Ухвала суду № 39756958, 08.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2014 р.

справа 811/2870/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доповідач)

судді Ясенова Т.І. Головко О.В.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Кіровоградська механізована колона» ПАТ «Київсільелектро» до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Кіровоградська механізована колона» ПАТ «Київсільелектро» 05.09.2013 звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000612206 від 21.08.2013 про податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 91968 та податкове повідомлення-рішення №0000602206 від 21.08.2013 про податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 87590гр (т1ас3).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 позов задоволений (т2ас23).

В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказують, що у взаємовідносинах з ПП «Будреаль» відсутні докази реальності поставки товарів (т2ас25,33).

Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно акту №24/11-23-22-06/23228253 від 01.08.2013 документальної позапланової невиїзної перевірки ДП КМК з питань взаємовідносин з ПП «Будреаль» в травні 2012 року, проведеної Кіровоградською ОДПІ, встановлено відсутність реального постачання товарів. Так, ПП «Будреаль» оформляло покупку товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Аргон торг», ТОВ «Арсаон», ТОВ «Авант тайм зовнішторг», ТОВ «Асторойл», ТОВ «Приємна пропозиція». Ці господарські операції не підтверджені виходячи з реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів. ПП «Будреаль» укладало нікчемні правочини з контрагентами (т1ас9).

Кіровоградською ОДПІ 21.08.2013 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000612206, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток основний платіж 61312гр, штрафні санкції 30656гр, а всього 91968; та податкове повідомлення-рішення №0000602206 про податкове зобов’язання з податку на додану вартість основний платіж 58393гр, штрафні санкції 29197гр, а всього 87590гр (т1ас25,26).

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового Кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно пункту 14.1.181 статті 14 Податкового Кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Між ДП КМК та ПП «Будреаль» укладений договір №106 від 02.01.2012 на поставку товарно-матеріальних цінностей за асортиментом. Згідно рахунків, видаткових накладних, прибуткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажних автомобілів, оборотно-сальдових відомостей, карток руху товарів, - на адресу позивача в травні 2012 року поставлені спеціальні зажими, проводи, кабелі на загальну суму 350355гр87коп. За придбану продукцію позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив податок на додану вартість (т1ас28-87).

Відповідно до пункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні по всім операціям, на які посилається податкова інспекція, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України. Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно вказав, що за придбану продукцію у ПП «Будреаль» позивач повністю розрахувався, в тому числі сплатив ПДВ у ціні товару. Матеріальні цінності, які надійшли до ДП КМК, належним чином оприбутковані та використані у власній господарській діяльності.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нікчемність договорів по так званому другому ланцюгу між ПП «Будреаль» з одного боку та ТОВ «Аргон торг», ТОВ «Арсаон», ТОВ «Авант тайм зовнішторг», ТОВ «Асторойл», ТОВ «Приємна пропозиція» - з іншого, колегія суддів виходить з наступного: по-перше, ДП КМК не є стороною цих договорів і ніякого відношення до них не має; по друге, відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомочним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 ЦК України.

Відповідно до пункту 201.4 Податкового Кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового Кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт). Податкова інспекція не заперечувала що податок на додану вартість перерахований контрагентами до бюджету.

Окружний суд дійшов обгрунтованого висновку, що реальність поставок позивачу продукції підтверджена платіжними документами про перерахунок коштів, податковими і видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, обліковими документами на придбання товарно-матеріальних цінностей, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в акті перевірки. Відповідно до положень статті 200 Податкового Кодексу України, ДП КМК отримало право на одержання бюджетного відшкодування та правомірно зазначило про це в деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового Кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України, реєстрація осіб як платників податку здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридичні особи, перелічені в акті перевірки, перебувають в Єдиному державному реєстрі, мають свідоцтва платників податків.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов’язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов’язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов’язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов’язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені.

Суб’єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених ДП КМК при придбанні продукції. Позивач не має відношення до діяльності інших суб’єктів, ніяк не може впливати на оформлення ними документів, не наділений повноваженнями перевіряти посадових осіб контрагентів та не може нести відповідальність за їх дії.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.09.2013 – без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко