Постанова № 39781610, 09.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа№ 925/461/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 особисто

ОСОБА_3 за довіреністю

від відповідача: Чорнай В.В. за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Торговий Дім Моноліт"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.01.2014 року

у справі № 925/461/13 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Моноліт"

про стягнення 233659,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Моноліт" про стягнення 233659,20 грн. як безпідставно набуте майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що спірна сума, яка є вартістю поліпшень в результаті проведеного ремонту у будівлі вагової майстерні за адресою АДРЕСА_2 підлягає стягненню у відповідності до положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Стягнення спірної суми як безпідставно набутого майна саме на підставі наведених положень законодавства позивач базує на встановлених у справі № 02/5026/1988/2012 обставинах про те, що станом на час укладення між сторонами договору оренди від 01.03.2002 року відповідач не був власником переданого в оренду майна, не мав права розпоряджатися ним шляхом укладення договору оренди та не міг, як належний наймодавець погоджувати проведення поліпшень цього майна, а тому набув у власність в серпні 2004 року результат проведеного позивачем ремонту безпідставно.

Заявою від 13.01.2014 року позивачем збільшені позовні вимоги та остаточними позовними вимогами позивача є стягнення 233659,20 грн. у зв'язку з отриманням результатів проведеної судової експертизи.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 24.01.2014 року у справі № 925/461/13 (суддя Спаських Н.М.) позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 233659,20 грн. задоволені повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Торговий Дім Моноліт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Торговий Дім Моноліт» прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.04.2014 року.

У зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. на лікарняному, розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Смірнова Л.Г., Шаптала Є.Ю.

Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні, що відбулось 16.04.2014 року, оголошено перерву до 21.05.2014 року.

Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні, що відбулось 21.05.2014 року, оголошено перерву до 11.06.2014 року.

У зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. на лікарняному, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Смірнова Л.Г., Тищенко О.В.

Київським апеляційним господарським судом у судовому засіданні, що відбулось 11.06.2014 року, оголошено перерву до 09.07.2014 року.

У зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Смірнова Л.Г., Шаптала Є.Ю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд дійшовши висновку про відсутність у відповідача права власності на спірне майно,не встановив власника спірного майна як особи, прав та обов'язків якої може стосуватися спір. Також суд безпідставно відкинув існування договору оренди та, як наслідок, безпідставно застосував норми ст. 1212 Цивільного кодексу України. Також, апелянт зазначив, що проведена експертиза не доводить розміру понесених витрат, тобто самого розміру позовних вимог.

Також, апелянт посилається на те, що предметом договору оренди №81/2002-юр від 01.03.2002 року було проведення капітального ремонту, що згідно умов договору оренди було покладено на орендаря (позивача по справі) за його рахунок, при чому не як право, а як обов'язок, а відшкодування витрат чи врахування в орендну плату вартості капітального ремонту не передбачено жодним пунктом договору.

Також апелянт зазначає, що позивачу ще у 2007 році було роз'яснено ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 06.07.2007 року його право звернутися до суду з окремим судовим спором. А оскільки ОСОБА_2 ще тоді стверджував, що орендоване приміщення не належить відповідачу, а отже знав про порушення свого права, він міг ставити питання як про долю договору оренди так і про долю відшкодування вартості ремонту. Тому позиція суду щодо поновлення позивачу строку позовної давності є незаконною та необґрунтованою.

Позивач, згідно з поданим до апеляційного суду 21.03.2014 року відзивом проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що в відповідності до Витягів з реєстру права власності на нерухоме майно від 12.08.2004 року №4426718 та від 12.02.2013 року №446548 право власності на Ѕ частину об'єкта нерухомості по АДРЕСА_2 належить Приватному акціонерному товариству "Торговий дім "Моноліт".

Також позивач зазначає, що договір оренди набув належної правової форми в момент реєстрації права власності (2008 рік), коли відповідач став належним наймодавцем. Тобто, став власником частини будинку вже з проведеними позивачем поліпшеннями.

У своєму відзиві позивач зазначає, що експерт визначив, станом на час проведення експертизи, вартість проведених робіт, з урахуванням індексів інфляції.

Позивач вважає, що ним не пропущений строк позовної давності, адже строк позивної давності повинен відраховуватись від 21.12.2012 року - дня закінчення дії договору оренди приміщення по АДРЕСА_2 та передачі його відповідачу. Бо саме з цієї дати у нього виникла можливість захистити своє право на отримання коштів за проведені поліпшення приміщень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.03.2002 року між Закритим акціонерним товариством "Торговий дім "Моноліт" (орендодавцем), правонаступником якого є відповідач, та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендарем) було укладено договір оренди № 81/200-юр, відповідно до п. 1.1., 2.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування будівлю вагової майстерні за адресою: АДРЕСА_2, у стані, що потребує ремонту для проведення капітального ремонту, реконструкції та в подальшому організації торгівлі виробами зі скла та створення майстерні по різці скла.

Договір укладено на період з 01.03.2002 року по 31.12.2012 року (п. 4.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в період 2002-2003 роки позивачем було здійснено реконструкції та ремонт будівлю вагової майстерні за адресою: АДРЕСА_2.

12.08.2004 року відповідачу Смілянським виробничим підрозділом Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації було видано витяг № 4426718 про реєстрацію права власності на нерухоме майно: Ѕ частина будинку - нежиле приміщення магазину-майстерні. В якості підстави виникнення права власності зазначено мирову угоду б/н від 03.06.2004 року, затверджену Смілянським міськрайонним судом Черкаської області.

Апеляційним судом встановлено, що 13.03.2013 року господарським судом Черкаської області було розглянуто позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Моноліт" про стягнення 82476,00 грн. Наведена сума була заявлена позивачем до стягнення з відповідача на підставі ст. 778 ЦК України як відшкодування за проведення поліпшення майна, яке знаходилось у користуванні позивача відповідно до договору оренди від 01.03.2002 року № 81/200-юр, укладеного між сторонами.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.03.2013 року у справі № 02/5026/1988/2012, прийнятого за результатами розгляду наведеного позову, судом було відмовлено в зазначеному позові фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

У відповідності до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не підлягають доказуванню при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За таких обставин, факти, встановлені рішенням Черкаської області від 13.03.2013 року у справі № 02/5026/1988/2012, не підлягають доказуванню при вирішенні даної справи.

Так, господарським судом Черкаської області, при прийнятті рішення від 13.03.2013 року у справі № 02/5026/1988/2012, було встановлено, що позивачем було укладено договір оренди частини будівлі по АДРЕСА_2 01.03.2002 року та ремонтні роботи в цій будівлі виконувались у 2002-2003 роках.

Судом було встановлено, що 01.03.2002 року, тобто, в момент підписання договору оренди із позивачем, відповідач не був власником частини будівлі по АДРЕСА_2.

При вирішенні спору у справі № 02/5026/1988/2012, судом було встановлено, що відповідач прийняв у володіння всі здійснені позивачем поліпшення, та за заявою ЗАТ «Торговий дім «Моноліт» за ним 12.08.2004 року було зареєстровано право власності на Ѕ частину будинку - нежиле приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2 на підставі мирової угоди б/н 03.06.2004 року Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, рішення про реєстрацію права власності прийнято 28.06.2004 року (згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно).

Господарський суд Черкаської області прийшов до висновку, що у позивача немає доказів того, що здійснення поліпшень було проведено з дозволу саме власника вказаної частини будівлі, тобто її належного наймодавця. Суду не було подано доказів надання відповідачу у 1996-2003 роках права на укладення договору оренди частини будівлі по АДРЕСА_2, яка відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи була зареєстрована за "Смешторг" і зміни до реєстраційних документів не вносилися. За висновками суду, той факт, що відповідач оформив на себе право власності на вказану частину будівлі через 2 роки після укладення Договору оренди із позивачем, так само як і знаходження цієї частини будівлі на балансі за балансовою вартістю 0 грн., не може підтверджувати наявність у нього права власності чи іншого права на частину будівлі по АДРЕСА_2, яку він надав позивачу у тимчасове користування в березні 2002 року.

Як зазначалось, позовні вимоги фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 у даній справі полягають у стягненні з відповідача 233659,20 грн. як безпідставно набутого майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що спірна сума, яка є вартістю поліпшень в результаті проведеного ремонту у будівлі вагової майстерні за адресою АДРЕСА_2 підлягає стягненню у відповідності до положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Стягнення спірної суми як безпідставно набутого майна саме на підставі наведених положень законодавства позивач базує на встановлених у справі № 02/5026/1988/2012 обставинах про те, що станом на час укладення між сторонами договору оренди від 01.03.2002 року відповідач не був власником переданого в оренду майна, не мав права розпоряджатися ним шляхом укладення договору оренди та не міг, як належний наймодавець погоджувати проведення поліпшень цього майна, а тому набув у власність в серпні 2004 року результат проведеного позивачем ремонту безпідставно.

Як встановлено апеляційним судом, всі поліпшення та ремонти майна, які проводились позивачем, були здійснені в період 2002-2003 років, тобто після дати укладення договору оренди від 01.03.2002 року та до часу набуття відповідачем права власності на частину приміщення по АДРЕСА_2, що відбулося 12.08.2004 року.

Оскільки рішенням у справі № 02/5026/1988/2012 встановлено, що відповідач не є належним наймодавцем майна та особою, що не могла як власник погоджувати позивачу проведення ремонтів та поліпшень станом на час укладення договору оренди від 01.03.2002 року та до часу офіційного набуття майна у власність 12.08.2004 року, то апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у вирішенні питання про юридичну долю проведених ремонтів та поліпшень не підлягають врахуванню договірні відносини сторін за договором оренди від 01.03.2002 року, та суд не може керуватися умовами договору оренди між сторонами, хоча цей договір і не визнано недійсним.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, за умови неможливості спиратися на умови договору оренди від 01.03.2002 року, з матеріалів справи не вбачається належної правової підстави отримання у власність всіх результатів ремонту та поліпшень приміщення-магазину по АДРЕСА_2 у серпні 2004 року.

З огляду на викладене, з матеріалів справи вбачається, що з боку відповідача по справі має місце безпідставне набуття у власність майна у вигляді результату проведених ремонтних робіт, яке за змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок повернення майна потерпілій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України, при неможливості повернути майно в натурі відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідачем 04.04.2013 року подано до господарського суду Черкаської області заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача у даній справі.

Така заява вмотивована тим, що 07.05.2007 року позивач звертався до суду з заявою про перегляд ухали суду від 03.06.2004 року за нововиявленими обставинами, в якій зазначав, що ЗАТ «Торговий Дім-Моноліт» не мав жодних документів на підтвердження свого права власності на орендовану будівлю, та вказував, що шляхом проведення реконструкції та капітального ремонту він фактично виготовив нову річ.

З наведеного, на думку відповідача, вбачається, що позивач був обізнаний про своє порушене право ще з 2007 року та не вжив жодних заходів щодо заявлення своїх прав в межах трирічного строку позовної давності.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем у даній справі було з поважних причин пропущено строк позовної давності.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 Цивільного кодексу України)

Частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України визначено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Дана позовна заява подана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 25.03.2013 року.

Як встановлено судом, всі поліпшення та ремонти майна, які проводились позивачем, були здійснені в період 2002-2003 років.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, рішення господарського суджу Черкаської області від 13.03.2013 року у справі № 02/5026/1988/2012, право власності на Ѕ частину будинку - нежиле приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2 було зареєстровано за відповідачем 12.08.2004 року на підставі мирової угоди б/н 03.06.2004 року, затвердженої Смілянським міськрайонним судом Черкаської області.

06.07.2007 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області було розглянуто заяву ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 03.06.2004 року, якою було затверджено мирову угоду між ЗАТ «Торговий Дім-Моноліт» та Трощиною З.А., за умовами якої за ЗАТ «Торговий Дім-Моноліт» було визнано право власності на Ѕ частину будинку - нежиле приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_2, Смілянським міськрайонним судом Черкаської області було прийнято ухвалу від 06.07.2007 року у справі № 2-554/2007 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2, в обґрунтування необхідності скасування ухвали суду в зв'язку з нововиявленими обставинами, посилався, зокрема, на те, що ЗАТ «Торговий Дім-Моноліт» не мав жодних документів на підтвердження свого права власності на вказану будівлю, орендарем частини якої є ОСОБА_2

З наведеного вбачається, що позивач у даній справі принаймні у 2007 році дізнався про те, що станом на момент укладення між ним та ЗАТ «Торговий Дім-Моноліт» договору оренди від 01.03.2002 року, відповідач не був власником наданого ним в оренду майна, а тому не міг бути належним орендодавцем останнього.

З огляду на викладене, враховуючи положення діючого законодавства України, строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача вартості здійснених позивачем поліпшень такого майна є таким, що сплинув на час звернення позивача до суду з даним позовом.

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено обставин, передбачених статтями 263, 264 Цивільного кодексу України, які б свідчили про зупинення або переривання строку позовної давності у даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно частини 5 цієї ж норми, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач заявою від 24.04.2013 року просив суд поновити пропущений строк позовної давності, посилаючись на обставини, які, на його думку є поважними.

Так, позивач стверджував, зокрема, про те, що про безпідставне набуття відповідачем майна позивач дізнався лише за результатами розгляду справи № 02/5026/1988/2012, оскільки лише в цій справі вперше було досліджено за первинними документами питання про право власності відповідача на приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2 на час укладення договору оренди від 01.03.2002 року.

Такі посилання апеляційним судом до уваги не приймаються з огляду на те, що обставини дослідження в межах розгляду справи певних доказів не свідчать про відсутність до цього моменту обізнаності сторони про наявність таких доказів.

До того ж, як вже встановлено судом, право власності на Ѕ частину будинку - нежиле приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2 було зареєстровано за відповідачем 12.08.2004 року на підставі мирової угоди б/н 03.06.2004 року, затвердженої Смілянським міськрайонним судом Черкаської області.

Наведена ухвала була оскаржена позивачем у даній справі, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, у судовому порядку в 2007 році, що свідчить про обізнаність останнього щодо підстав та моменту виникнення права власності відповідача на приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2, зокрема, щодо наявності такого права власності станом на час укладення між сторонами договору оренди від 01.03.2002 року.

Позивач, обґрунтовуючи поважність пропуску ним строку позовної давності, стверджував також, що до часу ухвалення рішення у справі № 02/5026/1988/2012 сторони мали стосунки як належний наймодавець та орендар приміщення.

З наведеного суд зазначає, що встановлення рішенням у справі № 02/5026/1988/2012 певних фактів про те, що відповідач не був належним власником майна та не міг бути його належним наймодавцем, не створило нові правовідносини сторін та не припинило будь-яких правовідносин, які могли виникати чи виникли раніше. Цим рішенням лише встановлено у судовому порядку обставини, які мали місце раніше та які характеризували правовідносини між сторонами, а саме, обставини того, що сторони не мали правовідносин між собою як належний наймодавець та орендар приміщення.

Тобто, твердження позивача про те, що до часу ухвалення рішення у справі № 02/5026/1988/2012 сторони мали стосунки як належний наймодавець та орендар приміщення, є хибними.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідач поводив себе як належний власник приміщення магазину-майстерні по АДРЕСА_2 і підстав сумніватися у його статусі власника у позивача не було ніяких, апеляційний суд спростовує, оскільки, у будь-якому випадку, особисте ставлення позивача з довірою до поведінки відповідача жодним чином не доводить того факту, що позивач не міг завчасно довідатись про обставини порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач у 2007 році був обізнаний про те, що відповідач станом на час укладення договору оренди між сторонами не був власником наданого ним в оренду майна.

Тобто, під час формального існування даного договору позивачу стало відомо, що до серпня 2004 року і на час укладення договору відповідач не був власником об'єкту оренди і не міг ним розпоряджатися.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ніколи не повідомляв позивача про те, що принаймні в період з 01.03.2002 року по дату набуття на приміщення права власності 12.08.2004 року, він ніколи не був належним власником та наймодавцем, а тому питання щодо долі проведеного ремонту слід вирішувати між сторонами в якомусь особливому порядку.

Проте, обставини того, що відповідачем не було повідомлено позивача про те, що відповідач ніколи не був належним власником та наймодавцем, не спростовують факту обізнаності позивача про наведені факти з інших джерел. Також, жодна особа, в тому числі і відповідач у даній справі, не зобов'язана була інформувати відповідача про спосіб захисту його порушених прав.

Враховуючи викладене, апеляційний суд робить висновок про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності.

З огляду на таке, зважаючи на те, що відповідачем у даному спорі заявлено про застосування позовної давності, позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню з огляду на сплив встановленого строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (п. 3).

З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2013 року у справі № 5011-51/13072-2012 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Торговий Дім Моноліт» підлягає задоволенню в позовному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Торговий Дім Моноліт» на рішення господарського суду Черкаської області від 24.01.2014 року у справі № 925/461/13 - задовольнити.

Рішення господарського суду Черкаської області від 24.01.2014 року у справі № 925/461/13 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (20700, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Торговий дім "Моноліт (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Перемоги, 14, ЄДРПОУ 22794986) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2336,59 грн.

Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Л.Г. Смірнова

Є.Ю. Шаптала