Рішення № 39761213, 09.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23256/13 09.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпласт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елко Пак»

про стягнення 4 113 632, 55 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С. Судді Васильченко Т.В.

Цюкало Ю.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Сауляк О.Е. за довіреністю б/н від 01.11.2013 р.;

Бондар І.В. за довіреністю № 2ю від 10.01.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімпласт» (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елко Пак» (далі - відповідач) про стягнення 4 171 634, 55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не було оплачено у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23256/13, розгляд справи призначено на 15.01.2014 р.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення суду у справі № 910/24471/13, що розглядається господарським судом міста Києва. Клопотання мотивоване тим, що відповідач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним спірного Договору поставки, у зв'язку з чим, обставини встановлені судом під час розгляду справи № 910/24471/13 можуть вплинути, на думку відповідача, на висновки суду при розгляді справи № 910/23256/13.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представника позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 4 113 632, 55 грн., в тому числі 2 067 000, 00 грн. основного боргу, 45 522, 55 грн. 3 % річних та 2 001 110, 00 грн. пені.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 28.01.2014 р.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. на підставі клопотання представників сторін та у відповідності до ст. 69 ГПК України, було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та оголошено в судовому засіданні перерву до 31.01.2014 р. Розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

30.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання, відповідно до якого він просить суд накласти в межах суми позовних вимог арешт на грошові кошти відповідача, які знаходяться на рахунках в банківських установах, в тому числі: № 26003000466866 (долари США) та № 26004010466866 (українська гривня) в ПАТ «Фідобанк», МФО 300175; № 26007311829 (російські рублі), № 26007311829 (долари США), № 26007311829 (Євро), № 26007311829 (українська гривня) в АТ «Фортуна-банк», МФО 300904; № 26000001004549 (російські рублі), № 26000001004549 (долари США), № 26000001004549 (Євро) та № 26000001004549 (українська гривня) в ПАТ «Радикал Банк», МФО 319111; № 2600300014909 (українська гривня) в ПАТ Банк «Контракт», МФО 322465; № 26003000381901 (долари США), № 26003000381901 (Євро), № 26003000381901 (українська гривна), № 26047000381901 (українська гривна), № 26050003819003 (українська гривна), № 26051003819002 (українська гривна), № 26052003819001 (українська гривна), № 26058003819005 (українська гривна), № 26059003819004 (українська гривна).

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що відповідач заперечує факт отримання товару та наявність заборгованості, наявність якої однак підтверджено позивачем наданими первинними документами, заперечує проти справжності підписів та печатки на таких документах, заявив клопотання про зупинення провадження у справі з підстав звернення ним до суду з позовом про визнання недійсним спірного Договору, що в цілому свідчить про те, що відповідач намагається затягнути розгляд справи та ухилитись від виконання зобов'язань за Договором поставки, що також може мати наслідком неможливість в подальшому виконання рішення суду у даній справі.

Також, через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, вказуючи на те, що доводи відповідача щодо заперечень та вимог в обох справах є суперечливими, оскільки у даній справі відповідач заперечує одержання товару, а в іншій справі посилається лише на формальні обставини укладення спірного Договору поставки, що в сукупності, на думку позивача, вказує на намагання затягнути розгляд справи.

У судовому засіданні 31.01.2014 р. від представника позивача надійшли письмові уточнення до клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до яких він просить накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться на всіх рахунках в банківських установах, виявлених державною виконавчою службою.

У судовому засіданні 31.01.2014 р. судом було розглянуто клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено його задовольнити, про що винесену ухвалу господарського суду міста Києва від 31.01.2014 р.

У судовому засіданні 31.01.2014 р. судом було розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та вирішено його задовольнити, у зв'язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2014 р. було зупинено провадження у справі № 910/23256/13 до прийняття та набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/24471/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елко Пак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпласт» про визнання недійсним договору поставки. Зобов'язано сторін повідомити про результати розгляду по суті справи господарського суду міста Києва № 910/24471/13.

28.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, мотивоване тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. у справі № 910/24471/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 р., у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поставки № 2501/20 від 25.01.2011 р. відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. було поновлено провадження у справі № 910/23256/13 та призначено її до розгляду на 18.06.2014 р.

18.06.2014 р. від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує, що прийняті у справі № 910/24471/13 судові рішення підтверджують обставини укладення спірного Договору між сторонами. При цьому, позивач звертає увагу на те, що фактичні дії відповідача, в тому числі щодо часткової оплати поставленого товару, свідчать про схвалення відповідного правочину.

Від відповідача 18.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він не може забезпечити явку свого повноважного представника.

В судовому засіданні 18.06.2014 р. судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його необґрунтованістю.

При цьому, за наслідками судового засідання, ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 910/23256/13.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.06.2014 р. справу № 910/23256/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/23256/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.07.2014 р.

09.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує про завищення позивачем пені внаслідок нарахування її з використанням ставки 0, 5 %, яка є більшою від подвійної облікової ставки НБУ. Враховуючи зазначене, відповідач просить в частині вимог про стягнення пені в розмірі 2 001 110, 00 грн. відмовити та врахувати проведений відповідачем контр розрахунок, згідно з яким пеня має складати 150 810, 98 грн. При цьому, він також просить суд зменшити штрафні санкції.

09.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі, а саме: первинні бухгалтерські документи щодо спірних господарських операцій.

Представник відповідача в судове засідання призначене на 09.07.2014 р. не з'явився про поважні причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.200 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімпласт», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елко Пак», як покупцем, було укладено Договір поставки № 2501/20 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати полімерні матеріали та вироби із пластмас (далі - товар) у власність відповідача, а останній зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах та в строки, передбачені Договором (п. 1.1 Договору).

Договір з боку позивача підписано його директором Халютіною О.І., а з боку відповідача підписано його директором Кухаром О.Г.

Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється партіями, відповідно до підписаних уповноваженими представниками сторін специфікацій.

При цьому, як визначено сторонами у п. 5.3 Договору, право власності позивача на товар виникає з моменту прийому ним товару, факт якого засвідчується товарно-транспортною накладною або видатковою накладною, підписаними уповноваженими представниками сторін та виданими після отримання відповідачем від уповноваженого представника позивача відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

У відповідності до п. 2.1 Договору загальна вартість товару за Договором (ціна Договору) складає 6 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору оплата за передану постачальником партію товару здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 14 банківських днів з моменту передачі постачальником партії товару на поточний рахунок останнього в національній валюті України на підставі рахунку-фактури та з урахуванням умов п. 2.4. Договору.

Згідно з п. 2.4. Договору у разі зміни офіційного курсу гривні до долару США встановленого Національним банком України на дату здійснення покупцем платежу, по відношенню до офіційного курсу гривні до долару США встановленого Національним банком України на дату підписання уповноваженими представниками сторін відповідної специфікації - вартість отриманої постачальником партії товару перераховується по формулі: Sn = S0 х Kn / K0, де Sn - сума, що сплачується покупцем (вартість партії товару); S0 - вартість партії товару, що зазначена у Специфікації; Kn - курс гривні до долару США, що встановлений Національним банком України на дату здійснення покупцем платежу; K0 - курс гривні до долару США, що встановлений Національним банком України на дату підписання уповноваженими представниками сторін відповідної специфікації.

Як визначено сторонами у п. 9.1. Договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками.

04.08.2011 р. сторони спору уклали Додаткову угоду до Договору, якою п. 2.1 Договору виклали у такій редакції: «загальна вартість товару за Договором (ціна Договору) складає 12 000 000,00 грн.».

30.12.2012 р. сторони Договору уклали до нього Додаткову угоду № 04, у відповідності до якої дійшли взаємної згоди, відповідно до п. 9.2 Договору, продовжити строк дії Договору до 31 грудня 2013 року. Крім того, вказаною Додатковою угодою сторони п. 2.1 Договору виклали у такій редакції: «загальна вартість товару за Договором (ціна Договору) складає 6 000 000,00 грн.».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, зокрема, за видатковими накладними № 140/03 від 15.03.2013 р., 141/03 від 15.03.2013 р., № 197/03 від 21.03.2013 р., № 198/03 від 22.03.2013 р., № 240/03 від 27.03.2013 р., № 004/04 від 01.04.2013 р., № 005/04 від 01.04.2014 р., № 052/04 від 03.04.2013 р., № 070/04 від 05.04.2013 р., № 074/04 від 05.04.2013 р., № 075/04 від 05.04.2013 р., № 099/04 від 09.04.2013 р., № 147/04 від 12.04.2013 р., № 149/04 від 12.04.2013 р., № 150/04 від 12.04.2013 р., № 215/04 від 19.04.2013 р., № 217/04 від 19.04.2013 р., № 286/04 від 26.04.2013 р., внаслідок неповної оплати вартості якого, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 2 067 000, 00 грн.

Не погоджуючись з наявністю вказаного боргу, відповідач вказував на те, що укладений між сторонами Договір вчинено директором від імені Товариства без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме: без попереднього погодження Договору загальними зборами Товариства, загальна сума якого перевищує 1 000 000,00 грн.

Враховуючи вказані обставини, ТОВ «Елко Пак» звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «Хімпласт» про визнання недійсним договору поставки № 2501/20 від 25.01.2011 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. у справі № 910/24471/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 р., у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поставки № 2501/20 від 25.01.2011 р. відмовлено.

При цьому, під час розгляду вказаної справи господарський суд встановив наступні обставини.

30.12.2009 р. рішенням загальних зборів ТОВ «Елко Пак», яке оформлене протоколом № 7, затверджено статут, який зареєстровано 16.02.2010 за № 10691050006004616 (далі - Статут).

Пунктом 12.2 Статуту встановлено, що виконавчим органом ТОВ «Елко Пак» є директор.

Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства в межах своїх повноважень, визначених Статутом, який діє від імені Товариства в межах, встановлених чинним законодавством України (п. 14.2 Статуту).

Згідно з п. 14.10.1 Статуту Директор має право в межах своєї компетенції укладати від імені Товариства контракти, угоди та забезпечувати їх виконання.

Рішенням загальних зборів ТОВ «Елко Пак», яке оформлено протоколом № 7 від 30.12.2009 р., обрано директором ТОВ «Елко Пак» Кухаря О.Г.

Згідно з наказом ТОВ «Елко Пак» від 06.01.2010 № 1 Кухар О.Г. приступив до виконання обов'язків директора.

17.02.2010 р. ТОВ «Елко Пак» прийнято рішення, оформлене протоколом № 8 від 17.02.2010 р., яким ухвалено зобов'язати виконавчий орган неухильно виконувати положення Статуту. Також, вказаним рішенням Товариства ухвалено таке: директор Товариства або інша уповноважена особа без прийняття зборами учасників окремого рішення (затвердження), не мають права: укладати від імені Товариства договори (контракти) та угоди на еквівалентну суму, яка перевищує 1 000 000,00 грн.; або укладати додаткову (додаткові) угоду (угоди) в межах існуючого правочину, внаслідок укладення якої (яких) вартість правочину дорівнюватиме / перевищуватиме 1 000 000,00 грн. та всіх наступних додаткових угод та правочинів; або укладати від імені Товариства договори (контракти) та угоди, якщо загальна вартість однорідних за економічною сутністю угод, що укладаються за одним і тим же контрагентом, дорівнюватиме / перевищуватиме 1 000 000,00 грн.

Проаналізувавши вказані документи, суд дійшов висновку про те, що, виходячи зі змісту п. 13.13.16 Статуту та рішення загальних зборів Товариства, оформленого протоколом № 8 від 17.02.2010 р., вказаним установчим документом і рішенням Товариства жодних обмежень повноважень Директора на вчинення правочинів, загальна ціна якого перевищує 1 000 000,00 грн., фактично не встановлено, і при цьому, сам лише факт незатвердження Договору загальними зборами Товариства після його підписання не може слугувати підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

При цьому, суд відзначив, що виходячи з відомостей про Товариство, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, жодної інформації про наявність обмежень повноважень Директора ТОВ «Елко Пак» не міститься. Крім того, ТОВ «Елко Пак» не доведено жодними доказами, як того вимагають положення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, той факт, що ТОВ «Хімпласт» знало про будь-які обмеження повноважень Директора Товариства.

Також, суд відзначив, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 Цивільного кодексу України). Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

При розгляді справи № 910/24471/13 суд вказав на наявність доказів, які підтверджують факт схвалення з боку ТОВ «Елко Пак» оспорюваного правочину, а саме:

- підписані та скріпленими відбитками печатки такі Специфікації, які є додатками до Договору: від 07.03.2013 р., від 15.03.2013 р., від 21.03.2013 р., від 22.03.2013 р., від 27.03.2013 р., від 29.03.2013 р., від 03.04.2013 р., від 05.04.2013 р., від 09.04.2013 р., від 12.04.2013 р., від 12.04.2013 р., від 19.04.2013 р., від 26.04.2013 р.;

- підписані накладні, які підтверджують поставку та отримання товару;

- довіреності, які видані ТОВ «Елко Пак» його особі на отримання товарно-матеріальних цінностей;

- виставлені ТОВ «Хімпласт» рахунки-фактури на оплату поставленого товару;

- виписки з банківського рахунку ТОВ «Елко Пак», які свідчать про погашення заборгованості перед ТОВ «Хімпласт» за отриманий на підставі Договору товар;

- акт звіряння взаємних розрахунків від 04.11.2013 р.;

- договір від 31.10.2013 р. про реструктуризацію заборгованості за Договором поставки від 25.01.2011 р. № 2501/20, який підписаний Директором Товариства і скріплений відбитком печатки ТОВ «Елко Пак»;

- замовлення ТОВ «Елко Пак» на товар від 01.02.2013 р. № № 30/5 і 31/5, які підписані комерційним директором Товариства і скріплені відбитком печатки позивача;

- гарантійні листи ТОВ «Елко Пак» про закупівлю товару і оплату товару, які підписані Директором Товариства і скріплені відбитком печатки позивача, а саме: від 05.03.2012, від 05.04.2013 р., від 03.06.2013 р., від 02.06.2013 р., від 01.09.2013 р.;

- графіки погашення заборгованості, які підписані Директором і комерційним директором Товариства.

Обставини, встановлені у справі № 910/24471/13, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата за передану постачальником партію товару здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 14 банківських днів з моменту передачі постачальником партії товару на поточний рахунок останнього в національній валюті України на підставі рахунку-фактури.

З аналізу вказаного пункту Договору вбачається, що згадуваний у ньому рахунок-фактуру сторони не визначили відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим його ненадання у будь-якому випадку у відносинах між сторонами цього спору не може вважатись простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відповідно наявність або відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 45 522, 55 грн. 3 % річних та 2 001 110, 00 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 6.2. Договору сторони визначили, що у разі порушення строків оплати за переданий товар, покупець сплачує пеню у розмірі 0, 5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Перевіряючи розрахунки позивача, суд відзначає, що пеню ним нараховано невірно, оскільки використано ставку в розмірі 0, 5 %, яка за обраний період розрахунку перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом з урахуванням вищевказаного пеня за має становити 150 606,81 грн.

Розрахунок 3 % річних в сумі 45 522, 55 грн. позивачем здійснено вірно.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставлених йому позивачем товарів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування зазначеного, такі як тяжкий фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці, а допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Слід враховувати, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У свою чергу, відсотки річні, не є штрафною санкцією, а як зазначалось вище, є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача як боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

У свою чергу, за змістом статті 83 ГПК України суд наділений правом зменшувати лише розмір штрафних санкцій, які присуджуються до стягнення з боржника.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, судовий збір в частині вимог про стягнення 103 570, 00 грн. основного боргу, на суму якого було зменшено позивачем позовні вимоги у зв'язку з перерахуванням відповідачем позивачу 29.11.2013 р. на підставі платіжного доручення № 7821 вказаної суми грошових коштів, - покладаються теж на відповідача, оскільки спір в цій частині виник з вини відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елко Пак» (04073, місто Київ, Оболонський район, Московський проспект, будинок 8; код ЄДРПОУ 33056469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімпласт» (03062, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 21628041) 2 067 000 (два мільйони шістдесят сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 150 606 (сто п'ятдесят тисяч шістсот шість) грн. 81 коп. пені, 45 522 (сорок п'ять тисяч п'ятсот двадцять дві) грн. 55 коп. 3 % річних, 47 333 (сорок сім тисяч триста тридцять три) грн. 99 коп. судового збору за подання позову та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору за вжиття заходів до забезпечення позову.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.07.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.В. Васильченко

Ю.В. Цюкало