_2, який працює у ТОВ «Девіс» та підставі усної домовленості керівництва позивача про надання послуг з перевезення вантажів, що підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.73, 93, 121), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.74)

Так, отримані від ТОВ „Волопас Торг" запчастини позивачем було оприбутковано (а.с.76, 96, 124) та використано у власній господарській діяльності, про що надано відповідні докази, а саме договори поставки, рахунки-фактур, видаткові, податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі прийняття робіт, довіреності на отримання товару (а.с.77-88, 97-116, 125-133).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з ч.2 ст.3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Також, згідно ст.44 ГК України підприємство самостійно формує програми діяльності, вибирає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст.3 ГК України, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження; її метою є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п.138.8 ст.138 ПК України.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем ТОВ "Волопас Торг" є компенсацією за отримані товари, а також наявність документального підтвердження виконання операцій між позивачем та даною юридичною особою, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат - витрати на придбання товарів (запчастин), суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від контрагента товари. Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 26007 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій - 13004 грн..

Відповідно до пп.14.1.179, 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 ПК України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Отже, підприємство не має права на податковий кредит у разі відсутності податкової накладної чи митної декларації, що позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно вимог п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 201 ПК України встановлені порядок складання та вимоги до податкових накладних.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм законодавства та правовідносин позивача з вказаним вище контрагентом вбачається, що позивачем дотримано всіх обов'язкових вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

В той же час, суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою але не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 ПК України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Також, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31.01.2011 р., чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що факти придбання позивачем у ТОВ "Волопас Торг" товарів, згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ до податкового кредиту у перевіряємому періоді. Тому, Кіровоградською ОДПІ неправомірно зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 162 грн. податковим повідомленням-рішенням №0000842202 від 21.05.2014року, а також неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 27214 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 13607 грн. у податковому повідомлення-рішення №0000852202 від 21.05.2014 року, які підлягають скасуванню.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ "Волопас Торг" є нікчемними. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був та є зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.65, 158), був платником податку на додану вартість (а.с.66).

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори, укладені позивачем є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд враховує, що даний акт перевірки позивача ґрунтується лише на відомостях з акта перевірки контрагента ТОВ «Волопас Торг».

Крім того, самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.ст.19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем відносно того, що укладені ним правочини з зазначеним контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та контрагент, укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 182,70 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ "Девіс".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 21 травня 2014 року №№0000852202, 0000842202, 0000862202.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Девіс" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 182,70 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 15.07.2014р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина