Рішення № 39781592, 09.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9099/14

09.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Олга-Логістик”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виставковий комплекс “Чубинське”

про стягнення 1 603,41 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Олга-Логістик” (далі – позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виставковий комплекс “Чубинське” (далі – відповідач) про стягнення 5 135,40 грн., з яких: 4 000,02 грн. основного боргу, 272,50 грн. пені, 62,88 грн. 3 % річних, 800,00 грн. штрафу. Також, позивач просить покласти на відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не належним чином виконував взяті на себе згідно укладеного між сторонами договору обов'язки з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яку останній разом з нарахованими пенею, відсотками річними та штрафом просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/9099/14 та призначено її до розгляду на 17.06.2014 р.

В судове засідання призначене на 17.06.2014 р. сторони не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2014 р., у зв’язку з неявкою повноважних представників сторін та невиконання відповідачем вимог ухвали суду, розгляд справи № 910/9099/14 відкладено на 09.07.2014 р.

При цьому, після судового засідання 17.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої останній просить суд стягнути з відповідача на його користь 1 603,41 грн. заборгованості, з якої: 495,00 грн. основного боргу, 250,59 грн. пені, 57,82 грн. 3 % річних та 800,00 грн. штрафу.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представники сторін в судове засідання 09.07.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

25.07.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки продукції № 921 (далі – Договір), відповідно до п. 1.1. постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід’ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору сторони визначили, що найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід’ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. Договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього Договору, Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна. Загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього Договору.

Згідно з п. 3.3. Договору покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Відповідно до п. 3.5. Договору заборгованість покупця за поставлений/отриманий згідно Договору товар, не має перевищувати 1 000 (одна тисяча) гривень 00 коп.

Пунктом 8.5. Договору його сторони визначили, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014 р., а у фінансовій частині – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного Договору не заявить про наміри його розірвання, цей Договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на 1 календарний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 16 297, 76 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № ДОК-017189 від 26.07.2013 р. на суму 14 999,60 грн. та № ДОК-017291 від 27.07.2013 р. на суму 1 298,16 грн.

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачем було повернуть позивачу товару на загальну суму 5 404,84 грн., що підтверджується видатковими накладними № ВП-0000001) від 02.08.2013 р. на суму 460,64 грн. та № ВП-0000003 від 02.08.2013 р. на суму 4 998, 20 грн.

Крім того, відповідачем на виконання умов Договору було оплачено позивачу суму основного боргу у розмірі 10 397,92 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по поточному рахунку позивача.

Таким чином, у зв’язку із тим, що відповідач за спірну продукцію належним чином у встановлений договором строк не розрахувався у повному обсязі, у нього утворився борг перед позивачем, який станом на момент розгляду даного позову становить 495,00 грн.

При цьому, оскільки відповідні платежі були здійснені відповідачем з порушенням строків визначених укладеним між сторонами Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача у зв’язку з цим також пеню, штраф та 3 % річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред’явив йому кредитор пов’язану з цим вимогу.

Водночас, як зазначалось вище, пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 10 (десяти) календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу приписів ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв поставлений йому товар, однак в обумовлені строки не сплатив повністю його вартість, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому, позивач має право застосувати до відповідача визначені укладеним між сторонами Договором та чинним законодавством заходи відповідальності.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям “штраф” та “пеня” дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також, слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Пунктом 5.3. Договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Крім того, пунктом 5.5. Договору сторони визначили, що в разі порушення п. 3.5. цього Договору на покупця покладається штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості.

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 250,59 грн. та штраф у сумі 800,00 грн., розрахунок яких є вірним.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За таких обставин, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних у розмірі 57,82 грн. розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов’язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виставковий комплекс «Чубинське» (04123, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, код ЄДРПОУ 32556561) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» (01001, місто Київ, вулиця Софійська, будинок 10-А, код ЄДРПОУ 36001805) 495 (чотириста дев’яносто п’ять) грн. 00 коп. основного боргу, 250 (двісті п’ятдесят) грн. 59 коп. пені, 57 (п’ятдесят сім) грн. 82 коп. 3 % річних, 800 (вісімсот) грн. 00 коп. штрафу та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Суддя В.С. Ломака