Рішення № 39778020, 10.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6365/14 Справа № 199/13032/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Подорець О. Б. Доповідач - Калиновський А.Б.Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А.

При секретарі - Півненко С.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу

Дніпропетровської міської ради

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, -

встановила:

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до виконавчою комітету Дніпропетровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю і посилалась на те, що рішенням виконкому Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих

№ 50 від 25.08.1952 року ОСОБА_4 надано право індивідуального будівництва на відведеній їй земельній ділянці площею 1200 кв.м. під АДРЕСА_2.

Після укладення договору на право будівництва будинку і безкоштовного користування земельною ділянкою 20.11.1953 року з виконкомом Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих ОСОБА_4 збудувала житловий будинок та надвірні будівлі за вищевказаною адресою.

Рішенням Амур-Нижньодніпровської районної ради депутатів трудящих № 380 від 26.04.1960 року АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 було присвоєно новий номер 649.

Рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської ради народних депутатів № 532/19 від 14.08.1987 за ОСОБА_5 затверджений акт прийомки житлового будинку по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. За життя вона склала заповіт, який посвідчений Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, згідно якого своє майно заповідала донці ОСОБА_6, яка прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала в будинку, користувалася ним і була зареєстрована в ньому.

10 лютого 1999 року ОСОБА_6 видала доручення з правом передоручення, яким уповноважила ОСОБА_7 оформити її спадкові права на вказаний житловий будинок, а потім розпорядитися ним на свій розсуд, який у свою чергу уповноважив позивача оформити його спадкові права після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок, а потім розпорядитися ним на свій розсуд. Фактично ОСОБА_7 продав позивачу вказаний будинок за 7500 грню., що підтверджується наданою розпискою.

Для оформлення спадкових прав на зазначений будинок позивачка звернулася до Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори, однак їй було відмовлено, оскільки останньою не надано доручення від імені ОСОБА_6

Оскільки ОСОБА_6 не проживала в АДРЕСА_1, знялася з реєстрації за цією адресою та невідомо де перебувала, за результатами її пошуків позивачка дізналася, що ОСОБА_6 померла.

Після смерті ОСОБА_6, спадкоємців не лишилося, оскільки її син ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Починаючи з травня 2001 року по теперішній час позивачка проживає в спірному домоволодінні АДРЕСА_1, користується земельною ділянкою, а тому просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на домоволодіння.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2014 року позов ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з - житлового будинку А-1 загальною площею 49,5 кв.м., в тому числі житлових кімнат площею 15,9 кв.м. і 8,9 кв.м., кухні- 11,6 кв.м., коридорів 7,1 кв.м. і 6,0 кв.м., літньої кухні Б, сараїв В,Г,Д, погребу, вбиральні Е, огорожі № 1,2, споруд № 3,1.

Судові витрати компенсуванню не підлягають та відносяться на рахунок позивача.

В апеляційній скарзі Дніпропетровська міська рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і увалити нове про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з того, що вона володіє домоволодінням з травня 2001 року по теперішній час, оплачує комунальні послуги.

З такими висновками суду погодитись не можна.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, на момент звернення до суду повинно існувати порушення прав чи законних інтересів позивача.

Дана обставина є обов'язковою умовою для звернення до суду, як це передбачено ст.15 ЦК України та ст.3 ЦПК України, відповідно до яких: кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд першої інстанції, всупереч зазначеним нормам чинного законодавства, не дослідив наявності факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем прав та інтересів позивача, а значить, і предмету спору, не врахував, що позивач не звертався до відповідача з питань вирішення даного спору.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до змісту ст. 344 ЦК, обставини, які мають значення для справи, і які повинен довести саме позивач, як передбачає ч. 1 ст. 60 ЦПК України, є : законний об'єкт володіння;

добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірне домоволодіння належало ОСОБА_5, про що вказано в самому судовому рішенні. Отже, власник був відомий, на що суд не звернув уваги.

Крім того, належним відповідачем по справі повинна бути територіальна громада в особі Дніпропетровської міської ради, права якої зачіпляються рішенням суду.

Проте, суд на порушення вимог ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив позивачці її права щодо залучення до участі у справі в якості належного відповідача Дніпропетровську міську раду і не роз'яснив їй наслідки не вчинення зазначених процесуальних дій.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2014 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: