Постанова № 39779861, 15.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2014 р. Справа№ 925/549/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Храбан В.М. - представник за дов. № 6 від 04.02.14;

Власюк С.В. - представник за дов. б/н від 02.07.14;

Сидоров П.В. - представник за дов. № 1 від 01.10.12;

від відповідача: Іліка Н.І. - представник за дов. № 51 від 30.05.14;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Маргарин"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.05.2014р.

у справі № 925/549/14 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійножирова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Маргарин"

про стягнення 336407,05 грн.

В судовому засіданні 15.07.2014 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олійножирова компанія" (далі - ТОВ "ТД "Олійножирова компанія", позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Маргарин" (далі - ТОВ "БМБ Маргарин", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 336407,05 грн. з яких: 248350,99 грн. інфляційних втрат та 88056,06 грн. - сума 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем розрахунків за основним боргом за товар після набрання законної сили рішенням у іншій справі № 09/1927 від 25.08.2009 року Господарського суду Черкаської області (далі - справа № 09/1927).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.05.2014р. (повний текст рішення складено 04.06.2014р.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "БМБ Маргарин" на користь ТОВ "ТД "Олійножирова компанія" 51631,51 грн. - суму 3% річних, 19493,35 грн. інфляційних втрат та 6728,14 грн. судового збору. Разом з цим, місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення строком на 1 рік.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення по справі, на думку апелянта, порушує його права, оскільки суд першої інстанції не врахував доводи відповідача про настання в економіці України негативних змін, які значно погіршили фінансове становище сторони і ускладнили виконання нею своїх зобов'язань, а відтак, безпідставно не застосував положення пункту 6 частини 1 статті 83 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014р. прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 03.07.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2014 розгляд справи відкладався на 15.07.2014, зокрема, через нез'явлення у судове засідання представника позивача.

У судовому засіданні 15.07.2014 представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначили, що вважають обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду, однак зауважили, що не згодні з висновками місцевого господарського суду в частині застосування строку позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.07.2014р. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та відстрочити виконання рішення на один рік.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 1832-2081218112 від 28 листопада 2008 року, укладеного між сторонами у справі (а.с. 35). За умовами даного договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар - саломас рафінований дезодорований, а відповідач - прийняти та оплатити його.

25 серпня 2009 року було прийнято рішення у справі № 09/1927 за позовом ТОВ "ТД "Олійно-жирова компанія" до ТОВ "БМБ Маргарин" про стягнення 1052035,21 грн., та стягнуто з відповідача на користь позивача 815931,00 грн. основного боргу, 13265,08 грн. договірної пені, 131900,00 грн. договірного штрафу, 1658,13 грн. три проценти річних, 89281,00 грн. інфляційних нарахувань та 10835,35 грн. судових витрат (а.с. 10).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2010 року у справі № 09/1927 (а.с. 12-15) рішення місцевого господарського суду від 25.08.2009 року залишено без змін.

Як було вищезазначено, спір у даній справі виник на підставі того, що рішення у вищезазначеній справі № 09/1927 не було виконано відповідачем, тому на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував до стягнення з відповідача 248350,99 грн. інфляційних втрат та 88056,06 грн. 3 % річних, розрахованих за період з 25.08.2009 р. по 20.03.2014 р.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на нарахування відповідних штрафних санкцій (при невиконанні грошового зобов'язання відповідачем) передбачено положеннями законодавства, зокрема, ст. 625 ЦК України, а відтак, враховуючи, непогашення основної заборгованості та нарахованих штрафних санкцій відповідачем (даний факт також не заперечується сторонами), частково задовольнив позовні вимоги.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, враховуючи наступне.

Так, в силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині того, що позивач має право нараховувати на несплачену суму основного боргу за товар індекс інфляції та 3% річних до моменту повного погашення боргу, бо у відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, який зазначив, що прийняття судового рішення по справі не припиняє зобов'язання між сторонами, оскільки судове рішення лише підтверджує боргові зобов'язання та є основною для застосування примусу у стягненні боргу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 248350,99 грн. інфляційних втрат та 88056,06 грн. 3% річних, нарахованих за період з 25.08.2009 по 20.03.2014.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем та зробивши перерахунок зазначеного виду санкції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що арифметично вірною сумою за заявлений період є сума у розмірі 88130,44 грн. проти визначених позивачем 88056,06 грн.

Зробивши власний розрахунок інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про арифметичну невірність розрахунку позивача. В свою чергу, правомірним є нарахування інфляційних втрат у розмірі 155833,91 грн. проти визначених позивачем 248350,99 грн.

Разом з цим, в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних. Розрахунок цих платежів проводиться за кожний місяць (інфляційні) та за кожний день (% річних), тому і право на нарахування цих платежів виникає у позивача щомісячно або щоденно за весь період існування основного боргу за товар.

Судом апеляційної інстанції відхилені доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки саме з моменту виникнення права на нарахування інфляційних чи % річних і починається перебіг строку позовної давності для їх стягнення.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині того, що з 25.08.2009 року (після прийняття рішення у справі № 09/1927) у позивача виникло право на нарахування інфляційних та 3% річних за наступні періоди після прийняття рішення, аж до повного погашення основного боргу.

На відміну від пені, чинним законодавством не обмежується право позивача нараховувати інфляційні чи проценти річних шестимісячним чи іншим терміном ( ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини першої ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

На стягнення інфляційних та процентів річних за ст. 625 ЦК України не поширюються скорочені строки позовної давності, а застосовується загальний у три роки, оскільки протилежне чинним законодавством не визначено.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу положень ч.2 ст.260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині того, що позивач сам визначив початкову дату нарахування інфляційних та процентів річних - 25.08.2009 року.

Разом з цим, суд першої інстанції вірно встановив, що до суду позивач звернувся 01.04.2014 року, тому за загальним правилом має право на стягнення інфляційних та процентів річних за три попередні роки до цієї дати.

У відповідності до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В свою чергу, в суді першої інстанції позивач не довів існування обставин, які спричинили його пропуск, а доводи позивача стосовно правомірності стягнення штрафних санкцій за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки суперечать положенням ст. ст. 260-267 ЦК України.

Доводи позивача про те, що його звернення до суду у попередній справі № 09/1927 перериває строки позовної давності для стягнення інфляційних та 3% річних у даній справі правомірно були відхилені судом першої інстанції через необґрунтованість (з врахуванням вищенаведених доводів та різних предметів спору у цих справах).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку в частині того, що до позовних вимог про стягнення інфляційних та 3% річних слід застосувати загальний строк позовної давності та відмовити позивачу у стягненні цих платежів за період з 25.08.2009 року по 01.04.2011 року, тобто стягнення за позовними вимогами слід проводити лише за трирічний період, що передує даті реєстрації позовної заяви судом (а не двічі по три роки, як вважає позивач).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 51631,51 грн. 3% річних та 19493,35 грн. інфляційних втрат, які розраховані за три роки, що передували даті звернення позивача із позовом до суду 01.04.2014 року.

Апелянт не заперечує правильність рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог, проте зазначає, що судом неправомірно було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на один рік.

В цій часині суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача як підставу для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п. 7.2 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 р. N 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Разом з цим слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, відстрочити або розстрочити виконання рішення господарський суд може лише у виняткових випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін із поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом, при цьому врахувавши інтереси обох сторін, у відповідності до ст. 43 ГПК України.

Відповідачем не надано доказів того, що наведені ним обставини є винятковими і роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення суду.

Разом з цим, лише посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан не може вважатися обставиною, яка могла би бути підставою для відстрочення та розстрочення виконання рішення, оскільки дана обставина не є винятковою в розумінні ст. 121 ГПК України.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суд першої інстанції в частині того, що кризові явища в економіці країни (на які також посилається відповідач, як на підставу відстрочення виконання зобов'язання) однаково негативно впливають на обидві сторони.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що загальний строк невиконання грошових зобов'язань, які виникли у відповідача перед позивачем на підставі договору № 1832-2081218112 від 28 листопада 2008 року становить більше п'яти років, а відтак, у суду немає жодних підстав вважати, що рішення буде виконано відповідачем в повному обсязі саме через рік.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Маргарин" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.05.2014р. у справі № 925/549/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.05.2014р. у справі № 925/549/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/549/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 16.07.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім