Постанова № 39779947, 08.07.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 178428/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Щерби С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової адміністрації України (правонаступник Мукачівська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області) про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

22.06.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» (далі - ТОВ) звернулося до суду з вищевказаним позовом до Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової адміністрації України (далі - ОДПІ) у якому просило скасувати рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.04.2010 №0000112240.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не є в розумінні Закону України «Про систему оподаткування» податками та зборами, що виключає в разі їх несплати до особи наслідків передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181-ІІІ). Більше того, за своєю сутністю нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності є адміністративно-господарськими санкціями, які можуть бути застосовані лише в межах строків встановлених ст.250 ГК України та в силу ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185/94-ВР) не може перевищувати суму неодержаної виручки (вартості недоотриманого товару).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року в справі №2а-241/10/0770 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ТОВ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені у позовній заяві.

Відповідач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач приймаючи спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не повністю відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 15.03.2010 по 19.03.2010 та з 22.03.2010 по 23.03.2010 ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 28.06.2007 по 26.03.2010, за результатами якої складено Акт перевірки від 26.03.2010 №484/22-00/01728956 (далі – Акт) (а.с.7-25).

Перевіркою стану розрахунків по імпортних операціях за контрактами від 15.11.2006 №14/06 (далі - Контракт №1) та від 16.11.2007 №29/07 (далі – Контракт №2), укладених між ТОВ та фірмою «М&TOYS, Ltd» (Кіпр), встановлено кредиторську заборгованість в сумі 5262,95долларів США та 38,72євро відповідно, а також зафіксовано порушення ст.2 Закону №185/94-ВР у зв’язку із поставкою товару по вказаних контрактах з простроченням терміну розрахунків.

На підставі вказаного Акта перевірки та встановлених у ньому порушень, податковим органом прийнято рішення від 12.04.2010 №0000112240 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким позивачу на підставі ст.4 Закону №185/94-ВР нараховано пеню за порушення строків розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності у розмірі 3754297грн (а.с.26).

Не погодившись із зазначеним рішенням податкового органу, ТОВ звернулося до суду із даним адміністративним позовом.

Встановлені проведеною ОДПІ перевіркою обставини щодо порушення граничних термінів проведення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності сторонами не оспорюються, а вказані факти підтверджуються доказами наявними в матеріалах справи, через що останні в порядку ч.3 ст.72 КАС України слід вважати достовірними і такими, що добровільно визнані сторонами. Більше того, як вбачається із позовної заяви та апеляційної скарги ТОВ, останнє самостійно вказує, що головним аргументом його незгоди з оскаржуваним рішенням є належність суми пені за перевищення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності до адміністративно-господарських санкцій, невірне визначення податковим органом дати перетину митного кордону імпортним товаром, а також перевищення податковим органом загального розміру нарахованої пені від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до ст.2 Закону №185/94-ВР (в редакції, чинній на час здійснення розрахунків) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Статтею 4 Закону №185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами 180-денного терміну, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі – Закон №959-XII) імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Крім того, ст.1 Закону №959-XII визначає, що момент здійснення експорту (імпорту) - це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця, а моментом здійснення експортного (імпортного) контракту є момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом.

Відповідно до ст.6 МК України (в редакції, чинній на час ввезення імпортного товару) межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон.

Пунктом 2 ст.1 МК України передбачено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Стаття 40 МК України передбачає, що усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України підлягають митному контролю, а згідно зі ст.43 МК України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

В силу вимог ст.92 МК України якщо митне оформлення товарів і транспортних засобів у повному обсязі відповідно до їх митного режиму здійснюється не в місці перетинання митного кордону, митному органу у пункті пропуску на митному кордоні України подаються транспортні, комерційні та інші супровідні документи, що містять відомості про товари і транспортні засоби, достатні для прийняття рішення про можливість їх пропуску через митний кордон України.

Таким чином, первинним є перетин товаром митного кордону України, як умова здійснення імпорту. Митне оформлення товарів, як наступна подія, має інше правове навантаження.

Відтак, поняття «перетин товаром митного кордону України» та «пропуск через митний кордон України» не є тотожними, і обов'язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту, оскільки пропуск через митний кордон означає дозвіл використовувати товари у визначеному митному режимі.

Слід зазначити, що вантажна митна декларація - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. ВМД засвідчує право суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності на розміщення товарів у визначений митний режим та підтверджує (а не встановлює) права і обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій.

Товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Отже, оформлена ВМД типу ІМ-40 не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України.

Підставою для переміщення вантажу через митний кордон України в режимі імпорту є наявність товаросупровідного документа на вантаж. На цьому документі проставляється відтиск штампа «Під митним контролем» (імпорт), виписується провізна відомість в митницю повного митного оформлення, на ній проставляється штамп «Під митним контролем» (імпорт) і особиста номерна печатка інспектора митниці на кордоні, через яку вантаж переміщувався. Наявність на вантаж товаросупровідного документу, проставлення на ньому відбитку штампа «під митним контролем» з відповідною датою, засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 16.01.2012 року у справі №21-412а11.

Відповідачем вищенаведене безпідставно не взято до уваги, у зв’язку із чим датою перетину кордону імпортним товаром було визначено саме дату оформлення ВМД.

Як свідчать матеріали справи, а саме вантажно-супровідні документи (а.с.111-125) на яких проставлено відтиск штампа «Під митним контролем» товари за Контрактами №1 та №2 надійшли на територію України раніше визначених податковим органом дат оформлення ВМД.

Крім цього, слід вказати також на обґрунтованість та доречність доводів позивача щодо адміністративно-господарського характеру застосованих до нього штрафних санкцій за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Так, відповідно до ч.5 ст.4 Закону №185/94-ВР державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Апеляційний суд зазначає, що пеня, яка передбачена Законом №185/94-ВР не є формою відповідальності за порушення правил оподаткування, а тому, на неї не поширюється порядок стягнення заборгованості, передбачений Законом №2181-ІІІ.

Також, слід погодитись із доводами апелянта, що Закон №185/94-ВР не є Законом України з питань оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Крім того, у преамбулі Закону №2181-ІІІ зазначено, що такий Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також, він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), сплата яких передбачена законами з питань оподаткування.

Отже, цей Закон не регулює питання застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.1.5 ст.5 цього ж Закону України штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Таким чином, пеня, нарахована органами державної податкової служби за порушення вимог Закону №185/94-ВР, не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону №2181-ІІІ і норми цього Закону на неї не поширюються. У разі її несплати пеня не набуває статусу податкового боргу, а також не може застосовуватися для її стягнення порядок, встановлений Законом №2181-ІІІ.

Відповідно до ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Із змісту ч.2 цієї статті вбачається, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються вказаним Кодексом та іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст.239 ГК України. При цьому перелік адміністративно-господарських санкцій, які передбачені ГК України не є вичерпним.

Поняття адміністративно-господарського штрафу та загальні підстави його застосування визначені у ст.241 ГК України, відповідно до якої адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відтак, з огляду на те, що адміністративно-господарські санкції, у тому числі пеня за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є конфіскаційними, своїм наслідком мають вилучення державою у суб'єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх стягнення відповідно до ст.41 Конституції України можливе лише за рішенням суду.

Згідно з ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами, правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки штрафні санкції застосовано до відповідача не за порушення правил оподаткування, то у ОДПІ не було законних підстав для визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них вимог Закону №2181-ІІІ щодо граничного строку сплати та положень стосовно наслідків несплати.

Так, застосування санкцій за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, повинно здійснюватися податковим органом шляхом прийняття рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яке складається за формою «С» згідно з додатком 8 до «Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 №253.

Слід зазначити, що порушення терміну зарахування виручки в іноземній валюті є триваючим, а тому строк, встановлений ст.250 ГК України, за таке порушення застосовується за таким правилом, що пеня може бути нарахована не більш ніж за один рік до дати прийняття контролюючим органом рішення про нарахування пені при умові, що це порушення було виявлено в межах шестимісячного строку.

Порушення позивачем вимог ст.2 Закону №185/94-ВР було допущено в межах періодів, з 20.08.2007 по 22.11.2007 по Контракту №1; з 15.09.2008 по 26.03.2010 по Контракту №2, а штрафні санкції до позивача було застосовано відповідним рішенням лише 12.04.2010, тобто з пропуском річного строку встановленого ст.250 ГК України для застосування санкцій.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що ТОВ дійсно було порушено строки здійснення розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, однак по Контракту №1 та по Контракту №2 в частині оплати в доларах, а також в частині оплати в євро на суму 7099,93євро та 128900,53євро за період з 31.03.2009 по 07.04.2009 (дата перетину кордону згідно товаросупровідних документів), на суму 27999,54євро за період з 31.03.2009 по 11.04.2009, податковим органом безпідставно було застосовано щодо нього штрафні санкції, у зв’язку із пропуском встановленого ст.250 ГК України для цього строку.

Також, в частині порушення строку розрахунку за попередню оплату в сумі 57188євро вбачається, що відповідно до товаросупровідних документів (а.с.111-125), імпортні товари на вказану суму надійшли на територію України 15.07.2009, граничний строк надходження був встановлений до 12.09.2009, а відтак такий ТОВ пропущено не було.

Тому, пеня яку позивач повинен сплатити за вчинене ним порушення ст.2 Закону №185/94-ВР по Контракту №2 в частині оплати в євро: по сумі 27999,54євро за період з 31.03.2009 по 15.05.2009 (дата перетину кордону згідно товаросупровідних документів) становить 28159,17грн (27999,54 (сума в іноземній валюті) х10,1586 (курс НБУ на дату виникнення заборгованості) х 0,3 (розмір пені))х 33 (кількість днів); на суму 232034,28євро за період з 13.09.2009 по 26.03.2010 становить 1570271,48грн (232034,28 (сума в іноземній валюті) х11,627855 (курс НБУ на дату виникнення заборгованості) х 0,3 (розмір пені))х 194 (кількість днів); на суму 31000євро за період з 30.09.2009 по 26.03.2010 становить 192916,16грн (31000 (сума в іноземній валюті) х11,653749 (курс НБУ на дату виникнення заборгованості) х 0,3 (розмір пені))х 178 (кількість днів). Тобто загалом сума пені яка повинна була бути нарахована ТОВ в межах строку передбаченого ст.250 ГК України складає 1791346,81грн.

Відповідачем нараховано ТОВ пеню в загальній сумі 3754297грн, а тому суд апеляційної інстанції вважає підставними позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення ОДПІ від 12.04.2010 №0000112240 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1962950,19грн (3754297грн – 1791346,81грн =1962950,19грн).

Підсумовуючи, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатський завод малих архітектурних форм» задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Мукачівської об’єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової адміністрації України від 12 квітня 2010 року №0000112240 в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1962950 (один мільйон дев’ятсот шістдесят дві тисячі дев’ятсот п’ятдесят) гривень 19 (дев’ятнадцять) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 11 липня 2014 року.