Ухвала суду № 39760304, 07.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2014 р. м. Київ К/9991/33945/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімасервіс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011

у справі № 2а-15518/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімасервіс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2011 позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва від 01.10.2010 № 0002872305/0/36545 та № 0002882305/0/36546.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Прімасервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 01.10.2010 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 536534,23 грн., в т.ч. 434323,23 грн. основного платежу та 102211 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, викладені в акті від 21.09.2010 № 5973/2305/31722912, про порушення вимог п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 01.10.2010 № 0002882305/0/36546 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 502450,83 грн., в т.ч. 334967,22 грн. основного платежу та 167483,61 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки вказаної перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За висновками перевірки порушення позивачем вимог п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати на послуги з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції - листівок формату А4, кол.4+4, папір 150 грн/м.кВ, у повному обсязі, що перевищує 2 % від оподатковуваного прибутку підприємства за попередній звітний (податковий) рік. При цьому податковий орган вважає, що витрати на послуги з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції є витратами, про які йдеться в абз. 2 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 цього Закону і щодо яких встановлено граничний розмір для віднесення їх до складу валових витрат.

Наведеними вище підставами податковий орган, посилаючись на положення п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які забороняють включати суми податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, що не призначаються для використання в господарській діяльності, до складу податкового кредиту, обґрунтовував необхідність обмеження податкового кредиту позивача лише сумами податку у розмірі 20 % від суми валових витрат, яка не перевищує 2 % від оподатковуваного прибутку підприємства за попередній звітний (податковий) рік.

При цьому в ході перевірки встановлено наявність первинних документів, що підтверджують придбані послуги, а також те, що місцем розповсюдження листівок згідно з планами виконання робіт були автоматичні заправні станції на території м.Києва. Листівки не містять реклами товарів, що продаються, знижок, акцій тощо, а в деяких з них пропонується поповнити мобільний телефон, зробити копії потрібних документів на ксероксі та обміняти валюту. На листівках не зазначено тираж та не вказано, яке підприємство надавало рекламні послуги, що свідчить про те, що, за висновками податкового органу, свідчить про придбання позивачем послуг з виготовлення і розповсюдження рекламної продукції без призначення їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, відповідач не заперечував самого факту надання послуг, наявності первинних документів і погоджувався з правомірністю включення послуг в межах 2 % витрат за надання послуг з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції за правилами абз. 2 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано надав оцінку такій позиції податкового органу виходячи з предмету доказування у цій справі - обставин щодо неправомірності віднесення до складу валових витрат понесених витрат в повному обсязі без застосування визначених в абз. 2 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обмежень щодо розміру валових витрат, застосувавши при вирішенні справи положення абзаців 1 та 2 п.п. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств».

Абзац 2 п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює максимальний розмір валових витрат - не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік з витрат на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Разом з тим витрати на маркетингові, мерчендайзингові та інші послуги з просування товару не належать до переліку послуг, зазначеного у вищевказаній нормі Закону. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач не здійснював операцій з безоплатного надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, а здійснював операції з придбання послуг з виготовлення і розповсюдження реклами власної мережі магазинів, що безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю.

При цьому понесені позивачем витрати з придбання зазначених послуг згідно з абз. 1 п.п. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» є витратами платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, та які включаються до складу валових витрат за даною нормою без обмежень.

Як вбачається зі встановлених судами обставин, місцем розповсюдження реклами було місце знаходження покупця послуги. Придбані послуги з виготовлення і розповсюдження реклами призначені для використання позивачем в господарській діяльності, основними видами якої за КВЕД є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; інші види оптової торгівлі; оптова торгівля фармацевтичними товарами; роздрібна торгівля фармацевтичними товарами.

Наведене свідчить про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності, а та обставина, що роботи з виготовлення рекламної продукції виконувались в м.Донецьку, а рекламні листівки розповсюджувались в м.Києві, не спростовує мети придбання таких послуг - використання в господарській діяльності.

Не може бути свідченням відсутності мети використання в господарській діяльності позивача рекламних листівок і та обставина, що в листівках наявна лише інформація з розміщення (номерів телефонів) магазинів позивача без підтвердження реклами самих товарів, що продаються, знижок, акцій, тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Отже, розповсюджена в листівках інформація про особу - ТОВ «Примасервіс», його магазини, діяльність з продажу продовольчих і непродовольчих товарів тощо, з метою сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи (її магазинів), є рекламою, а висновки суду апеляційної інстанції про придбання позивачем послуг з виготовлення перевищує 2 % від оподатковуваного прибутку підприємства за попередній звітний (податковий) рік. і розповсюдження рекламної продукції без мети їх використання в господарській діяльності є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімасервіс задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2011.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун