Постанова № 39758095, 10.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2014 р. Справа № 917/427/14

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Лакізи В.В.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Радутний Р.С. - за довіреністю від 10.06.2014р. №4;

від 1-го відповідача - Болтік С.М. - за довіреністю від 01.02.2012р.;

від 2-го відповідача - ФОП ОСОБА_3 (особисто)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини", Полтавська область, с. Яреськи (вх.№1244П/2)

на рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р.

у справі № 917/427/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини", Полтавська область, с. Яреськи,

до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ГРЛ", м. Полтава,

до 2-го відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

м. Полтава,

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.02.2011р.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у справі №917/427/14 (суддя Паламарчук В.В.) відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини" про призначення судової експертизи; відмовлено в задоволені позову.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами недійсність договору про відступлення права вимоги та його укладення з метою порушення інтересів держави та суспільства. Також суд зазначає, що позивач не є стороною оскаржуваного правочину і ним не доведено порушення його прав та охоронювальних законом інтересів спірним договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини" (позивач у справі) з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у справі №917/427/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ТОВ "Агропромислове об'єднання "Цукровик Полтавщини". В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що: по-перше, сторони спірного договору при його укладенні свідомо удалися до фальсифікації дати його складання з метою штучного продовження строку позовної давності стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Павлівське» від 06.12.2007р., укладеного на виконання плану санації у справі №10/53-8/530; по-друге, судом першої інстанції не досліджено та не оцінено доказів позивача; по-третє, суд дійшов до необґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний договір не порушує прав апелянта, оскільки він загрожує праву власності позивача на цілісний майновий комплекс, а також майновим інтересам позивача у разі здійснення реституції внаслідок визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу недійсним, оскільки з часу його придбання здійснене його значне покращення.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (2-й відповідач) заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у справі №917/427/14 - без змін з підстав дотримання судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що апелянт не довів в чому саме полягає невідповідність спірного договору моральним засадам суспільства, і навіть не послався на те, яким же саме моральним засадам спірний правочин не відповідає. Крім того, зазначає, що у спірному договорі помилково було зазначено дату договору « 25.02.2011р.» замість « 25.04.2011р.», дана описка виправлена сторонами договору, про що було здійснено сторонами договору відповідну відмітку у ньому, яка завірена обома сторонами, а отже, на думку 2-го відповідача, описка у договорі не є фальсифікацією дати договору. Крім того, зазначає, що позивачем не доведено, що спірний договір укладався з метою порушення інтересів держави та суспільства, а також не доведено, що спірний договір порушує права апелянта або охоронювальні законом інтереси.

Відзивом від 02.06.2014р. ТОВ «Торговий дім ГРЛ» (1-й відповідач у справі) також заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. При цьому вказує на те, що позивачем не доведено в чому саме полягає невідповідність договору інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та не доведено умислу сторін на укладення оспорюваного договору, а отже посилання позивача на статтю 228 ЦК України є безпідставним. Крім того, на думку 1-го відповідача, позивач не обґрунтував належними доказами, порушення його прав.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2014р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Лакіза В.В.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги і просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представники 1-го та 2-го відповідачів заперечували проти вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, та просили рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім ГРЛ» (первісним кредитором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (прізвище якої змінено на ОСОБА_3) (новим кредитором) укладений договір про відступлення права вимоги, п.1.1 якого встановлено, що первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги боргу, який виник у ВАТ «Павлівське» перед первісним кредитором у розмірі 681429,24грн. Новий кредитор стає конкурсним кредитором четвертої черги ВАТ «Павлівське» в реєстрі вимог конкурсних кредиторів на загальну суму основного боргу 681429,24грн. у справі №10/53-8/53 про визнання банкрутом Відкритого акціонерного товариства «Павлівське», яка підтверджена постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2011р. у справі №10/53-8/53 та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2011р.

Вказаний договір підписаний ФОП ОСОБА_3 і директором ТОВ «Торговий дім ГРЛ» та скріплений печаткою товариства. На першому аркуші договору здійснено виправлення у місяці укладення договору: « 2»-закреслено та зазначено « 4», і здійснено напис «виправленому вірити» та скріплено підписами сторін договору (а.с.30).

Відповідно до п.1.2 цього договору новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від ВАТ «Павлівське» належного виконання обов'язку сплатити суму боргу в розмірі 681429,24грн. у справі №10/53-8/53 про визнання банкрутом ВАТ «Павлівське».

У п.3.1 даного договору зазначено, що право вимоги боргу, зазначеного в п.1.1 та п.1.2 цього договору, переходить до нового кредитора на наступний день після дня підписання цього договору. Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення в день підписання цього договору.

Згідно з п.3.2 договору первісний кредитор зобов'язаний сповістити ВАТ «Павлівське» про відступлення права вимоги за цим договором. У разі виконання боржником ВАТ «Павлівське», зазначеним у п.1.1 цього договору обов'язку первісному кредитору, останній зобов'язується перерахувати грошові кошти на рахунок нового кредитора в 3-х денний термін з дня їх отримання.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (а.с.30).

13.03.2014р. ТОВ «Агропромислове об'єднання «Цукровик Полтавщини» звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 25.02.2011р., укладеного між ТОВ «Торговий дім ГРЛ» та ФОП ОСОБА_3 (прізвище якої змінено на ОСОБА_3). Свої вимоги з посиланням на ст.ст. 203, 228 ЦК України позивач обґрунтовує тим, що суперечність договору інтересам держави і суспільства, його моральним засадам полягає в тому, що при оформленні договору його сторони свідомо вдались до недобросовісних дій, а саме фальсифікації дати укладення договору. На думку позивача, договір був укладений пізніше ніж зазначено у договорі, про що свідчить той факт, що 1-й відповідач станом на 16.07.2013р. брав активну участь у справі №10/53-8/53 про банкрутство ВАТ «Павлівське» у якості кредитора. Також зазначає, що метою укладення фальсифікації дати цього договору було виключно штучне продовження строку позовної давності стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Павлівське» від 06.12.2007р., укладеного на виконання плану санації у справі №10/53-8/53.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у даній справі в задоволенні позову відмовлено з підстав, наведених вище ( а.с.48-52).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом даного спору є визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 25.02.2011р.

У відповідності до вимог статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до приписів статті 202 ЦК України в контексті зі статтею 626 ЦК України під договором визнається двосторонній правочин як погоджена дія двох сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства (стаття 627 ЦК України).

Свобода договору означає можливість сторін визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Відповідно до положень частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України істотними умовами цивільно-правового договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно вимог ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги укладений між ТОВ «Торговий Дім ГРЛ» та ФОП ОСОБА_3 з додержанням вимог чинного законодавства щодо такого виду договору, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір підписаний сторонами.

Позивач, як у позовній заяві так і в апеляційній скарзі обґрунтовує свої вимоги тим, що при оформленні договору його сторони свідомо вдались до недобросовісних дій, а саме фальсифікації дати укладення договору. На думку позивача, договір був укладений пізніше ніж зазначено у договорі, виключно з метою штучного продовження строку позовної давності стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Павлівське» від 06.12.2007р., укладеного на виконання плану санації у справі №10/53-8/53, що, на його думку, тягне визнання недійсним договору відступлення права вимоги (цесії) на підставі частини 3 статті 228 ЦК України.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За приписами статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пункті 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що до господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що сторонами договору було сфальсифіковано дату укладення договору, проте, не вказує яким чином дата укладення договору порушує інтереси держави чи суспільства, його моральні засади, та в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору (приховування від оподаткування, відчуження викраденого майна, незаконне вивезення закордон валютних коштів тощо).

Скаржник посилається на те, що метою укладення даного договору є виключно штучне продовження строку позовної давності щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Павлівське» від 06.12.2007р., укладеного на виконання плану санації у справі №10/53-8/53.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що дана обставина не впливає та не може вплинути на інтереси держави та суспільства, а отже посилання скаржника на частину 3 статті 228 ЦК України, як на підставу визнання договору недійсним є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Позивачем не доведено, яким чином договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Торговий дім ГРЛ» та ФОП ОСОБА_3, порушує його права чи охоронювальні законом інтереси.

Посилання позивача на те, що оспорюваний договір укладений з метою продовження позовної давності щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Павлівське», проданого в процедурі санації останнього, не приймається до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки право кредитора на відчуження його вимог до боржника та укладення відповідної угоди прямо передбачено нормами цивільного законодавства та не встановлено часових обмежень щодо укладення відповідного договору цесії. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання боржником ВАТ «Павлівське» зобов'язань перед первісним кредитором ТОВ «Торговий дім ГРЛ», а отже первісний кредитор (1-й відповідач) відчужив дійсне право вимоги боргу на підставі відповідного договору цесії.

Колегія суддів вважає, що укладений між ТОВ «Торговий дім ГРЛ» та ФОП ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Агропромислове об'єднання «Цукровик Полтавщини», оскільки зміна кредитора у зобов'язанні прямо передбачена цивільним законодавством України, а отже сторони вільні при укладенні договору та не обмежені часовими межами його укладання.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (ч.3 п.п.2.1 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину призюмується. Отже обов'язок доведення наявності обставин, з яким закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Доводи апелянта щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи з метою встановлення факту фальсифікації дати укладення договору відхиляються судовою колегією Харківського апеляційного господарського суду за безпідставністю, оскільки в правовідносинах, які виникли між сторонами, дата укладення договору не впливає на його дійсність.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія судді Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних правочинів недійсними.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Полтавської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що підстави для його скасування відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ТОВ «Агропромислове об'єднання Цукровик Полтавщини » слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у справі № 917/427/14 - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - ТОВ «Агропромислове об'єднання Цукровик Полтавщини ».

Керуючись ст. ст. 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу ТОВ «Агропромислове об'єднання Цукровик Полтавщини» залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2014р. у справі № 917/427/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 08.07.2014р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.