Ухвала суду № 39778437, 12.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2014 р. м. Київ К/9991/19185/11

№ К/9991/19185/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011

у справі № 2а-12219/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі СПД ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для визначення СПД ОСОБА_2 податкових зобов'язань з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 16.09.2010 № 1144/17-209/192/НОМЕР_1, про порушення позивачем норм підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 13, 14 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (Декрет № 13-92), саме: позивач, перебуваючи в перевіряємий період на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, перевищив граничний розмір виручки у 500000,00 грн. у ІІІ кварталі 2006 року - отримав 518706,50 грн., а за 9 місяців 2007 року отримав доход у сумі 1055100,27 грн. при здійсненні транспортно-експедиційних послуг, а тому мав перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності та зареєструватися платником податку на додану вартість, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 155880,37 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2007 року та за 2008 рік, а також податку на додану вартість у сумі 396413,00 грн. у податковому обліку за жовтень-грудень 2007 року, січень-вересень 2008 року. Донарахування податкових зобов`язань здійснювалось у межах граничного строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.09.2010 № 0001091722/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 597680,00 грн. (у т.ч. основний платіж - 396413,00 грн. та 201267,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0001101722/0, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 155880,00 грн.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (Указ № 727/98) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Як встановлено у судовому процесі, у IV кварталі 2006 року позивач перевищив граничний розмір виручки, встановлений ст.1 Указу № 727/98, на 18706,50 грн., а за 9 місяців 2007 року отримав доход у сумі 1055100,27 грн. Крім того, за IV квартал 2007 року та 2008 рік позивач отримав доход у загальній сумі 5937310,00 грн., при декларуванні 713450,82 грн. за цей період, при наданні ним транспортно-експедиційних послуг, зокрема за договорами від 08.06.2007 № 0806В-3, від 03.01.2008 № 0301И-3, від 12.09.2007 № 1709ВТ-3, від 10.06.2008 № 16/06В-3.

Статтею 5 вказаного Указу передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Абзацом 1 статті 13 Декрету № 13-92 визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й оподаткування суми такого перевищення за ставкою, встановленою ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Та обставина, що частина коштів, отриманих на рахунок СПД ОСОБА_2, підлягала перерахуванню третім особам на виконання договорів транспортного експедирування: не є підставою для невизнання її виручкою від надання послуг.

Вказаний висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.03.2012 у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Враховуючи отримання позивачем у 2006 році виручки, яка у сумі 518706,50 грн., суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що позивач у силу норм підпункту 2.3.1 пункту 2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР, зобов`язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість, а отже і сплачувати відповідні податкові зобов`язання із цього податку.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош