Постанова № 39753631, 02.07.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2014 року №810/3468/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю)

від відповідача (за довіреностями): Феніок А.Д.

Літвінов О.А.

Захарченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до профізичної особи-підприємця ОСОБА_5 Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 8 травня 2014 року №0005291702, №0005271702, №0005261702.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємцем у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податкові зобов'язання.

Позивач стверджує, що податковим органом безпідставно не було взято до уваги первинні бухгалтерські документи, які підтверджують суми понесених позивачем у третьому та четвертому кварталі 2011 року витрат, а також документи, що підтверджують право позивача на податковий кредит. За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки від 11 квітня 2014 року вважає необґрунтованими, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправним та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача позов не визнали, в обґрунтування заперечень зазначали, що посадові особи Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Звертали увагу суду, що у ході перевірки позивача встановлені факти заниження позивачем власних податкових зобов'язань та внесення до податкової звітності даних, що не підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку. У задоволені позову просили відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_5 зареєстрована як фізична особа-підприємець 3 лютого 2010 року Згурівською районною державною адміністрацією у Київській області, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_2 (а.с. 9). Станом на момент перевірки позивач перебував на податковому обліку у Переяслав-Хмельницькій об'єднаній державній податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області за №1304 (а.с. 18).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 17 березня 2014 року по 28 березня 2014 року, посадовими особами Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі статті 20, статті 77, статті 82 Податкового кодексу України та на виконання наказу від 7 березня 2014 року №156, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки позивача оформлено актом від 11 квітня 2014 року №220/17-3243703841 (далі - акт перевірки) (т.1, а.с. 11-35).

У ході перевірки податковим органом порушення ФОП ОСОБА_5:

- пунктів 292.1, 292.3 статті 292 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано єдиного податку в сумі 8823,38 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого ФОП ОСОБА_5 донараховано податку на додану вартість в сумі 123430,00 грн.;

- статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 18649,26 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005291702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 7143,75 грн., у тому числі 5715,00 грн. за основним платежем та 1428,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 49)

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005271702, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 149327,50 грн., у тому числі 118192,00 грн. за основним платежем та 31225,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 50);

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 8 травня 2014 року №0005261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 21071,42 грн. (а.с. 51).

Не погоджуючись із висновками податкового органу та рішеннями, якими ФОП ОСОБА_5 донараховано податкові зобов'язання, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, суд виходив із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, податковий орган обумовлює зафіксовані порушення щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб порушенням вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 № 727/98 (далі Указ № 727/98), яке полягало у перевищенні граничного обсягу виручки, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, на суму 113022,62 грн. за 2011 рік та не оприбуткування суми перевищення за загальними правилами, передбаченими Податковим кодексом.

Так, перевіркою встановлено, що перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, позивач отримав за ІV квартали 2011 року виручку від реалізації товару в загальній сумі 722548,32 грн., у тому числі за перший-третій квартал 2011 року обсяг виручки становив 609525,70 грн., за четвертий квартал 2011 року - 126860,62 грн.

За вирахуванням суми податку на додану вартість, сума перевищення валового доходу над гранично допустимим обсягом виручки, що встановлений статтею 1 Указу № 727/98 у четвертому кварталі 2011 року, склала 113022,62 грн. (126860,62 - 13838,00 =113022,62, де 13838,00 - сума ПДВ в складі виручки за 4 квартал 2011 року).

За даних обставин, відповідач стверджує, що оскільки за наслідками 3 кварталу 2011 року підприємцем було перевищено ліміт у 500 тис. грн., починаючи з жовтня 2011 року (4 квартал) ФОП ОСОБА_5 мала перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, та оподаткувати за загальними вимогами суму доходу, отриманого у 4 кварталі 2011 року, а також зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати податок на додану вартість з оподатковуваних операцій.

Виходячи з визначеного оподаткованого доходу за 4 квартал 2011 року (126860,62 грн.), розрахований відповідачем податок на доходи фізичних осіб склав 18649,26 грн. Детальний розрахунок суми податку, що підлягає сплаті наведено на сторінці 15 акту перевірки (а.с. 25).

Представник позивача щодо факту перевищення граничного обсягу виручки не заперечував, однак наполягав на тому, що податковий орган, розраховуючи суму податку на прибуток фізичних осіб за правилами, встановленими Податковим кодексом України, безпідставно не врахував понесені у 2011 році підприємцем витрати.

Зокрема, представник відповідача зазначав, що такі документи перевіряючими під час перевірки та при розгляді заперечень на акт перевірки були проігнорованими, або їм не надано належної оцінки.

В контексті зазначеного, позивачем були надані заперечення разом із накладними, що підтверджують понесені ФОП ОСОБА_5 витрати.

За наслідком розгляду заперечень складено висновок №1 від 5 травня 2014 року 9 (т.1, а.с. 40-48), яким податковим органом, з урахуванням поданих документів, що підтверджують витрати, частково зменшено суму чистого оподатковуваного доходу на суму документально підтверджених валових витрат 4 кварталу 2011 року у розмірі 11342,00 грн. (а.с. 44, ст. 5 Висновку №1).

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що валовий дохід за 4 квартал 2011 року становив 113022,62 грн., валові витрати - 11342,00 грн., отже чистий оприбутковуваний дохід склав 101680,62 грн. За таких обставин, податок з доходів фізичних осіб, який необхідно було сплатити склав 16721,13 грн.

Із сумою податку на доходи фізичних осіб у розміні 16721,13 грн. позивач категорично не погоджується, оскільки стверджує, що за результатами 4 кварталу 2011 року мав від'ємне значення різниці між загальним оподатковуваним доходом і документально підтвердженими витратами, отже у підприємця не виникло обов'язку сплачувати податок на доходи за правилами, встановленими Податковим кодексом України, у зв'язку з чим і не подавались відповідні декларації.

Статтею 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Отже, оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм № 727/98, зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Із системного аналізу положень Указу № 727/98 та приписів Податкового кодексу України вбачається, що у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.2. статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Таким чином, доходом фізичної особи-підприємця, який перебуває на загальній системі оподаткування, є виручка у грошовій та негрошовій формі, тобто всі суми коштів, що надійшли на банківський рахунок чи в касу підприємця в рахунок оплати за реалізовані товари, виконані роботи чи надані послуги протягом звітного періоду.

У свою чергу, пунктом 177.4 статті 177 Податкового Кодексу України передбачено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто норма пункту 177.4. статті 177 Податкового кодексу України є відсильною нормою і вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, закріплений у статті 138 ПК України та відповідно до пункту 138.1 цієї статті включає витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, а також інші витрати, визначені згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

В силу вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому за змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, до витрат певного періоду ( у межах даної справи - 4 кварталу 2011 року), включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності. Однак, факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає.

Тобто, у випадку, що розглядається, у якості витрат 4 кварталу 2011 року, які впливають на розмір суми чистого оподатковуваного доходу та на спірну суму податку на прибуток фізичних осіб, включається лише та вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції (наданні послуг, тощо) саме у 4 кварталі 2011 року.

Водночас, такі витрати повинні бути нерозривно пов'язані із господарською діяльністю позивача та підтверджуватись документами первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про факт здійснення господарської операції на підставі якої сформовані витрати, розкривати її зміст та обсяг.

Таким чином, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями сторін господарських операцій за змістом здійснюваної господарської операції.

На підтвердження здійснення у 4 кварталі 2011 року витрат позивачем до матеріалів справи додано:

-накладні від 2 грудня 2011 року №52 на суму без ПДВ 42178,00 грн., від 12 жовтня 2011 року №31 на суму без ПДВ 54852,00 грн., від 25 листопада 2011 року №47 на суму без ПДВ 64400,00 грн., від 9 листопада 2011 року №42 на суму без ПДВ 60054,00 грн. (т.1, а.с. 216-219); від 1 березня 2011 року №12 на суму без ПДВ 69984,00 грн., від 16 березня 2011 року №18 на суму без ПДВ 51384,00 грн., від 25 березня 2011 року №25 на суму без ПДВ 62300,00 грн., від 1 травня 2011 року №30 на суму без ПДВ 16362,00 грн. (т.2, а.с. 74-77).

-рахунки фактури від 27 жовтня 2011 року №85 на суму 7200,00 грн., від 12 жовтня 2011 року №93 на суму 27600,00 грн., від 3 жовтня 2011 року №87 на суму 31640,00 грн., від 7 жовтня 2011 року №88 на суму 3220,00 грн., від 6 жовтня 2011 року №89 на суму 4600,00 грн., від 11 жовтня 2011 року №91 на суму 23220,00 грн. (т.2, а.с. 207-212); від 10 листопада 2011 року №98 на суму 8360,00 грн., від 5 грудня 2011 року №100 на суму 3700,00 грн., від 10 листопада 2011 року №98а на суму 8360,00 грн., (т.2, а.с. 226-228).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Так, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, у платника податків не виникає права відносити до складу витрат вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У контексті викладеного, суд звертає увагу, що позивачем не надано видаткових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_5 що свідчили б про реалізацію у 4 кварталі 2011 року товарів на користь покупців-контрагентів, а тому встановити, що товар, на реалізацію якого виписані долучені до матеріалів рахунки-фактури було дійсно передано контрагентам,- не вбачається можливим.

Наявні у матеріалах справи рахунки-фактури не є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення та про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять відомостей про зміст та обсяг господарської операції та за відсутності інших документів бухгалтерського обліку не можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції. Рахунок-фактура свідчить лише про пропозицію покупцю-контранету сплатити певну суму за товари (послуги) на виконання умов договору. Водночас, доказом того, що товар було реально поставлено покупцям є видаткова накладна, що містить відомості про товар, а також особу, що його отримала та відповідні докази, що свідчать про перевезення і оплату товару.

Суд зазначає, що під час розгляду справи позивачем не надано пояснень, яким чином здійснювалась поставка придбаного ФОП ОСОБА_5 товару, де і як зберігались придбані автозапчастини, що у подальшому були реалізовані третім особам. Натомість, як вбачається із письмових пояснень ФОП ОСОБА_5, відібраних у ході перевірки, позивач зазначає, що не має відповідних складів і товар придбаває під замовлення конкретних осіб.

Однак такі твердження позивача суперечать доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема, як вбачається із накладних №12 на суму 69984,00 грн., №18 на суму 51384,00 грн., №25 на суму 62300,00 грн., №30 на суму 16362,00 грн. (т.2, а.с. 74-77), поставка відповідної продукції здійснювалась у березні і травні 2011 року, водночас реалізовані дані товари, згідно рахунків-фактур, лише у 4 кварталі 2011 року.

Слід також відмітити, що позивачем не надано доказів на підтвердження надходження на розрахункові рахунки коштів від реалізації придбаних товарів за жовтень 2011 року, що виключає можливість співставлення відомостей, наведених у рахунках-фактурах з коштами, що фактично надійшли на банківський рахунок позивача.

При цьому, судом взято до уваги, що у ході перевірки податковим органом встановлено, що кошти згідно виставленого платіжного доручення від 3 жовтня 2011 року №87 на суму 31640,00 грн. на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_5 у 4 кварталі 2011 року не надходили (т.1, а.с. 44, абз.3 ст.5 Висновку №1). А кошти від реалізації товарів у розмірі 61347,00 грн., згідно накладної №12-1 на суму 57705,00 грн., згідно накладної №5 грудня 2011 року, на суму 14700,00 грн., №12-3 на суму 12435,00 надійшли у інших податкових періодах, а тому не можуть бути витратами 4 кварталу 2011 року.

Вказані вище обставини у сукупності свідчать про безтоварність зазначених правочинів, отже про відсутність підстав для включення вартості товарно-матеріальних цінностей за накладними, що містяться у матеріалах справи до складу витрат 4 кварталу 2011 року.

Як наслідок, суд погоджується із висновком податкового органу щодо відсутності документально підтверджених витрат, здійснених у 4 кварталі 2011 року, що вплинули на суму чистого оподатковуваного доходу.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для скасування податкового повідомлення рішення від 8 травня 2014 року №0005261702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 21071,42 грн.

Розглядаючи вимогу позивача про скасування податкового повідомлення-рішення яким ФОП ОСОБА_5 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 149327,50 грн. суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається (т.1, а.с. 27-28, ст. 17-19 акту перевірки), що податковий орган, встановивши факт перевищення позивачем граничного розміру виручки у 3 кварталі 2011 року та виникнення у позивача обов'язку перейти на загальну систему оподаткування з четвертого кварталу 2011 року, донараховує позивачеві податок на додану вартість на операції, починаючи з жовтня 2011 року по жовтень 2012 року.

Щодо даних обставин перевірки, позивач зазначив, що податковий орган безпідставно нарахував у період з жовтня 2011 року по березень 2012 року грошові зобов'язання з податку на додану вартість 38403,00грн.

Представник позивача, посилаючись на відповідне свідоцтво про реєстрацію ФОП ОСОБА_5 платником податку на додану вартість НБ№411208 (а.с. 10), звертав увагу суду, що позивач є платником ПДВ з 1 березня 2012 року, тому висновок відповідача про обов'язок позивача нараховувати та сплачувати ПДВ за жовтень 2011 року по березень 2012 року є безпідставним.

Спростовуючи твердження відповідача про виникнення у ФОП ОСОБА_5 зареєструватись платником ПДВ починаючи з 1 жовтня 2011 року, представник позивача зауважив, що підприємцем не було перевищено граничного обсягу поставок, передбаченого положеннями 181.1 статті 181 Податкового кодексу України.

Згідно акту перевірки, з урахуванням висновків на заперечення до акту, податковим органом було встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань на 10437,00 грн. у жовтні 2011 року, на 1393,00 грн. у листопаді 2011 року, на 2008,00 грн. у грудні 2011 року, на 24365,00 грн. у лютому 2012 року та у травні 2012 року на 8500,00 грн. (а.с. 28-29, ст.. 18-19 акту перевірки).

Суд погоджується з твердженнями представника позивача щодо безпідставності нарахування позивачу податкових зобов'язань за період до реєстрації ФОП ОСОБА_5 платником ПДВ (жовтень 2011 року по березень 2012 року) з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Указу № 727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість.

Своєю чергою, умовою для перебування фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до статті 1 Указу № 727/98 є неперевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 тис. гривень.

Таким чином, до перевищення граничного обсягу виручки і виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування, положення Податкового кодексу, що регулюють відносини з приводу нарахування та сплату податку на додану вартість, до такого платника не застосовуються.

Після виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування, при вирішенні питання щодо виникнення у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком, слід керуватися розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу встановлено, що у разі коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що тільки у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу № 727/98, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення суми операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість.

З наданих позивачем банківських виписок, судом встановлено, що позивачем у 4 кварталі 2011 року не було перевищено граничних об'ємів поставок товарів (послуг), передбачених пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу, а у період до 4 кварталу 2011 року позивач, знаходився на спрощеній системі оподаткування і сплачувати ПДВ не повинен.

При цьому, платником ПДВ позивач зареєстрований з 1 березня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом НБ№411208 (а.с. 10).

З урахуванням викладеного, суму податку на додану вартість за період жовтень 2011 року по березень 2012 року у розмірі 38403,00 грн. відповідачем нараховано протиправно.

Щодо висновків відповідача про завищення ФОП ОСОБА_5 податкового кредиту за господарськими операціями з ВАТ «Новоолександрівське» судом встановлено наступне.

В акті перевірки відповідач стверджує про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 63900,00 грн. за придбаний у ВАТ «Новоолександрівське» товар.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2012 року ФОП ОСОБА_5 (покупець) уклала з ВАТ «Новоолександрівське» договір купівлі-продажу, відповідно до якого, продавець продає, а покупець купує товар, а саме: озиму пшеницю у кількості 150000 кг; кукурудзу у кількості 158000 кг.

Загальна вартість товару за договором склала 383400,00 грн., у тому числі ПДВ 63900,00 грн.

Умовами договору також передбачено, що якість товару повинна відповідати стандартам на дані види товару, транспортування придбаного товару здійснюється транспортом покупця - ФОП ОСОБА_5

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за зазначеним договором виписано:

накладну від 31 жовтня 2012 року №46/10 на суму 217500,00 грн., від 31 жовтня 2012 року №47/10 (т.1, а.с. 95, 98);

рахунок від 30 жовтня 2012 року №25/10 на суму 217500,00 грн., від 30 жовтня 2012 року №26/10 на суму 165900 грн. (т.1 ,а.с. 94, 97);

податкову накладну №36/2 від 31 жовтня 2012 року на суму 217500,00 грн., у тому числі ПДВ 36250,00 грн., №37/2 від 31 жовтня 2012 року на суму 165900,00 грн., у тому числі ПДВ 27650,00 грн. (т.1, а.с. 96, 99).

Оплата за придбаний товар відбувалась у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (т. 1 а.с. 100-103).

Суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними Фоп ОСОБА_5 включено до податкового кредиту відповідного періоду. Податкові накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу на те, що продаж товарів за договором поставки на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання господарських зобов'язань, що були визначені умовами договору купівлі-продажу.

Так, під час перевірки та у ході судового розгляду справи, позивачем не було надано документів, що підтверджують якість придбаних сільськогосподарських товарів, як і не здійснювався власний контроль за якістю поставлених товарів

У ході судового розгляду справи позивачем не надано суду доказів перевезення товарів від ВАТ «Новоолександрівське» до ФОП ОСОБА_5 При цьому, суд критично ставиться до зауважень представника позивача щодо наявності у підприємця власного автомобільного транспорту, оскільки жодних доказів понесення будь-яких витрат на транспортування позивачем суду не надано. Натомість, наявність автомобільного транспорту не є беззаперечним доказом транспортування товарів.

Крім того, представником відповідача було зауважено, що ФОП ОСОБА_5 не має відповідних адміністративно-господарських засобів для здійснення зберігання сільськогосподарської продукції з огляду на відсутність складських приміщень. Такі обставини були підтверджені також письмовими поясненнями позивача, щодо обставин господарських операцій з ВАТ «Новоолександрівське», відібраних у ході перевірки. Позивач зазначала, що не має відповідних складів та не здійснює зберігання товарів, оскільки реалізує їх суто під замовлення(т.3, а.с. 4-5).

Щодо наданого позивачем договору оренди нежитлового приміщення, то суд погоджується із зауваженнями представників відповідача, щодо недоліків у його формі. Вказаний договір не підписаний орендодавцем, відбиток печатки орендодавця знаходиться на реквізитах орендаря - позивача, при цьому печатки позивача на договорі взагалі не міститься. Аналогічні недоліки збереглись в акті приймання-передачі об'єкту оренди.

Позивачем також не надано логічних і змістовних пояснень з приводу того, яким саме чином у зазначеному приміщенні площею 121 кв.м. зберігалось одночасно, протягом 1,5 років 30,8 тон зернових різного виду (кукурудза та пшениця).

Суд також бере до уваги, що згідно наданих документів, які додані на підтвердження реалізації придбаних зернових ОСОБА_6, позивачем було реалізовано ту ж кількість зерна та кукурудзи, що було придбано у ВАТ «Новоолександрівське». (т.1, а.с. 107-114). Слід зазначити, що реалізація зернових відбулась у березні 2014 року, тобто майже через рік і 5 місяців, водночас позивач зазначає, що за вказаний період маса зернових не змінилась та не відбулось пошкоджень або втрати товару, що неодмінно відбувається у разі зміни вологості, або за певних умов зберігання, під дією інших чинників.

Позивачем не надано також жодного обґрунтування щодо мети купівлі зазначеного товару та отриманого економічного ефекту. Поряд з цим, судом встановлено, що основними видами господарської діяльності позивача у перевіряємий період було «вантажний автомобільний транспорт», «роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів», «оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням», «роздрібна торгівля пальним». Таким чином, діяльність у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією є нетиповою для позивача.

Зазначені обставини у сукупності із іншими фактами господарської діяльності позивача, встановленими у ході дослідження первинних документів, на переконання суду, свідчать про відсутність наміру між сторонами щодо настання реальних наслідків при їх укладанні.

Суд наголошує, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання робіт, (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту.

Позивачу була надана відповідна можливість надати суду докази, що витребувані безпосередньо судом, так і тих, що на думку позивача мають значення для розгляду справи і не додано до матеріалів справи разом з позовом.

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне виконання зобов'язань за договором, позивачем безпідставно включено до складу податкового кредит суму податку на додану вартість у розмірі 63900,00 грн., оскільки такі витрати не підтверджені документами, які б доводили направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, а також причинного зв'язку між придбаними товарами та господарською діяльністю позивача.

Актом перевірки також встановлено, що ФОП ОСОБА_5 до податкового кредиту було включено суму податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними, а саме: а саме - у квітні місяці 2012 року на суму - 200,00 грн., у травні місяці 2012 року на суму - 336,06 грн., у червні місяці 2012 року на суму - 123,29 грн., у липні 2012 року на суму - 111.57 грн., у серпні місяці 2012 року на суму - 1008,48 грн., у вересні місяці 2012 року на суму - 907,91 грн., у листопаді 2012 року на суму - 541,67 грн., у липні 2013 року на суму - 880,00 грн., у вересні 2013 року на суму - 2473,06 грн., у жовтні 2013 року на суму - 916.67 грн. (накладні від 31 серпня 2012 року №225, від 31 жовтня 2012 року №119, від 24 вересня 2013 року №57, від 8 травня 2012 року №187 (т.1, а.с. 210-215).

Позивач стверджує, що вказані суми до податкового кредиту були віднесені правомірно, податкові накладні, що свідчать про сплату відповідних сум податку на додану вартість надавались до перевірки та містяться у матеріалах справи (т.1, а.с. 210-215) та внесені як до додатку 5 декларацій з ПДВ за відповідні періоди та до Реєстру отриманих податкових накладних.

У висновку на заперечення до акту перевірки, відповідачем зазначено, що позивачем, податкову накладну № 187 від 8 травня 2012 року отриману від ТОВ «Софтком Груп», в сумі 1200,00 грн. у тому числі ПДВ 200,00 грн. (т.1, а.с. 215) включена до податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року двічі (т.2, а.с. 152), в результаті чого виникла розбіжність.

Розбіжність в сумі - 1812,69 грн. за податковою накладною № 225 від 31 серпня 2012 року, виданою ПП «Автопетроліум» на суму 5448.32 грн., у тому числі ПДВ 908,05 грн. виникла внаслідок потроєння суми ПДВ при подачі позивачем уточнень до податкової звітності (т.1, а.с. 210).

Аналогічні розбіжності мали місце щодо інших податкових накладних, що спричинили завищення позивачем суми податкового кредиту.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення 8 травня 2014 року №0005271702, відповідно до якого, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 149327,50 грн., у тому числі 118192,00 грн. за основним платежем та 31225,50 грн. підлягає скасуванню в частині нарахування податкового зобов'язання за період жовтень 2011 року по березень 2012 року, що складає 38403,00 грн. за основним платежем та 9600,75 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005291702, яким позивачу збільшено зобов'язання із сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 7143,75 грн., судом встановлено наступне.

Пунктом 292.1 статті 292 Податкового кодексу встановлено, що доходом платника єдиного податку фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності

Згідно пункту 292.6 статті 292 Податкового кодексу України, датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої та п'ятої групи, який є платником податку на додану вартість, та платника єдиного податку четвертої та шостої груп датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

У ході перевірки встановлено, що позивачем подано податкову декларацію платника єдиного податку де сума оподатковуваного доходу визначена у розмірі 1356051,00 грн.

Згідно банківських виписок за 2013 рік всього на рахунки ФОП ОСОБА_5 надійшло 1962244,16 грн., обсяг виручки без ПДВ за 2013 рік склав 1635203,47 грн. (т.1, а.с. 166-207), таким чином виникла розбіжність у розмірі 279152,47 грн., що не брала участі у розрахунку єдиного податку, Отже, сума єдиного податку на 2013 рік складає 49056,11 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за 2013 рік було нараховано та сплачено єдиного податку у сумі 40682,92 грн.

З огляду на наявну у позивача переплату у розмірі 2658,19 грн., відповідачем правомірно визначено і донараховано єдиного податку на суму 5715,00 грн.

Суд зазначає, що позивач, стверджуючи про неправомірність здійсненого податковим органом розрахунку суми єдиного податку, жодних доказів на підтвердження таких обставин не надав, натомість, наявними у справі банківськими виписками підтверджується отриманий ФОП ОСОБА_5 за результатами 2013 року обсяг виручки у розмірі 1635203,47 грн.

Отже, висновок відповідача про порушення ФОП ОСОБА_5 вимог підпункту 292.1, 292.3 статті 292 Податкового кодексу України є обґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення від 8 травня 2014 року №0005291702 - законним і підстав для його скасування судом не встановлено.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено правомірності визначення зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень 2011 року - березень 2012 року, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 177542,67 грн. Таким чином, повна сума судового збору становить 3550,85 грн. (177542,67х2%=3550,85).

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у розмірі 356,36 грн. Враховуючи, що судом було задоволено 27% майнових вимог позивача, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь державного бюджету становить 2235,76.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області від 8 травня 2014 року №0005271702 в частині визначення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48003 (сорок вісім тисяч три) гривні 75 копійок, у тому числі 38403 (тридцять вісім тисяч чотириста три) гривні за основним платежем та 9600 (дев'ять тисяч шістсот) гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2235 (дві тисячі двісті тридцять п'ять) гривень 76 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 9 липня 2014 року