Рішення № 39771609, 10.07.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.07.2014 Справа № 920/1090/14

Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1090/14

за позовом - прокурора Путивльського району Сумської області в інтересах територіальної громади м. Путивль, м. Путивль Сумської області,

до відповідачів - 1) Путивльської міської ради, м. Путивль Сумської області,

2) фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Путивль Сумської області,

про визнання незаконним та скасування рішення Путивльської міської ради та визнання недійсним договору суперфіцію,

за участю представників:

прокурора - Кулинич Л.С.,

відповідачів - 1) не з'явився,

2) ОСОБА_1

В судовому засіданні, розпочатому об 11 год. 00 хв. 07.07.2014 року було оголошено перерву до 10 год. 40 хв. 10.07.2014 року.

Суть спору: прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Путивльської міської ради від 25.2.2012 року «Про надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди (торгівельного кіоску) по АДРЕСА_1», а також визнати недійсним договір суперфіцію від 10.01.2003 року.

Перший відповідач просить розглядати справу без участі його представника та прийняти рішення на розсуд суду.

Другий відповідач погоджується з позовними вимогами прокурора до першого відповідача, але наполягає на тому, що з його боку порушень чинного законодавства не було, оскільки ним вчинялися всі необхідні дії для правомірного розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та другого відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Путивльської міської ради від 25.12.2012 року «Про надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди (торгівельного кіоску) по АДРЕСА_1» надано другому відповідачеві (фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1) земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 30 м. кв. для розміщення тимчасової споруди (торгівельного кіоску) з укладенням договору суперфіцію терміном на 5 років.

На підставі та на виконання вищезгаданого рішення 10.01.2013 року між відповідачами був укладений договір суперфіцію, який зареєстрований в журналі реєстрації договорів суперфіцію землі Путивльської міської ради 10.01.2013 року за № 7, а також складено акт прийому-передачі земельної ділянки від 10.01.2013 року, за яким перший відповідач передав, а другий відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 30 м. кв. по АДРЕСА_1 строком на 5 років.

В обгрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на частину другу статті 19 Конституції України, згідно з якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 134 Земельного кодексу України (в редакції станом на 25.12.2012 року), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіції, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурсних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Прокурор зазначає, що підстав, які відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України, виключають для другого відповідача процедуру проведення земельних торгів для отримання ним потрібної земельної ділянки в користування для здійснення підприємницької діяльності, проведеною перевіркою не встановлено.

При цьому прокурор посилається в обгрунтування своїх позовних вимог також на статтю 102-1 Земельного кодексу України, якою визначено, що суперфіцієм є право користування чужою земельною ділянкою для забудови, та на частину першу статті 413 Цивільного кодексу України, згідно якої власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій).

Поряд з цим прокурор зазначає у своїй позовній заяві, що відповідно до пункту 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1330/20068 (далі - Порядок), тимчасова споруда торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

З вищевикладеного прокурор дійшов суперечливого висновку, що ТС не є забудовою, а правовідносини, що виникли у даній ситуації між відповідачами, за своєю правовою природою відносяться до інституту договору оренди, адже визначають тимчасове платне користування земельною ділянкою комунальної власності, а відтак, на думку прокурора, всупереч вимогам законодавства між відповідачами був укладений договір суперфіцію від 10.01.2013 року, зареєстрований в журналі реєстрації договорів суперфіцію Путивльської міської ради 10.01.2013 року за № 7.

Між тим, як зазначає прокурор, відповідно до частини другої пункту 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

З огляду на все вищевикладене прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у недодержанні першим відповідачем вимог земельного законодавства при проведенні земельних торгів та укладенні договору суперфіцію, у зв'язку з чим існує реальна небезпека незаконної забудови земельної ділянки.

Господарський суд не може погодитися з такими хибними висновками прокурора, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда (далі - ТС) для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення (частина друга статті 28 Закону).

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в Порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

У даному випадку в Законі (стаття 28) йдеться саме про той Порядок, на пункт 1.3 якого посилається прокурор у своїй позовній заяві, коли робить правильний висновок, що ТС не є забудовою.

Чинним законодавством України щодо розміщення ТС (статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком) не передбачено будівництво ТС, не передбачено надання земельної ділянки для розміщення (встановлення) ТС. Для розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності не передбачено рішення про надання земельної ділянки та укладення договору оренди земельної ділянки чи договору суперфіцію, оскільки в даному випадку не йдеться про забудову земельної ділянки.

Пунктом 1.1 Порядку передбачено, що саме цей Порядок визначає механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності.

Згідно пункту 2.1 Порядку, підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки (додаток № 1).

пунктом 2.7 Порядку визначено, що паспорт прив'язки оформлюється органом з питань містобудування та архітектури.

Згідно пункту 2.20 Порядку, встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки.

Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Путивльської районної державної адміністрації у повній відповідності з вимогами статті 28 вищезазначеного Закону та Порядку оформлено і 08.11.2012 року видано другому відповідачеві паспорт прив'язки ТС (торгівельного кіоску) по АДРЕСА_1, на підставі якого, згідно пункту 2.1 Порядку, другий відповідач має право розмістити (встановити - див. пункт 20 Порядку) ТС торгівельного кіоску.

Разом з копією паспорту прив'язки другий відповідач надав суду копії всіх документів, перелік яких наведено у пункті 2.11 Порядку.

Ніяких інших документів для встановлення ТС торгівельного кіоску по АДРЕСА_1 другому відповідачеві згідно чинного законодавства України щодо розміщення (встановлення) ТС, не потрібно.

Згідно пункту 2.23 Порядку, після розміщення ТС замовник (у даному випадку це другий відповідач) подає до Путивльської районної державної адміністрації письмову заяву за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку, у якій зазначає, що він виконав вимогу паспорта прив'язки.

Паспорт прив'язки, виданий другому відповідачеві 08 листопада 2012 року, дійсний до 08 листопада 2017 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки перший відповідач, приймаючи рішення від 25.12.2012 року про надання другому відповідачеві земельної ділянки для розміщення ТС та про укладення договору суперфіцію, а також укладаючи договір суперфіцію від 10.01.2013 року з другим відповідачем, діяв всупереч чинному законодавству щодо розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності, тобто з порушенням вимог частини другої статті 19 Конституції України, то позовні вимоги прокурора щодо визнання незаконним та скасування згаданого рішення та щодо визнання недійсним договору суперфіцію підлягають задоволенню

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з першого відповідача, у зв'язку з неправильними діями якого виник спір, підлягає стягненню в доход держбюджету судовий збір у сумі 2436,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Леніна, буд. 50, Ідентифікаційний код 04058083) від 25.2.2012 року «Про надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди (торгівельного кіоску) по АДРЕСА_1».

3. Визнати недійсним договір суперфіцію від 10.01.2003 року, укладений між Путивльською міською радою (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Леніна, буд. 50, Ідентифікаційний код 04058083) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

4. Стягнути з Путивльської міської ради (41500, Сумська область, м. Путивль, вул. Леніна, буд. 50, Ідентифікаційний код 04058083) в доход державного бюджету (отримувач коштів УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача 37970593, код банку отримувача МФО 837013, рахунок отримувача 31218206783002, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у розмірі 2436,00 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.07.2014 року.

Суддя П.І. Левченко