Ухвала суду № 39762347, 08.07.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 р.Справа № 818/1043/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Шамоніна Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 818/1043/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енмаліт", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2013 року №0000302205, №0000312205.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 16.12.2013 року №0000302205, №0000312205.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енмаліт" /40020, м. Суми, вул. Машинобудівників, 1, код ЄДРПОУ 32185616/ судовий збір в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів , п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. п. 201.6, 201.14, 201.15 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

07.07.2014 року до Харківського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю своєчасно підготувати документи, витребувані судом у минулому судовому засіданні.

Колегія суддів, вирішивши клопотання представника відповідача, дійшла до висновку, що воно задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Частинами 1 та 2 статті 195-1 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату час і місце судового розгляду, не є перешкодою для розгляду справи і вирішення на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на зазначені норми законодавства та беручи до уваги те, що участь у судовому засіданні відповідача апеляційний суд не визнав обов'язковою, доказів поважності причини неявки до суду представником відповідача не надано, а також необхідність додержання строків, передбачених ч.1 ст. 195-1 КАС України та достатність в матеріалах справи доказів для її вирішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість її розгляду за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що 21.11.2013 року державною податковою інспекцією у місті Сумах проведено камеральну електронну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ "Енмаліт" за серпень, вересень 2013 року, за результатами якої складено акт від 21 листопада 2013 року №1729/2205/32185616/29 (а.с.6-8).

Згідно акту перевірки, встановлено порушення вимог пункту 201.6 статті 201, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 8 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 25 листопада 2011 року №1492, зареєстровано в Мін'юсті України 20 грудня 2011 року за №1490/20228, у зв'язку з чим суб'єктом господарювання неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 34426 грн.

На підставі акту перевірки державною податковою інспекцією у місті Сумах винесені податкові повідомлення-рішення: від 16 грудня 2013 року №0000312205, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 року на 20631грн. та №0000302205, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 17244 грн., у тому числі: 13795 грн. за основним платежем та 3449грн. за штрафними санкціями (а.с.9-10).

Підставою для донарахування податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало те, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за вересень 2013 року поданого ТОВ "Енмаліт" відсутнє включення податкових накладних по наступних платниках податку - продавцях: ПАТ "Укртрансгаз", податкова накладна від 30 вересня 2013 року №89/2402 , Сумська ТПП, податкова накладна від 6 серпня 2013 року №48, ТОВ "Делівері" без номера та дати, ВКПФ "Удача і Ко" податкова накладна від 20 вересня 2013 року №70, ПАТ "МТС Україна" податкова накладна від 30 вересня 2013 року №347195, ТОВ "Рона Опт" податкова накладна від 24 вересня 2013 року №375, ТОВ ВКФ "Старк" податкова накладна від 23 вересня 2013 року №388, АТ "СЗ Енергомаш" податкова накладна від 18 вересня 2013 року №85, податкова накладна від 25 вересня 2013 року №126, податкова накладна від 26 вересня 2013 року №133.

Не погодившись з прийнятими відповідачам податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та дійшов до висновку, що відповідно до вимог ст.198 ПК України позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2013 року суму ПДВ у розмірі 34426 грн., а отже у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість, це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За приписами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: (1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; (2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ПК України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Враховуючи викладене вище, є існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме - наявність у платника податку - покупця - належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній у податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4. ПК України).

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Разом з цим, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Абзацом другим пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Судом встановлено, що податковий орган не повідомляв ТОВ "Енмаліт" про наявність розбіжностей у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних з даними контрагентів.

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року.

Зазначеним уточнюючим розрахунком підприємством було включено до складу податкового кредиту податкові накладні отримані від контрагентів - ПАТ "Укртрансгаз" (ІПН 3198026656), ТОВ "Делівері" (ІПН 317387605632), ВКПФ "Удача і Ко" (ІПН 224872315051), ПАТ "МТС Україна" (ІПН 143339326658), ТОВ "Рона Опт" (ІПН 314993718192), ТОВ ВКФ "Старк" ( ІПН 309260720243), АТ "СЗ Енергомаш" (ІПН 57854418194), за вересень 2013 року та Сумська ТПП (ІПН 29447418199).

Відповідно до п.1 розділу 4 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 року за № 1490/20228 (далі - Порядок № 1492), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої декларації за формою, встановленою на дату подання уточнюючого розрахунку.

Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному статтею 50 глави 2 розділу II Кодексу.

Форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядок його ведення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 17.12.2012 року № 1340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.02.2013 року за № 201/22733, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1340).

Відповідно до п.1 розд.1 Порядку № 1340 реєстр є формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних. Виправлення помилки в Реєстрі здійснюється методом «сторно» за правилами, передбаченими для бухгалтерського обліку, у момент виявлення такої помилки. Коригування помилкових записів у Реєстрі не призводить до потреби формування нових (уточнюючих) реєстрів.

Згідно п.6 розд.1 Порядку № 1340 реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 2 розд. 5 Порядку № 1340 при виправленні помилки методом «сторно» до Реєстру одночасно вноситься два записи: помилковий запис із знаком «-» та правильний запис із знаком «+».

Метод "сторно" здійснюється шляхом зворотного запису на величину помилки в тому звітному періоді, у якому вона виявлена. При здійсненні такого зворотного запису платником податку: в колонці 1 розділів І та/або ІІ Реєстру зазначається порядковий номер запису; в колонках 2-6 розділу І та/або колонках 2-7 розділу ІІ Реєстру дублюються реквізити документа, кількісні показники якого сторнуються; у відповідних колонках 7-12 розділу І та/або колонках 8-16 розділу ІІ Реєстру кількісні показники зазначаються з відповідним знаком «+» чи «-». При цьому, якщо виправлення помилки потребує подання платником податку уточнюючого розрахунку, то до виду документа додається літера «У» (наприклад: ПНПУ). Крім того, запис щодо включення показників такого документа до уточнюючого розрахунку зазначається окремим рядком у рядку «З них включено до уточнюючих розрахунків за звітний період» Реєстру.

Згідно листа ДПА України №16847/7/16-1517-26 від 18.08.2010 року "Про податкові накладні, отримані у періодах, відмінних від періодів їх виписування" виправлення помилки в реєстрі здійснюється за правилами, передбаченими для бухгалтерського обліку, у момент виявлення таких помилок коректурним методом або методом "сторно". Застосування коректурного методу виправлення помилки допускається лише до того реквізиту, виправлення якого не призводить до змін показників у реєстрі. Коригування помилкових записів у реєстрі не призводить до потреби формування нових (уточнюючих) реєстрів.

Слід зазначити, що Податковий кодекс України не пов'язує право Покупця на отримання податкового кредиту із правильністю внесення записів до Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, із правильністю ведення Реєстру та й узагалі з наявністю в Реєстрі запису про ту чи іншу податкову накладну.

Для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують суму податкового кредиту, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

При цьому, як свідчать матеріали справи, контрагентами позивача: ПАТ "Укртрансгаз", Сумська ТПП, ТОВ "Делівері", ВКПФ "Удача і Ко", ПАТ "МТС Україна", ТОВ "Рона Опт", ТОВ ВКФ "Старк", АТ "СЗ Енергомаш", включено зазначені вище податкові накладні до складу податкового зобов'язання.

З урахуванням того, що порушень щодо форми та порядку заповнення даних податкових накладних податковим органом не встановлено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу були відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 16.12.2013 року № 0000302205, № 0000312205, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.05.2014р. по справі № 818/1043/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 14.07.2014 р.