Ухвала суду № 39778103, 10.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2014 р. м. Київ К/800/30504/13

К/800/31566/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Борисенко І.В. Муравйова О.В.при секретарі Титенко М.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Югцемент» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі № 2а-6233/11/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЮГцемент"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «ЮГцемент» звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби, в подальшому - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Головного управління Міндоходів, надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень від 4 квітня 2011 року №0000313600 та № 0000323600.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 4 квітня 2011 року №0000313600. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві від 4 квітня 2011 року №0000323600 в частині нарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 12 823 362,50 грн., з яких 10 258 690,00 грн. за основним платежем та 2 564 672 ,50 грн. за штрафними санкціями. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «ЮГцемент» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2012 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

В суді касаційної інстанції податковим органом заявлено клопотання про заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Головного управління Міндоходів.

Згідно зі статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Головного управління Міндоходів.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 4 квітня 2011 року № 0000313600 (зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 500 000 грн.) та № 0000323600 (збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 10 356 538 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 2 589 134,50 грн.) стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 21 березня 2011 року № 292/36/00293031, про порушення позивачем вимог пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку із чим ПАТ «ЮГцемент» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на суму 1 500 000 грн., пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, у зв'язку із чим ПАТ «ЮГцемент» занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму за період з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року у сумі 10 356 538 грн., у т.ч. по періодах:жовтень 2010 року - на суму 5 798 472 грн.; листопад 2010 року - на суму 2 736 570 грн.; грудень 2010 року - на суму 1 821 496 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються, зокрема, на тому, що позивачем занижено податкові зобов'язання за жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року на суму перевищення фактичних витрат споживання електроенергії та води, які розраховані згідно рахунків ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та КП «Миколаївводоканал» та звіту енергетика за жовтень - грудень 2010 року.

Роблячи висновок про невідповідність вказаних висновків фактичним обставинам справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 липня 2010 року між ПАТ «ЮГцемент» та приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір оренди приміщення їдальні на 280 місць. Згідно з умовами вказаного договору розмір орендної плати за місць складає 1200 грн.; сума орендної плати включає витрати на споживання електроенергії та води. За період жовтень, листопад та грудень 2010 року орендар допустив понаднормове споживання електроенергії та води, які були передбачені Договором оренди.

Згідно приписів підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) вона визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Враховуючи зазначені вище норми, а також те, що відповідачем в судовому процесі не надано доказів отримання позивачем іншого доходу ніж зазначено в договорі, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про не підтвердження висновків ДПІ щодо заниження суми податкового зобов'язання за жовтень 2010 року на суму 479 грн., за листопад 2010 року на суму 486 грн. та за грудень 2010 року на суму 489 грн.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, внаслідок невикористання у власній господарській діяльності списаного позивачем природного убутку цементу в розмірі 1,5% від відвантаженого об'єму на суму 19 080,00 грн., а саме: у листопаді 2010 року на суму - 6 288,00 грн., у грудні 2010 року на суму - 12 792,00 грн. судами попередніх вірно інстанцій встановлено наступне.

Відповідно до «Норм витрат матеріалів, труб, санітарно-технічних виробів (СН 431-71), Н 218 УРСР 034-82 «Норми природних втрат дорожньо-будівельних матеріалів», ПАТ «ЮГцемент» на підставі наказу від 4 січня 2010 року № 1, що затверджений Генеральним директором були встановлені норми природного убутку цементу, які наведені у додатку 1, розмір природного убутку цементу в процесі його виробництва позивачем складають 1,29%. Окрім цього, договорами по Одеському філіалу від 1 липня 2009 року № 32 року та від 29 грудня 2011 року № 02-026-11 передбачений коефіцієнт природної втрати ваги цементу під час його перевалки, упаковки, зберігання та відвантаження в 1,5% і цей факт не заперечується відповідачем в своєму акті. Зазначені норми не перевищують максимально допустимі норми природного убутку в процесі виробництва цементу передбачені нормативно-правовими актами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що підприємство має право на податковий кредит з ПДВ, якщо сплачено суми ПДВ, нараховані у зв'язку з придбанням товарів, що використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Оскільки для цілей оподаткування виявлені втрати запасів, що здійснені в межах норми природного убутку, вважаються такими, що використовуються в господарській діяльності підприємства з метою отримання доходу, оскільки зазначені втрати є об'єктивним та неминучим явищем в процесі виробництва, зберігання фасування та транспортування цементу.

За таких обставин, з огляду на наведені положення та встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку, що виготовлений та проданий цемент, з урахуванням норм природного убутку використовується позивачем у його господарській діяльності, а відтак, висновки ДПІ не є такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Не ґрунтуються також на вимогах чинного законодавства висновки ДПІ про не підтвердження позивачем бюджетного відшкодування (порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті Закону № 168/97-ВР), у зв'язку із несвоєчасною реалізацією позивачем права на податковий кредит, в результаті чого завищено податковий кредит по періодах: жовтень 2010 року - на суму 9406362 грн.; листопад 2010 року - на суму 3239182 грн.; грудень 2010 року - на суму 4420882 грн. з огляду на наступне

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ПАТ «ЮГцемент» при формуванні податкового кредиту за грудень 2010 року відобразив у податковій декларації з ПДВ податкові накладні, які були виписані у попередніх періодах за 2010 рік , по розрахунках позивача з постачальниками згідно податкових накладних відповідно до витягу із реєстру отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року.

Так, згідно з підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

За змістом наведеної норми попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 того ж Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 статті 7 цього Закону.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податкова накладна, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому, чинне законодавство, що регулювало спірні правовідносини, дозволяло включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів. Позивачем включено до складу податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними з урахуванням вказаних вище норм ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним в спірних правовідносинах.

При цьому Законом № 168/97-ВР передбачено право, а не обов'язок платника податку у разі відмови з боку постачальників товарів (послуг), надати податкову накладу, додатки до податкової декларації за звітний податковий період, заяву зі скаргою на такого постачальника. Жодним нормативно-правовим актом (чинним на момент правовідносин, що були предметом судового дослідження) включення сум до податкового кредиту не поставлено у залежність від дати виписки (отримання) податкової накладної.

За таких обставин, роблячи висновок про невідповідність фактичним обставин справи та нормам чинного законодавства зафіксованих у акті перевірки порушень, що наведені вище, суди попередніх інстанцій прийняли рішення, які відповідають вимогам законності та обґрунтованості.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ДПІ наведених вище висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій, роблячи наведені вище висновки щодо не доведення відповідачем фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірно висновку про порушення позивачем вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР у зв'язку із тим, що позивачем у грудні 2010 року включено до складу податкового кредиту суму, яка не підтверджена податковою накладною внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 9 848 грн. Вказане не спростовується позивачем в касаційній скарзі.

Разом із тим, Вищий адміністративний суд України не погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про доведеність відповідачем факту безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість за червень 2010 року суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Дікергофф/Україна», внаслідок виконання управлінських (консультаційних) послуг, тобто допущення позивачем порушень вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, з огляду на наступне.

Так, відповідач, з яким погодилися суди попередніх інстанцій, роблячи такі висновки зазначив, що управлінські (консультаційні) послуги, отримані позивачем від ТОВ «Дікергофф/Україна» документально не підтверджені наданими підприємством первинними документами як і не підтверджено їх фактичне використання в господарській діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон № 996-XIV) передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами 1, 7 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатися під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, як слідує із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, роблячи висновок про необґрунтованість податкової вигоди позивача, що пред'явлена за результатами надання ТОВ «Дікергофф/Україна» управлінських (консультаційних) послуг, суди зазначили, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт не можуть бути належними підтвердженням надання консультаційних послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об'єми та направлення, по яким проводились відповідні інформаційно-консультаційні послуги, а також не містять інформації про доцільність використання таких послуг в господарській діяльності суб'єкта господарювання. При цьому суди послались на те, що надання ТОВ «Дікергофф/Україна», відповідно до укладеного договору від 10 квітня 2008 року №8-70, комплексу управлінських послуг повинно здійснюватись у письмовій формі.

Разом з тим, такі висновки суди зробили без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме оцінка доказів, які є у справі, здійснена без всебічного, повного та об'єктивного дослідження.

Так, зазначаючи про те, що надання ТОВ «Дікергофф/Україна», відповідно до укладеного договору, комплексу управлінських послуг повинно здійснюватись у письмовій формі, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що підпунктом 2.1.2 Додаткової угоди №1 (том 6, а.с. 222-223) до договору про надання управлінських послуг від 10 квітня 2008 року № 8-79 внесено зміни, згідно з якими послуги можуть виконуватися в усній/письмовій формі.

Так, за своїм економіко-юридичним змістом послуга є діяльністю, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги, як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є лише одним із доказів, що підтверджує факт виконання такої господарської операції, але не вичерпним.

Роблячи висновок про відсутність документального підтвердження факту надання консультаційних послуг позивачу ТОВ «Дікергофф/Україна», суди попередніх інстанцій фактично дослідили лише акти здачі-прийняття робіт і залишили поза увагою інші докази, що свідчать про фактичне надання послуг, а саме звіти про надання управлінських послуг (том 6, а.с. 230-240), які містять конкретні переліки робіт та послуг наданих контрагентом.

Послуги надання управлінських (консультаційних) послуг, згідно вказаних звітів (юридичні консультації, моніторинг обертових печей, допомога щодо координаційних дій та підготовка документів під час проведення перевірки екологічною інспекцією, підготовка то зборів Наглядової ради, консультаційні наради з питань щодо енергозабезпечення заводу,перевірка стану справ із стягнення дебіторської заборгованості, організація наради щодо вирішення поточних технологічних питань,вирішення правлінських питань, організація наради щодо організації зберігання та логістики вугілля на території заводу) сприяють вдосконаленню діяльності підприємства, що й обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що при вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Так, за наявними у матеріалах справи доказами неможливо перевірити наявності у розглядуваних господарських операціях ділової мети (розумної економічної причини).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин фактичного здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують фактичне здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій, не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Допустити заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Югцемент» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: І.В. Борисенко

О.В. Муравйов