Ухвала суду № 39743168, 11.07.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/2996/14 Провадження № 22-ц/795/1409/2014 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Вінгаль В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М.суддів:КУЗЮРИ Л.В., МАМОНОВОЇ О.Є.при секретарі:Шкарупі Ю.В.за участю:ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2014 року у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ПП «Грандфінресурс» про захист прав споживача, застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення коштів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково встановлено, що предметом договору є послуги, а не реальне надання кредиту. Так відповідно до п.1.1. Договору відповідач зобов'язується надати учаснику відповідну суму у позику. Договором та додатками до нього, укладеними між позивачем та відповідачем передбачено, що предметом договору є надання позики, а не нерухомості. Зазначає, що суд першої інстанції посилається на умови договору, які не досліджувались в судовому засіданні та є відмінними від умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем, надані зі сторони позивача докази не досліджувались та обставини справи з'ясовані не належним чином, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Зазначає, що він сплачував кошти не за товар, а за можливість отримання позики у сумі 150000 грн., а ПП «Грандфінресурс» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалася виплата позик окремим клієнтам. Апелянт вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано зазначено, що він не надав доказів про нечесну підприємницьку діяльність відповідача, так як з умов укладеного договору вбачається, що його виконання здійснюється виключно за кошти учасників, без залучення коштів підприємства.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що судом не встановлено у діяльності відповідача ознак нечесної підприємницької діяльності та практики здійснення шляхом введення споживача в оману, так як відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи і не суперечить вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 жовтня 2013 року ОСОБА_4 уклав з Приватним підприємством «ГРАНДФІНРЕСУРС» договір № 222567 з додатками № 1 та № 2. Договір був укладений з метою отримання грошових коштів у розмірі 150 000грн.

На позивача по договору покладено обов'язки: сплатити одноразовий комісійний внесок у день підписання договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок та адміністративні витрати.

У Додатку № 2 від 30 жовтня 2013 року до договору визначено умови діяльності програми «Альянс Україна», яка базується на створенні реєстрів учасників, метою яких є отримання грошових сум, у порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього. Отже, предметом договору є послуги, а не реальне надання кредиту.

Відповідно до статей 3, 4, 5 додатку № 2 до договору 222567 від 30 жовтня 2013 року, умов програми «Альянс Україна», учасником якої став позивач, для отримання грошових коштів передбачений захід по розподілу грошового фонду, за результатами якого надається дозвіл на отримання відповідної грошової суми.

Згідно додатку № 1 даного договору позивач повинен здійснити 120 платежів, які складаються з одноразового комісійного внеску, адміністративного платежу, адміністративних витрат, чистого внеску, загального платежу, мінімального платежу, та, згідно п. 3.1 додатку № 2 він зобов'язаний сплачувати щомісяця загальний або мінімальний платіж в розмірі 1255,00 грн., який складається з суми половини чистого внеску та повних адміністративних витрат, розмір яких зазначений у додатку № 1.

Позивач сплатив відповідачу 30.10.2013 року 6000 грн. - одноразовий комісійний платіж; 03.12.2013 року 1255грн.- щомісячний чистий внесок та 03.12.2013 року 630 грн.- адміністративні витрати за договором.

Відповідно до додатку № 2 до договорів, а саме: Умов Програми «Альянс Україна», програма «Альянс Україна» - це програма, що базується на створенні груп учасників, метою яких є придбання бажаних товарів з розстроченням платежу на досить тривалий час, у порядку та на умовах, передбачених договором та І додатками до нього.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Поняття "пірамідальна схема" у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як „пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-40цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 2 червня 2011 року (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено її п.111, яким до фінансових послуг віднесено послугу з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що укладена між сторонами угода є видом цивільного договору, сторони врегулювали свої відносини на свій розсуд, змістом договору є умови, на яких сторони погоджуються виконувати взяті на себе зобов'язання, що має наслідком виконання зобов'язань для кола осіб, що їх підписали, який не може бути віднесений до нікчемного правочину із застосуванням його наслідків. До того ж, позивач не просив визнати укладений правочин недійсним.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки з умов укладеного між сторонами договору від 30 жовтня 2013 року вбачається, що його виконання здійснюється виключно за кошти учасників, без залучення коштів товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками, в подальшому учасник, який отримав позику, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам, тобто, один учасник за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача, оплачує товар чи позику іншому учаснику. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи позики, а фактично за можливість одержання права на отримання позики, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми.

Позивач під час укладення договору та додатків до нього отримав всі підписані документи, написав заяву про те, що уважно все прочитав, та зрозумів умови договору та зміст договору, проте, в термін, передбачений договором не звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни, оскільки рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2014 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: