Рішення № 39783197, 09.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8880/14

09.07.14

За позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Дельта-лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Приватного підприємства «Марсол»

про стягнення 8,89 доларів США

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Дельта-лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Марсол» (далі – відповідач) про стягнення 1 602,36 доларів США, з яких: 1 593, 38 доларів США основного боргу та 8,98 доларів США пені. Також, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та відповідачем договору позивач надав останньому послуги, які в порушення взятих на себе зобов’язань відповідачем не були оплачені належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вирішено, у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим – Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя – Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду – Київським апеляційним господарським судом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/8880/14, її розгляд призначено на 17.06.2014 р.

03.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав на вимоги ухвали суду додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про стягнення з відповідача 8,89 доларів США пені та покладення на останнього витрат по сплаті судового збору, у зв’язку зі сплатою відповідачем після порушення провадження у справі суми заборгованості у розмірі 1 593,38 доларів США.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої 03.06.2014 р. заяви, яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. судом з урахуванням приписів ст. 22 ГПК України було прийнято до розгляду означену заяву позивача, у зв’язку з чим вони розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

В судове засідання призначене на 17.06.2014 р. представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/8880/14 від 09.07.2014 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, клопотань і заяв не подав і не надіслав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 09.07.2014 р.

Представники сторін в судове засідання 09.07.2014 р. не з'явились, документів, витребуваних судом не надали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість сторонам реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.04.2011 р. між Державним підприємством «Дельта-Лоцман» (підприємство) та відповідачем (агент) було укладено Договір, відповідно до п. 1.1. якого, на умовах даного договору підприємство зобов’язується за заявками агента надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги служби регулювання руху суден у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морському каналу та глибоководному судновому ходу р. Дунай – Чорне море, а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а агент зобов’язується прийняти і оплатити надані послуги. При цьому споживачем послуг підприємства є судновласник.

Згідно з п. 4.1. Договору порядок стягнення і розмір зборів та плати визначаються відповідно до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори та плата. При цьому в разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори і плата, сторони під час розрахунків застосовують вищезазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності такими змінами та (або) доповненнями. По зборам та платам, що не підлягають державному регулюванню, розмір зборів та плат визначаються згідно розцінок підприємства. Витрати за перерахування коштів відносяться на рахунок агента і проводяться за його рахунок.

Відповідно до п. 1.3. Додаткової угоди до Договору остаточний розрахунок здійснюється агентом на протязі десяти банківських днів з дати отримання від підприємства рахунку за реквізитами, зазначеними у такому рахунку.

Згідно з п. 8.1. Договору, він набирає сили з дати підписання і діє до 31.12.2013 р.

За змістом Додаткової угоди до договору № 318/П-11 від 01.04.2011 р. Державне підприємство «Дельта-лоцман» (сторона 1), відповідач (сторона 2) та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (сторона 3) (позивач) домовились про заміну з 13.06.2013 р. сторони 1 на сторону 3 як зобов’язану та управнену сторону у Договорі. Сторона 2 підтвердила згоду на заміну сторони 1 на сторону 3 в Договорі в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою. З 13.06.2013 р. всі права та обов’язки сторони 1 за Договором переходять до сторони 3.

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1 593,38 доларів США на підставі наступних рахунків: № 260091640 від 05.02.2014 р. на суму 255,14 доларів США, № 260091640 від 24.02.2014 р. на суму 209,40 доларів США, № 260091640 від 26.02.2014 р. на суму 481,74 доларів США, № 260091640 від 26.02.2014 р. на суму 486,90 доларів США, № 260091640 від 28.02.2014 р. на суму 160,20 доларів США, а також лоцманськими квитанціями № 50 від 05.02.2014 р., № 91 від 24.02.2014 р., № 83 від 21.02.2014 р., № 97 від 26.02.2014 р., № 99 від 28.02.2014 р. на відповідні суми.

Листами № 1354 від 19.03.2014 р. та № 1859 від 11.04.2014 р., позивач звернувся до відповідача з претензіями про погашення суми заборгованості за спірним договором, проте відповіді на вказані претензії, як і задоволення відповідних вимог позивач не отримав.

У свою чергу відповідач за надані послуги своєчасно не розрахувався.

З огляду на зазначене, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 1 593,38 доларів США, у зв’язку з чим, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Як зазначалось вище, відповідний борг було погашено 07.05.2014 р., тобто після звернення позивача з даним позовом до суду (06.05.2014 р.), що стало підставою для зменшення позивачем розміру заявлених позовних вимог.

Наразі предметом спору між сторонами залишається нарахована позивачем відповідачу пеня за порушення зобов’язань з оплати наданих послуг.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг, що були надані йому позивачем.

Відповідно до статті 92 Кодексу торговельного мореплавства України, з метою забезпечення безпеки мореплавства на підходах до морських портів, у межах вод цих портів, а також між морськими портами незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна проведення суден здійснюється виключно державними морськими лоцманами.

Статтею 106 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що із суден, що користуються послугами морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справлення і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного розвитку.

Відповідно до пунктів 4.8. - 4.11. Положення про морських лоцманів (далі – Положення), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України 08.05.2013 р. № 292, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.06.2013 р. за № 920/23452, із суден, що користуються послугами морських лоцманів, справляється лоцманський збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються відповідно до закону.

Лоцманські послуги надаються на підставі двостороннього договору між капітаном судна або морським агентом, що виступає від імені судновласника (фрахтувальника або оператора), з однієї сторони, і лоцманським підприємством, що надає ці послуги, з іншої сторони.

Лоцманська квитанція заповнюється і підписується капітаном судна та є документом, що підтверджує факт надання лоцманських послуг.

У квитанцію капітан судна вносить відомості, які визначені у формі лоцманської квитанції.

Зобов'язання судновласника (фрахтувальника або оператора) і капітана судна щодо сплати лоцманського збору, окремої винагороди і штрафів, установлених відповідно до чинного законодавства, можуть здійснюватись морським агентом. Останній повинен перебувати в договірних відносинах з лоцманським підприємством, яке надало ці послуги.

Згідно із пунктом 4.17. Положення, лоцманський збір, окремі винагороди і штрафи, передбачені цим Положенням, стягуються лоцманськими підприємствами і включаються в їх дохід.

Статтею 110 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що у районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден.

Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання.

Частиною першою статті 115 Кодексу торговельного мореплавства України, передбачено, що із суден, які користуються послугами служби регулювання руху суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного розвитку.

Згідно з пунктом 4.1 Типового положення про службу регулювання руху суден, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2001 р. № 340, служби регулювання руху суден (надалі - СРРС) створюються для надання послуг з регулювання руху суден, які перебувають у зоні дії СРРС, з метою забезпечення безпеки мореплавства, ефективності судноплавства, охорони людського життя на морі, запобігання забрудненню довкілля з суден.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зважаючи на встановлені обставини справи щодо порушення відповідачем строків розрахунку з позивачем за надані послуги та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позивач має право застосувати до відповідача визначені умовами Договору та нормами чинного законодавства заходи відповідальності.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також, слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно з п. 1.1. Додаткової угоди до Договору № 318/П-11 від 01.04.2011 р., в разі порушення строків здійснення остаточного розрахунку, передбачених п. 4.2.2 і п. 4.3. цього Договору, агент, за вимогою підприємства, несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення.

За таких обставин, відповідно до змісту заяви позивача, що за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних, яку було подано позивачем 03.06.2014 р. та прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 17.06.2014 р., позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 8,89 доларів США, розрахунок якої є арифметично невірним.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені, з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що вона має становити 8,40 доларів США.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Згідно даних, які містяться на інтернет-сайті Національного банку України (http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/currency/search?formType=searchFormDate&time_step=daily&date=30.04.2013&execute=Виконати), офіційний курс гривні до долару США складає (1140,8089 доларів США за 100 гривень).

За таких обставин, станом на 30.04.2014 р. (дату здійснення позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми), пеня у розмірі 8,40 доларів США еквівалентна 95,76 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання спірних зобов’язань у встановлені Договором строки.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов’язки щодо оплати вартості наданих йому послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Суд приймає до уваги, що в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1 593,38 доларів США, на суму якого позивач зменшив позовні вимоги, судовий збір з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України має бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Марсол» (99002, місто Севастополь, Нахімовський район, вулиця Буряка, будинок 4, код ЄДРПОУ 37433044) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (54017, місто Миколаїв, Центральний район, вулиця Лягіна, будинок 27, код ЄДРПОУ 38728507) в особі Філії «Дельта-Лоцман» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 8 (вісім) доларів США 40 центів пені, що еквівалентно 95 (дев’яносто п’ять) грн. 76 коп. та 1 825 (одну тисячу вісімсот двадцять п’ять) грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Суддя В.С. Ломака