Ухвала суду № 39751912, 17.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/372/14

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Федусика А.Г.,

Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

06.02.2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ) з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.10.2013р. № 0001991703 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 9 478,75 грн., в т.ч. за основним платежем на 7 583 грн. та штрафними санкціями 1 895,75 грн., та від 09.01.2014р. № 0000021703 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 33 240,72 грн., в т.ч. за основним платежем на 31 818,84 грн. та штрафними санкціями на 1 421,88 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що донарахування грошового зобов'язання відбулось внаслідок висновків ДПІ про нереальність господарських операцій з ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» у 2010-2012рр. Такі висновки податкового органу позивач вважає безпідставним, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях з врахуванням актів зустрічних перевірок контрагентів, без врахування та дослідження первинних бухгалтерських та податкових документів, обставин використання товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що оскаржувані рішення складені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року позов задоволений в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ ставить питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального права, та постановлення нового рішення про відмову в задоволені позову.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження, у зв'язку із відсутністю клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Документальною плановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої 24.09.2013р. складений акт № 228/14-03-17-03-08/НОМЕР_3, встановлено порушення позивачем:

- ст.13 Декрету Кабміна України від 26.12.1992р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», п.177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 67 261,03 грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.44.1 ст.44, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 37 704 грн.

До таких висновків податковий орган прийшов внаслідок встановлення заниження позивачем доходу через віднесення до валових витрат у переіряємому періоді витрат на придбання товару та отримання послуг від ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій», операції з якими ДПІ вважає нікчемними. Зазначені порушення вплинули на донарахування ПДВ, оскільки ДПІ вважала безпідставним формування податкового кредиту за рахунок сум ПДВ по операціям із зазначеними контрагентами. Крім того, ДПІ вважала неправомірним віднесення до витрат затрати, які безпосередньо не пов'язані із одержанням доходу (стор.12 акту).

На підставі акту перевірки та з врахуванням рішення ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 17.12.2013р. № 2528/10/14-29-10-03-10, яким розглянута скарга ФОП ОСОБА_2 на податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки від 24.09.2013р., відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 10.10.2013р. № 0001991703 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 9 478,75 грн., в т.ч. за основним платежем на 7 583 грн. та штрафними санкціями 1 895,75 грн.,

- від 09.01.2014р. № 0000021703 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 33 240,72 грн., в т.ч. за основним платежем на 31 818,84 грн. та штрафними санкціями на 1 421,88 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» ґрунтувались лише на актах перевірок ДПІ контрагентів позивача без дослідження та врахування первинної документації та необхідних документах по операціям. Позивач надав підтверджувальні документи щодо фактичного здійснення господарський операцій та підтвердив використання отриманого товару та послуг у власній діяльності.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, які є законними та обґрунтованими.

У періоді, що перевірявся, порядок формування валових витрат та податкового кредиту визначався ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст.138,139,198 ПК України, про що докладно наведено у постанові суду першої інстанції.

Відповідно до зазначених вимог закону не дозволяється включати до складу податкового кредиту, а також до складу валових витрат суми, які не підтверджені належним чином оформленими первинними документами (розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку), а також суми витрат на придбання або виготовлення товарів та послуг, які не підлягають використанню в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податків.

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 38.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, - зазначених у пунктах 138.3 цієї статті тау статті 139 цього Кодексу (п.138.1 ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем надані первинні бухгалтерські та податкові документи, які підтверджують реальність операції з контрагентами.

Так, під час проведення перевірки на підтвердження правильності формування валових витрат та податкового кредиту по зазначеним контрагентам та реальності господарських операцій з ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» позивачем надані: копії договорів поставки та надання послуг з ремонту автомобілів, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, виписки по рахунку на підтвердження повної оплати товару у безготівковій формі.

ДПІ не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, виписаних цими контрагентами-постачальниками, а також не заперечує проти того факту, що ці контрагенти на момент проведення операцій із позивачем мали право на виписку податкових накладних, оскільки зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Позивачем доведено, що паливно-мастильні матеріали, які він отримав від ПП «Інвал Н» та ТОВ «Компай ЛТД», автозапчастини - від ТОВ «Компай ЛТД» та ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій», послуги по ремонту вантажного транспорту - від ТОВ «Бриз групп», використані у власній господарській діяльності та були необхідними для її ведення, оскільки основним видом діяльності ФОП ОСОБА_2 є діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0) (стор. 3 акту перевірки).

З урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товару та послуг від ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів чи послуг. Але такі дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України для тих, хто їх вчиняє.

У даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками сторін по договорам таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Таким чином, ДПІ не довела наявність умислу у сторін по договору при його укладанні на порушення публічного порядку, посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Наведене свідчить про відсутність підстав для визнання укладених договорів позивача з його контрагентом нікчемними. До того ж відповідачем не надано доказів визнання недійсними зазначених правочинів, які за своєю природою є оспорюваними.

Крім посилань на акти податкових інспекцій за місцем розташування контрагентів позивача щодо неможливості проведення зустрічних звірок, в зв'язку із незнаходженням за місцем реєстрації, відсутності в них необхідних умов для ведення господарської діяльності, відповідач не надав достовірних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з отримання товару та послуг з перевезення у цих контрагентів. В той же час зазначені акти ДПІ не можуть бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Судова колегія звертає увагу, що згідно даних акту перевірки ДПІ ТОВ «Бриз групп» повністю, а ТОВ «Компай ЛТД» - частково задекларували податкові зобов'язання по операціям з позивачем (стор.44, 56 акту).

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, судова колегія вважає, що суду першої інстанції вірно зазначив, що позивачем надані належні докази, які підтверджують реальне вчинення господарських операцій з ПП «Інвал Н», ТОВ «Компай ЛТД», ТОВ «Бриз Групп», ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій».

Також недоведеними є висновки податкового органу щодо неправомірного включення позивачем до валових витрат за 2010р. витрат, пов'язаних з орендою транспорту та послуг водіїв, здійснених протягом 2008-2009рр.

Зазначені витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача, який здійснює вантажні перевезення не лише за рахунок власного транспорту, а і орендованого, що підтверджено в ході перевірки (стор.5 акту).

З п.6.2 договорів оренди автомобілів вбачається, що орендатор (позивач) зобов'язується фінансувати усунення несправностей та пошкоджень автомобілів в період їх використання.

Оскільки зазначені витрати підтверджені належними доказами, що не заперечує податковий орган, відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України вони мають бути віднесені до витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.

Відтак, відсутні підстави вважати неправомірним віднесення до витрат підприємця відповідних сум по господарським операціям із зазначеними контрагентами, а також витрат, пов'язаних з орендою транспорту та послуг водіїв, здійснених протягом 2008-2009рр., в зв'язку з чим є непідтвердженими обставини завищення позивачем оподаткованого доходу та податкового кредиту.

Протилежні висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, а також невірному застосуванню норм ПК України, що є достатнім для визнання незаконними рішень про збільшення позивачу грошового зобов'язання по ПДФО та ПДВ.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, і ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: А.Г.Федусик

Суддя: К.В.Кравченко