Рішення № 39747145, 10.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2014 р. Справа № 902/757/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозапчастина", м.Харків

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К", с.Мізяків, Калиніський район, Вінницька область

про стягнення 19 306 грн 61 коп. згідно договору купівлі-продажу № ВI-0000214 від 23.05.2012 р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників:

позивача: Колісник В.В., довіреність № 680 від 13.12.2013 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Теплицьким РВ УМВС України у Вінницькій області 24.12.1998 р.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина" подано позовну заяву до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" про стягнення 19 306 грн 61 коп. заборгованості згідно з договором купівлі - продажу № В1-0000214 від 23.05.2012 р., з яких 15 173 грн 00 коп. - основного боргу, 1 820 грн 85 коп. - 12% штрафу, 1 623 грн 59 коп. інфляційних втрат та 688 грн 43 коп. - 3 % річних.

Ухвалою суду від 03.06.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/757/14 та призначено її до розгляду на 26.06.2014 р.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника відповідача, неподання ним витребуваних ухвалою суду від 03.06.2014 р. документів, розгляд справи ухвалою суду від 26.06.2014 р. відкладено до 10.07.2014 р.

В засідання суду 10.07.2014 р. відповідач повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалою суду від 26.06.2014 р., надісланої за адресою вул.Пугачова, 1, с.Мізяків, Калинівський район, Вінницька область, 22437 та вручення якої уповноваженому представнику відповідача 04.07.2014 р. стверджується поштовим реєстром відправки кореспонденції суду та витягом з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта" (сервіс "Відслідкувати").

Слід зазначити, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18778888 місцезнаходженням відповідача значиться вул.Пугачова, 1, с.Мізяків, Калинівський район, Вінницька область, 22437, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

23.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина" (Продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № В1-000214 (а.с.10, т.1).

За умовами Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця належний Продавцю Товар (запчастини до сільгосптехніки та автомобілів), а Продавець зобов'язаний прийняти цей Товар та оплатити його (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Оплата Товару за цим Договором здійснюється з відстрочкою платежу до 7 днів з моменту відвантаження кожної його партії за накладними. Форма оплати за угодою сторін (розділ 3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на умовах Договору купівлі-продажу № В1-0000214 від 23.05.2012 р. по видатковим накладним за період з 29.05.2012 р. по 13.11.2012 р. поставив відповідачу Товар - запчастини на загальну суму 50 133грн 45 коп., що стверджується видатковими накладними за вказаний період, довіреностями на отримання матеріальних цінностей (а.с.13-47, т.1).

Свідченням того, що даний Товар поставлений позивачем відповідачу саме на умовах Договору купівлі-продажу № В1-000214 від 23.05.2012 р. є посилання на вказаний договір безпосередньо в видаткових накладних підписаних сторонами по справі.

В засіданні суду також встановлено, що 03.05.2012 р. та 24.05.2012 р. позивач за видатковими накладними № В1-0001649 та № В1-0002057 відповідно, продав відповідачу запчастини на загальну суму 1 655 грн 30 коп. (а.с. 11-12, т.1).

Слід зазначити, що в зазначених вище видаткових накладних є посилання на те, що Товар по ним поставлено на умовах договору № В1-000050 від 16.01.2008 р., але даного Договору сторонами суду не надано.

Таким чином, за період з 03.05.2012 р. по 13.11.2012 р. відповідач отримав від позивача запчастини на загальну суму 51 778 грн 75 коп.

Факт поставки Товару відповідачу на вказану суму також підтверджується відомостями податкового обліку позивача (а.с.81-128, т.1).

Матеріали справи свідчать, що за період з 03.05.2012р. по 24.01.2013 р. відповідач провів з позивачем часткові розрахунки в сумі 36 615 грн, що стверджується виписками з банку (а.с.48-53, т.1).

Так як відповідач тривалий час не здійснював з позивачем розрахунки за отриманий на умовах Договору купівлі-продажу № В1-0000214 від 23.05.2012 р. та видатковим накладним від 03.05.2012 р. і 24.05.2012 р. Товар, останній звернувся до нього з претензією, яка ним отримана 28.11.2013 р. згідно вхідного штампу відповідача (а.с.55, т.1).

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та оплати.

Таким чином, розмір боргу відповідача перед позивачем за Товар отриманий по видатковим накладним від 03.05.2012 р., від 24.05.2012 р. та Товар на умовах договору купівлі-продажу № В1-0000214 від 23.05.2012 р. становить 15 173 грн 74 коп.

Несплата відповідачем боргу в обумовлений договором строк спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору купівлі-продажу № В1-0000214 від 23.05.2012 р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так як відповідач не виконав своє зобов'язання по оплаті отриманого Товару в строки передбачені Договором № В1-000214 від 23.05.2012 р. та ст.692 ЦК України, то він є таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті вартості отриманого Товару.

При цьому з урахуванням приписів ст.534 ЦК України суд приходить до висновку, що борг в сумі 15 173 грн 74 коп. являється боргом саме за договором № В1-000214 від 23.05.2012 р., позаяк з врахуванням відсутності посилання в графі "Призначення платежу" при сплаті відповідачем грошових коштів в першу чергу погашалась заборгованість за видатковими накладними від 03.05.2012 р., від 24.05.2012 р..

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 15 173 грн. 74 коп. з відповідача за проданий Товар на умовах Договору № В1-000214 від 23.05.2012 р. є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають повному задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 820 грн 85 коп. - 12 % штрафу, 1 623 грн 59 коп. інфляційних втрат та 688 грн 43 коп. - 3 % річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділ 5 Договору сторони визначили що, за несвоєчасну або неповну оплату кожної партії Товару Покупець виплачує штраф у розмірі 2 % від простроченої суми, якщо прострочення склала від 3-х днів до 1 місяця, : 6 % - при простроченні від 1 до 3 місяців, 12 % - при простроченні понад 3 місяці. Крім того, Покупець сплачує індекс інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань позивачем здійснено за період з 21.11.2012 р. (день з якого відповідач вважається таким , що прострочив так як розрахунок повинен був провести протягом семи днів з моменту отримання Товару (п.3.1. Договору) по 26.05.2014 р. (день визначений позивачем в розрахунку).

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних, інфляційних нарахувань та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та штрафу судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обґрунтованість заявлених до стягнення сум.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань за вказаний період, то слід відмітити, що судом при перевірці нарахування даної суми отримано більшу суму ніж зазначено позивачем в розрахунку.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 623 грн 59 коп. інфляційних нарахувань, тоді як судом отримано 1 704 грн 38 коп.

Враховуючи те, що позивачем не подавалось заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення заявленої позивачем суми інфляційних нарахувань в розмірі 1 623 грн 59 коп.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, інфляційних нарахувань, 3 % річних та штрафу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

10.07.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К", вул.Пугачова, 1, с.Мізяків, Калинівський район, Вінницька область, 22437 (ідентифікаційний код-31348645) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгарозапчастина", вул.Матросова, 1А, м.Харків, 61124 (ідентифікаційний код - 25188223) - 15 173 грн 00 коп. - основного боргу, 1 820 грн 85 коп. - 12 % штрафу, 1 623 грн 59 коп. інфляційних втрат, 688 грн 43 коп. - 3 % річних, 1 827 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 15 липня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Пугачова, 1, с. Мізяків, Калинівський район, Вінницька область, 22437.