Рішення № 39779193, 07.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8579/13 07.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1

про визнання договору іпотеки припиненим

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Нечай О.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Сисоєва К.М. за довіреністю;

від відповідача: Вознюк М.В. (за довіреністю від 01.03.2013);

від третьої особи: не з'явились.

В судовому засіданні 07 липня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Муніципальна іпотечна установа» звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання договору іпотеки припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані перебігом шестимісячного строку пред'явлення кредитором вимог до поручителя, передбаченого ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки, на думку позивача, укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою відноситься до договорів поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013, в позові ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 у справі №910/8579/13 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року у справі № 910/8579/13 задоволено. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 у справі № 910/8579/13 скасовано повністю, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2014 суддею Цюкало Ю.В. справу прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 12.02.2014.

У судовому засіданні 12.02.2014 оголошено перерву до 11.03.2014.

У судовому засіданні 11.03.2014 господарським судом винесено ухвалу про колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 призначено колегіальний розгляд справи № 910/8579/14 у складі колегії суддів: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Привалов А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 справу прийнято до свого провадження новим складом суду та призначено до розгляду на 31.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2014, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, за ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_1 - директора ТОВ «Муніципальна іпотечна компанія», оскільки, на думку суду, рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

У цьому ж судовому засіданні, на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням представника позивача, судом прийнято рішення про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Розгляд справи відкладено до 26.05.2014.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду м. Києва від 26.05.2014, у зв'язку з закінченням строку повноважень судді Привалова А.І., з метою дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, керуючись ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», справу № 910/8579/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Літвінова М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2014 колегією суддів у складі: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Літвінова М.Є. прийнято справу до свого провадження.

В судовому засіданні 26.05.2014 оголошено перерву до 07.07.2014.

У судовому засіданні 07.07.2014 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позов, зокрема зазначив, що застосування положень Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини сторін за договором поруки, до укладеного між позивачем та відповідачем договором іпотеки, є незаконним та необґрунтованим, і суперечить нормам Закону України «Про іпотеку».

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - Відповідач, Іпотекодержатель, Кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" (далі - Позичальник, Боржник) 14.12.2007 укладено кредитний договір № 47-2/20-10 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Кредитор відкриває Позичальнику невідновлювальну мультивалютну (гривні, долари США) кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 800 000 доларів США, строком до 14.01.2009 зі сплатою процентів із розрахунку 20% річних за користування кредитом у гривні та 13,5% річних за користування кредитом у доларах США.

Згідно п. 6.6. Кредитного договору, він набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

У подальшому, Договором про внесення змін до Кредитного договору № 17 від 18.11.2010, сторони домовились, зокрема, про відкриття Кредитором Позичальнику невідновлювальної мультивалютної (гривня, долари США) кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569 214,05 доларів США та 536 000,00 грн., строком до 20.05.2011, зі сплатою процентів із розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, 06.10.2010 між Відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" (далі - Позивач) укладено Договір іпотеки № 47-2/20-Ю-з/3 (далі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого (п. 1.1.1) предметом іпотеки є майнові права на трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн., та трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., розташовану за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983 710,00 грн.

Згідно з п. 6.6 Іпотечного договору, договір набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

Пунктом 4.4 Іпотечного договору передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за цим Договором, одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Пунктом 5.7 передбачено, що у випадку, коли суми, вирученої від предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна Іпотекодавця.

За твердженням Позивача, Іпотечним договором (п.п. 4.4, 5.7) передбачена додаткова відповідальність Іпотекодавця, що, є однією з ознак договору поруки і принциповою відмінністю договору поруки від договору іпотеки. Таким чином, на думку Позивача, оспорюваний Договір за своєю правовою природою відноситься до договорів поруки і підпадає під регулювання параграфу 3 глави 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який регулює питання поруки.

Статтею 559 ЦК України передбачено умови припинення поруки. Так, в частині 4 статті зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

Пунктом 6.6 Іпотечного договору передбачено, що він діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень). Однак, на думку Позивача, таке формулювання не можна вважати строком виконання зобов'язання.

У Договорі № 17 про внесення змін до Кредитного договору № 47-2/20-10 від 14.12.2007 сторони погодили, що зобов'язання за Кредитним договором мають бути виконані до 20.05.2011.

Враховуючи викладене, Позивач вважає, що зобов'язання за оспорюваним договором припинилися, в силу вимог ст. 252, ч. 4 ст. 559 ЦК України, з 21.11.2011 (шість місяців від 20.05.2011), в зв'язку з чим Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання зобов'язання за Договором іпотеки № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010, укладеним між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія", такими, що припинилися з 21.11.2011.

У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2013 у справі №910/8579/13 зазначено наступне.

"Згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя".

На виконання викладених Вищим господарським судом України в постанові від 24.12.2013 по справі №910/8579/13 вказівок, ухвалою від 11.01.2014 Господарським судом міста Києва було зобов'язано учасників судового процесу надати суду письмові пояснення по справі щодо заявлених вимог та заперечень з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 24.12.2013 у справі №910/8579/13.

В поданих позивачем поясненнях б/н від 12.02.2014 ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" зазначає, що зобов'язання за Договором припинилися в силу вимог ст. 252 та ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України з 21.11.2011, та на підставі викладеного просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

10.02.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшли від відповідача пояснення по справі №20/08/315 від 10.02.2014. Відповідно до наданих пояснень відповідач зазначає, що підстави для визнання Договору іпотеки №47-2/20-10-з/4 відсутні. Крім того, відповідач вказує на те, що думка позивача про те, що Договір іпотеки ж Договором поруки є необгрунтованою, оскільки іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання. При цьому, на відносини майнової поруки норми статті 559 Цивільного кодексу України, щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є заставою, та регулюється нормами параграфа 6 глави 49 Цивільного кодексу України та Законом України "Про іпотеку".

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 74 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Згідно з загальними умовами виконання зобов'язання, визначеними ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Водночас, згідно приписів ст. 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно з п. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором та законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Виходячи з положень ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Цивільний кодекс України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотека.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Тобто, за правилами вказаної статті, виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя.

Частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до положень ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

В контексті даного спору, як зазначалося вище, для забезпечення належного виконання зобов'язань за Кредитним договором, між Позивачем та Відповідачем укладено Договір іпотеки, умовами якого передбачена передача в іпотеку майнових прав на нерухомість.

При цьому, згідно з умовами, визначеними Іпотечним договором (пункти 4.4, 5.7), у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за Договором іпотеки, та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, Іпотекодержатель має право одержати суму, якої не вистачає, та задовольнити свої вимоги, за рахунок іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач обґрунтовує свою вимогу про визнання Договору іпотеки припиненим тим, що за своєю юридичною природою вказаний договір є договором поруки, оскільки умовами Договору іпотеки передбачена додаткова відповідальність Іпотекодавця.

В той же час, слід вказати на те, що положеннями Цивільного кодексу України визначено лише предмет та родові ознаки окремих різновидів договорів, а умови кожного конкретного договору визначаються за погодженням сторін, шляхом їх вільного волевиявлення, з урахуванням норм діючого законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем договору, оцінивши умови договору, викладені в окремих його пунктах, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вчинений сторонами правочин слід розцінювати саме як договір іпотеки.

А отже, посилання Позивача на окремі умови Іпотечного договору, як підставу для застосування до встановлених між сторонами правовідносин засобів правового регулювання, застосування яких в рамках таких правовідносин не передбачено чинним законодавством, є необґрунтованим в силу того, що розмежування окремих видів договорів відбувається за їх предметом, а не за одиничними ознаками, які можуть бути притаманні договорам декількох видів одночасно.

Крім того, висновок Позивача щодо того, що передачу власного майна в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язання третьою особою слід вважати різновидом поруки є хибним, оскільки законодавство чітко розмежовує поняття поручителя в договорі поруки (Глава 49, параграф 3 ЦК України) і поняття майнового поручителя як сторони в договорі застави (іпотеки) (Глава 49, параграф 6 ЦК України; Закон України "Про іпотеку").

Відтак, порука і застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань і до заставних відносин за участю майнового поручителя у питанні підстав припинення майнової поруки (застави), слід застосовувати положення ст. 593 ЦК України (Припинення права застави).

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, суд дійшов висновку, що Позивачем не були належним чином доведені викладені у позовній заяві обставини, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, і задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідачів у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія"- відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014р.

Головуючий суддя Ю.В. Цюкало

Суддя М.Є. Літвінова

Суддя О.В. Нечай