Рішення № 39745841, 14.07.2014, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/5575/13-ц

Провадження № 2/0182/88/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14.07.2014 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Кобеляцької -Шаховал І.О.

за участю секретаря Скоробогатової А.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Гуслистого С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію за затримку розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсацію за затримку розрахунку.

В обгрунтування своїх вимог посилається на наступні обставини.

З 12.05.08 року вона перебувала в трудових відносинах з відділенням „Нікопольської філії" ДРУ „ПриватБанк", де обіймала посаду економіста бізнесу „Програми мікрокредитування", відповідно наказу № 1640. Наказом № ЕДД-ПП-2009-1118 від 05.10.2009 року вона була переведена на посаду касира-операціоніста Нікопольського відділення № 4 Дніпропетровського регіонального управління „ПриватБанку". Відповідно наказу № ЕДД-ПП-2009-1470 від 28.12.2009 року, переведена на посаду касира-операционіста Департаменту організацій касового обслуговування клієнтів. Наказом N гАКЬ-2010/1-3874 від 21.06.2010 року її було звільнено з займаної посади на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри. Дане звільнення вважала необґрунтованим та незаконним, з грубим порушенням трудового законодавства з боку адміністрації банку. Тому вимушена була звернутись до суду. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.12.11 року їй відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із таким рішенням суду нею було подано апеляційну скаргу на дану постанову. 13.06.2012 року апеляційну скаргу задовольнили частково. Рішення Нікопольського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 14.12.11 року скасували в частині відмови у визнанні незаконним наказу № ZAKL-2010/1-3874 від 21.06.2010 року про звільнення по п.2 ст.41 КЗпП України, відшкодування моральної шкоди, стягнення грошової суми. Після винесення постанови Апеляційним судом вона звернулась до відділення банку з заявою про звільнення за власним бажанням, отриманням трудової книжки та кінцевий розрахунок, так як не бачила сенсу у відновленні на колишній посаді. Розрахунок на день звільнення з нею відповідач не здійснив, тим самим порушив ст.47 КЗпП України, де зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст.116 КЗпП України. Відповідно до ст.116 цього ж Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установ, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівник вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Після неодноразового письмового звернення до адміністрації банку про внесення змін до трудової книжки, видачі наказу про звільнення та розрахунку, що підтверджується описом цінного листа, надісланого на адресу відповідача, відповідь надійшла лише 24.05.13 року та копія наказу № 3.28.0.0.0/1-68241 від 09.07.12 року про поновлення на посаді та звільнення за власним бажанням, частковий розрахунок (компенсацію за невикористану відпустку) та внесення запису до трудової книжки було здійснено лише 04.06.2013 року. Абзац перший пункту тридцять два виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 15 (v0015700-98) від 25.05.98 року. Оскільки, згідно ст.235 КЗпП, оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника чи уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки (а неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівнику. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенню, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від лютого 1995 року N 100 (100-95-п) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348). (Абзац третій пункту 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України N 18 (v0018700-95) від 26.10.95 року. Отже, враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення їй не буде нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні її на раніше займаній посаді зобов'язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, відповідно ст.236 КЗпП України. Згідно з довідкою про доходи від 22.07.10 року, її середня заробітна плата складає 2 552,82 грн., заборгованість з виплати заробітної плати за вимушений прогул становить 61 267,68 грн., з розрахунку (2552,82 грн. x 24 міс.) дата звільнення - 08.07.2010 року, дата поновлення на роботі 09.07.12 року, у тому числі вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку 7 658,46 грн. з розрахунку (2552,82 грн. x 3 міс.). Виплата вихідної допомоги регулюється ст.44 КЗпП України. Відповідно до цієї статті вихідна допомога виплачується при звільненні у зв'язку з відмовою працівника від переводу в іншу місцевість разом з підприємством чи відмовою від продовження працювати при зміні істотних умов праці (заробітна плата, відпустка, режим, місце роботи); у зв'язку із скороченням штату (чисельності); знову виявленої невідповідності займаній посаді (мед.показання або рівень кваліфікації); відновлення на роботі на даній посаді працівника, що раніше працював; в разі звільнення у зв'язку з призовом на військову (альтернативну) службу. Але ці причини не стосуються ст.38 КЗпП. При звільненні за ст.38 КЗпП, виплата вихідної допомоги може проводитися в разі, якщо працівник звільняється за власним бажанням у зв'язку з порушенням керівництвом підприємства законодавства про працю (умов трудового або колективного договору). У цьому випадку виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку). Оскільки відповідач неправомірно відмовився виплачувати заробітну плату за вимушений прогул, несвоєчасно вніс запис до трудової книжки згідно рішення суду та затримав видачу трудової книжку в день звільнення, що призвело до чергових труднощів працевлаштування, з відповідача на користь позивача належить стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 39 952,99 грн., з розрахунку (3632,09 грн. x 11 міс.) згідно зі ст.117 КЗпП України. Відповідно до ст.117 КЗпП, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, на день подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача становить 108 879,13 грн. За таких обставин звернулась до суду і просить стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.07.2010 року до 09.07.2012 року становить 99 170, 16. А також стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" на її користь вихідну допомогу в зв'язку з незаконним звільненням у розмірі 4 132, 09 грн. Крім того, стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" на її користь суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 95 038, 07 грн.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на те, що коли вона одразу ж звернулась до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням та принесла трудову книжку для зміни запису в ній, заяву в неї взяли, а трудову книжку не взяли, посилаючись на те, що повідомлять, коли їй прийти з трудовою книжкою. Через 4 дні вона звернулась з вимогою про зміну запису в трудовій книжці вже письмово. Однак, її вимоги було виконано лише через 11 місяців. Вона весь цей час і писала, і дзвонила, і приходила особисто на прийом. Та в юридичному відділі їй сказали, що вона нічого не отримає, поки справу не буде розглянуто касаційною інстанцією.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду надав пояснення, згідно письмових заперечень, в яких посилається на те, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються вимогами КЗпП України, роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами судових спорів" від 06.11.1992 року № 9 зі змінами і доповненнями. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2012 року у травні за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ „ПриватБанк" про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, компенсації за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди - частково задоволені позовні вимоги, визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗпП України. 09.07.2012 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ „ПриватБанк" із заявою про звільнення, в якій зазначила датою звільнення 14.06.2012 року. Проте оскільки станом на день звернення із зазначеною заявою обраний заявницею строк був вже в минулому, ОСОБА_1 була звільнена у відповідності з поданою заявою 09.07.2012 року Наказом № 3.28.0.0.0/1-6824112 від 09.07.2012 року. Відповідно до положень ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог. Звертаючись до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку на підставі ст.236 КЗпП України, якою передбачена відповідальність роботодавця при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, позивач одночасно посилається на вимоги ст.235 КЗпП України та зазначає, що право працівника передбачене зазначеною статтею заявити вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в разі, якщо правильне формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Згідно зі ст.235 ч.3 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення правильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі - орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю пункт закону. Враховуючи, що позивачка на час розгляду справи про визнання наказу про звільнення незаконним не зверталась до роботодавця із заявою про звільнення, суд вирішив справу, визнав наказ про звільнення незаконним. Ані при розгляді справи про звільнення, ані при зверненні до суду із цим позовом, позивачкою всупереч вимог ст.60 ЦПК України не доведено, що працевлаштуванню перешкоджав запис в трудовій книжці. Умови і розмір вихідної допомоги при звільненні закріплені в статті 44 Кодексу законів про працю. Право на отримання вихідної допомоги набувається працівником, якщо причиною звільнення стало порушення власником або керівництвом законодавства про працю, колективного або трудового договору, в такому випадку вихідна допомога виплачується в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Відповідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням. Відповідно до цього, згідно чинного законодавства, власник зобов'язаний також звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник. Звертають увагу суду, що позивач була звільнена на підставі Наказу № 3.28.0.0.0/1- К824112 від 09.07.2012 року у відповідності з поданою 09.07.2012 року власноруч заявою, в якій зазначила про власне бажання припинити трудові відносини з ПАТ КБ "ПриватБанк", тобто за власною ініціативою. Оскільки зазначені вимоги вже були предметом розгляду в іншій справі між тими ж сторонами, обґрунтовувались тими ж підставами і з приводу них вже існує рішення суду, яке виконано ПАТ КБ „ПриватБанк", вважають заявлені позивачкою в цьому позові вимоги безпідставними та необгрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню. Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасне внесення запису в трудову книжку та затримку розрахунку при звільненні може пояснити, що, задовольняючи вимогу позивачки про звільнення на підставі обраної нею за власною ініціативою підстави - власне бажання, на виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2012 року, в день звернення ОСОБА_1 із заявою 09.07.2012 року ПАТ КБ „ПриватБанк" видано наказ, яким позивач звільнена. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника, виплата всіх виплат, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. 21.07.2012 року ПАТ КБ „ПриватБанк" було отримано заяву про звільнення від 13.07.2013 року, в якій позивач вже виявила бажання звільнитись з підстав, передбачених ч.3 КЗпП України. Листом за вих. № 30.1.0.0/2-20120721/1111 від 30.07.2012 року відповідача повідомлено про задоволення поданої нею заяви від 09.07.2012 року та про необхідність звернутись до роботодавця із заявою про здійснення розрахунку та з оригіналом трудової книжки для внесення запису про звільнення, надано копію наказу № 3.28.0.0.0/1- Ь-11 від 09.07.2012 року. 18.04.2013 року ПАТ КБ „ПриватБанк" повторно отримано заяву про звільнення та повідомлено позивачку про її звільнення на підставі поданої 09.07.2012 року заяви. Крім того, позивачку повідомлено й про необхідність звернутися до роботодавця із заявою про здійснення розрахунку та з оригіналом трудової для внесення запису про звільнення, надано копію наказу № 3.28.0.0.0/1-682411 від 09.07.2012 року. Статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Лише 04.06.2013 року позивач звернулась до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про здійснення розрахунку та надала трудову книжку для внесення запису про звільнення. 04 червня 2013 року в день звернення із зазначеною заявою позивачкою отримано розрахунковий листок із зазначенням сум, належних останній при звільненні, отримано остаточний розрахунок при звільненні - компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 027,52 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 1 від 04.06.2013 року, копія якого додана позивачкою до матеріалів позовної заяви, того ж дня до трудової книжки позивачки внесено запис про звільнення. Відповідальність передбачена ст.117 Кодексу законів про працю України настає для роботодавця у тому випадку, якщо невиплата сум, належних звільненому працівникові при звільненні у строки, передбачені ст.116 Кодексу законів про працю України, обумовлена виною власника або уповноваженого ним органу. Отже, оскільки вина ПАТ КБ "ПриватБанк" у затримці розрахунку при звільненні позивачки відсутня, розрахунок та запис у трудовій книжці отримано позивачкою в день звернення із відповідною заявою, вважають заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та внесення запису у трудову книжку необгрунтованою та такою, що не підтверджена жодним доказом, а відтак такою, що задоволенню не підлягає.

Вислухавши позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

Згідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням. Відповідно до цього, згідно чинного законодавства, власник зобов'язаний також звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника, виплата всіх виплат, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.235 ч.3 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення правильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі - орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю пункт закону.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2012 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, компенсації за роботу у вихідні дні, за час затримки розрахунку, безпідставно утриманої суми та моральної шкоди. Визнано незаконним наказ про звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.41 КЗпП України у зв"язку із втратою довір"я, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та грошову суму у розмірі 1 170, 00 грн. (а.с.6-8). 09.07.2012 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ „ПриватБанк" із заявою про звільнення, в якій зазначила датою звільнення 14.06.2012 року (а.с.13). Проте, оскільки станом на день звернення із зазначеною заявою, обраний заявницею строк вже минув, ОСОБА_1 була звільнена у відповідності з поданою заявою 09.07.2012 року Наказом № 3.28.0.0.0/1-6824112 від 09.07.2012 року (а.с.11).

Оскільки зазначені в позовній заяві вимоги вже були предметом розгляду в іншій справі між тими ж сторонами, обґрунтовувались тими ж підставами і з приводу них вже існує рішення суду, суд погоджується з думкою відповідача про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Суд також не знайшов доказів того факту, що позивачем неодноразово надсилались листи з проханням виконати рішення суду, які були ігноровані відповідачем, оскільки матеріали справи містять лише 09.07.2012 року та 12.07.2012 року відмітки про звернення позивачки до відповідача (а.с.13-15). Листом за вих. № 30.1.0.0/2-20120721/1111 від 30.07.2012 року відповідача повідомлено про задоволення поданої нею заяви від 09.07.2012 року та про необхідність звернутись до роботодавця із заявою про здійснення розрахунку та з оригіналом трудової книжки для внесення запису про звільнення, надано копію наказу № 3.28.0.0.0/1- Ь-11 від 09.07.2012 року (а.с.19). Однак, лише 04.06.2013 року позивач звернулась до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявою про здійснення розрахунку та надала трудову книжку для внесення запису про звільнення. І тому саме 04.06.2013 року позивачкою отримано розрахунковий листок із зазначенням сум, належних останній при звільненні, отримано остаточний розрахунок при звільненні - компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 027,52 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 1 від 04.06.2013 року (а.с.12).

За таких обставин суд вважає, що вина ПАТ КБ "ПриватБанк" у затримці розрахунку при звільненні позивачки відсутня, розрахунок та запис у трудовій книжці отримано позивачкою в день звернення із відповідною заявою, і тому вважає заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та внесення запису у трудову книжку необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.4, 15, 30, 62, 131, 208-209, 212-213 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів після отримання через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал