Рішення № 39753410, 10.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12677/14 10.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Татьяна»

До Приватного підприємства «ТК Слов'янський оберіг»

Про стягнення 20 788,91 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кейзеров Р.В. - по дов. № б/н від 08.07.2014

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Татьяна» до Приватного підприємства «ТК Слов'янський оберіг» про стягнення 20 788,91 грн., з яких: 19 095,00 грн. основного боргу, 477,11 грн. пені, 1 141,47 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 75,33 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та по території України № 29/04/14-01 від 29.04.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 порушено провадження у справі № 910/12677/14 та призначено справу до розгляду на 10.07.2014.

Позивач в судовому засіданні 10.07.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 10.07.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.06.2014 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-А, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 09.07.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 10.07.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Татьяна» (виконавець) та Приватним підприємством «ТК Слов'янський оберіг» (замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні та по території України № 29/04/14-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає не себе зобов'язання організувати доставку вантажів/товару замовника у відповідності до узгоджених сторонами в заявках маршрутами.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідач в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення вантажу, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 19 095,00 грн. та за неналежне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 477,11 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1 141,47 грн. та 3% річних в сумі 75,33 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1.3. договору виконавець зобов'язаний організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом у відповідності до заявки замовника.

В заявці від 29.04.2014 сторонами визначено, що вантаж (піддони, 21 000 кг) має бути за маршрутом Київ-Франкфурт-Одер-Німеччина, дата подачі транспорту 30.04.2014, адреса відвантаження Людингхаузен.

У період з 30.04.2014 по 06.05.2014 позивач здійснив перевезення вантажу по маршруту м. Київ - м. Людингхаузен, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR № 0673915 від 30.04.2014 та СМR на перевезення на території Німеччини № 405-FFZAZI-396281.

Відповідно до п. 1.2. договору замовник сплачує виконання доручення в сумі, узгодженої сторонами в заявці. До суми доручення включено витрати виконавця на виконання доручення замовника та винагорода виконавця в разі, якщо останній надасть транспортно-експедиційні послуги.

Згідно з п. 3.2. договору сума доручення виконавця узгоджується сторонами в заявках на кожне окреме перевезення. До суми доручення включені витрати на виконання доручення замовника, а також винагорода виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

У заявці від 29.04.2014 сторони узгодили вартість послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом в розмірі 1200 Євро в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на момент відвантаження.

Пунктом 3.1. договору визначено, що платежі та взаєморозрахунки по виконанню доручення проводяться згідно виставленого рахунки виконавця. Рахунки виконавця підлягають оплаті протягом 5 банківських днів з моменту відвантаження.

За умовами п. 3.3. договору розрахунки здійснюються шляхом банківського переводу грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок виконавця.

В заявці від 29.04.2014 сторони визначили, що оплата здійснюється по факту відвантаження.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, замовник, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка за розрахунками позивача, що не оспорені відповідачем складає 19 095,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 19 095,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.3.3. договору передбачено, що у разі затримки розрахунків, замовник зобов'язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті послуг охорони відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 477,11 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 477,11 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 141,47 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 75,33 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 141,47 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 75,33 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Татьяна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ТК Слов'янський оберіг» (м. Київ, вул. Харківське шосе, 144-А, код ЄДРПОУ 38139334) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Татьяна» (Київська область, м. Біла Церква, вул. Павліченко, 13-А, код ЄДРПОУ 19411409) 19 095 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 477 (чотириста сімдесят сім) грн. 11 коп. пені, 1 141 (одну тисячу сто сорок одну) грн. 47 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 75 (сімдесят п'ять) грн. 33 коп. - 3% річних, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 15.07.2014.

Суддя В.В. Сівакова