Рішення № 39741749, 01.07.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1575/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О. В.

Доповідач Карпенко О. Л.

РІШЕННЯ

Іменем України

01.07.2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого - Карпенка О.Л.,

суддів - Гайсюка О.В., Фомічова С.Є.,

за участю секретаря - Діманової Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

6 червня 2013 року ПАТ КБ "Акцент-Банк" звернувся з вказаним позовом до ОСОБА_2 Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 45 436 грн. 13 коп. заборгованості за кредитним договором від 2 липня 2008 року № АСkzRX19190258. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання перед банком за вказаним договором і станом на 29 квітня 2013 року мав заборгованість, яка складається із заборгованості по поверненню кредиту у сумі 8111 грн. 22 коп., заборгованості по сплаті процентів у сумі 1031 грн. 03 коп., заборгованості по комісії у сумі 1654 грн. 61 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у сумі 31999 грн. 45 коп., штрафів у сумі 500 грн. і 2139 грн. 82 коп.

Відповідач пред'явив до позивача зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору від 2 липня 2008 року № АСkzRX19190258. В обґрунтування позову відповідач послався на те, що він ніколи не укладав цей договір з позивачем, до банку з цього приводу не звертався, особисті документи для укладення договору позивачу не надавав, текст договору не підписував, кредитні кошти не отримував. Стверджує, що кредитний договір укладено на підставі раніше втраченого ним паспорту громадянина України. Про існування нібито укладеного між ним і банком кредитного договору дізнався у 2009 році з листів, які йому надіслав банк. Також він вважає, що договір за своїм змістом не відповідає вимогам ст.ст. 628, 630 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2014 року в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, а зустрічний позов задоволено. Суд визнав недійсним кредитний договір №АСkzRX19190258 від 2 липня 2008 року, укладений між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 про надання строкового кредиту на придбання товарів в сумі 8111 грн. 22 коп. а також стягнув із ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_2 компенсацію понесених ним судових витрат: 465 грн. 90 коп. - судовий збір та 3150 грн. 72 коп. - витрат на проведення судової експертизи.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі та відмову в задоволенні зустрічного позову. Скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення зустрічного позову на підставі висновку почеркознавчої експертизи, яка проведена з порушенням норм процесуального права, а саме: у цивільних справах проведення експертизи може бути доручене лише науково-дослідним установам судових експертиз Міністерства юстиції України; надані на дослідження умовно-вільні зразки підпису і почерку ОСОБА_2 пов'язані з обставинами справи та виконані ним після виникнення справи, а тому не можуть бути використані для експертного дослідження; вільні зразки підпису і почерку відповідача не відповідають за часом виконання даті укладення договору, а тому також не можуть бути використанні під час проведення експертизи; суд не поставив перед експертом питання про можливість виконання рукописного тексту в договорі навмисно зміненим почерком. Крім того, за твердженням позивача суд невірно визначив початок перебігу позовної давності за вимогами відповідача та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про застосування наслідків спливу позовної давності. Водночас відповідач належним чином свої зобов'язання перед банком не виконав, борг не повернув.

Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких вказав на правильність визначення судом першої інстанції початку перебігу позовної давності за вимогами відповідача. Твердження позивача про неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи в науково-дослідному криміналістичному центрі при УМВС України в Кіровоградській області є хибним. Безпідставними вважає відповідач твердження позивача про неналежність наданих експертній установі для дослідження зразків його почерку. Заперечуючи проти висновків експертизи, позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення повторної чи дотикової експертизи.

В судовому засіданні представник позивача, Бистров С.А., підтримав доводи апеляційної скарги.

Допитаний за правилами ст. 189 ЦПК України судовий експерт ОСОБА_4 пояснила, що вона являється атестованим судовим експертом. Умовно-вільні зразки підпису відповідача нею не бралися до уваги під час проведення експертиза з підстав вказаних у висновку експертизи. Наданих на дослідження вільних зразків підпису відповідача їй було достатньо для надання висновку.

Відповідач доводи апеляційної скарги не визнав і просив відмовити в її задоволені. Додатково він пояснив, що станом на 19 березня 2009 року він перебував під вартою і копію надісланого за його місцем проживання судового наказу особисто він не отримував та дізнався про неї лише влітку 2009 року, після звільнення з-під варти.

Представник відповідача, ОСОБА_5, також заперечив проти доводів апеляційної скарги пославшись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, а саме: суд встановив, що 2 липня 2008 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ACkzRX19190258 згідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у сумі 8111 грн. 22 коп., але станом на 29 квітня 2013 року відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує внаслідок чого утворилася заборгованість; водночас суд встановив, що відповідач не підписував цей кредитний договір, а тому, відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, договір є недійсним. Суд також вважав, що відповідач звернувся з позовом в межах трирічної позовної давності перебіг якої почався після пред'явлення до нього позову позивачем, тобто з 6 червня 2013 року.

Погодитися з висновками суду не можна так, як суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте оскаржуване рішення не відповідає цим вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі поданої 2 липня 2008 року від імені відповідача по справі заяви до ЗАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого являється позивач по справі, було укладено кредитний договір №ACkzRX 19190258, згідно до умов якого банк надав кредит у сумі 8111 грн. 22 коп. на строк з 2 липня 2008 року по 2 липня 2010 року шляхом перерахування 6500 грн. на вказаний у заяві поточний рахунок за придбання товарів за рахунком-фактурою від 2 липня 2008 року, перерахування 1300 грн. на поточний рахунок банку у вигляді сплати одноразової винагороди за надання фінансового інструменту за кредитним договором та шляхом сплати 311 грн. 22 коп. - страхового платежу.

За умовами договору на ОСОБА_2 покладено зобов'язання повернути кредит, сплатити відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразову винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1300 грн. та щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 93 грн. 33 коп. Погашення заборгованості має здійснюватися позичальником щомісячно шляхом сплати 479 грн. 78 коп. з 15 по 20 число кожного місяця в період сплати, що включає в себе частину заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди та інших витрат.

Заява позичальника разом із Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (СТАНДАРТ) і Тарифами складає кредитно-заставний договір. При цьому від імені ОСОБА_2 підписано лише заяву від 2 липня 2008 року, Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (СТАНДАРТ) і Тарифами, які встановлені банком, від імені ОСОБА_2 не підписувалися.

У зв'язку з невиконанням умов цього договору станом на 29 квітня 2013 року за позичальником обліковується заборгованість перед банком у розмірі 45436 грн. 13 коп. з яких: 8111 грн. 22 коп. - заборгованість за кредитом; 1031 грн. 03 коп. - заборгованість по процентам; 1654 грн. 61 коп. - заборгованість по комісії; 31999 грн. 45 коп. - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф ( фіксована частина), 2139 грн. 82 коп. - штраф (процентна складова).

Висновком № 81 від 4 квітня 2014 року додаткової судово-почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС в Кіровоградській області, підтверджено, що підписи розташовані у графі «Підпис (один примірник оригіналу договору мною отримано)» у заяві позичальника від 2 липня 2008 року № №ACkzRX19190258 та на ксерокопії паспорта серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 після слів «Копия верна ОСОБА_2.» виконані не ОСОБА_2, а іншою особою ( а.с. 145- 154 ).

Суд дав належну оцінку цьому доказу, який узгоджується з іншими доказами по справі, а саме: довідкою Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 20 серпня 2013 року № 1/3-6068 (а.с. 38) про те, що замість втраченого паспорта громадянина України серія НОМЕР_1, виданого Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області 30 січня 2001 року на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, йому було видано 2 січня 2004 року паспорт громадянина України серія НОМЕР_3, а 12 серпня 2005 року замість цього втраченого паспорта видано паспорт серія НОМЕР_2, а також з висновком № 365 від 12 лютого 2014 року судово-почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС в Кіровоградській області, відповідно до якого рукописний текст розташований на копіях сторінок 1, 2, 3, 10, 11 паспорту серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 «Копія верна ОСОБА_2 02.07.2008» виконаний не ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги щодо недопустимості використання в якості доказу висновку № 81 від 4 квітня 2014 року додаткової судово-почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС в Кіровоградській області є безпідставними.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 ЦПК України як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Таким чином Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при УМВС України в Кіровоградській області є належною експертною установою, а експерт сектору технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи ОСОБА_4, якій доручено безпосередньо проведення експертизи, являється атестованим судовим експертом і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів за порядковим номером 7904.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про неможливість використання для проведення почеркознавчої експертизи в якості порівняльних матеріалів надані судом умовно-вільні зразки підпису відповідача так, як згідно висновку № 81 від 4 квітня 2014 року додаткової судово-почеркознавчої експертизи та пояснень експерта ОСОБА_4 ці зразки підпису відповідача містяться в документах, які становлять єдиний пакет документів для отримання кредиту, а тому вони до уваги експертом не бралися. Клопотань про надання інших умовно-вільних зразків експерт перед судом не заявляв. Наданих експерту вільних зразків підпису відповідача було достатньо для порівняння і надання категоричного негативного висновку щодо належності підпису у заяві позичальника від 2 липня 2008 року ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивач посилався на те, що всупереч п. 1.5. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, вільні зразки підпису відповідача не відповідають об'єкту, який досліджується, за часом виконання.

Проте в п. 1.5. вказаної Інструкції вказується на те, що вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням.

Надані експерту вільні зразки підпису і почерку ОСОБА_2 виконані ним переважно у січні 2009 року, а оспорюваний ним кредитний договір підписано від його імені в липні 2008 року, отже проміжок часу між виконаними підписами становить шість місяців, що за твердженням допитаного судом експерта ОСОБА_4 є допустимим з чим колегія суддів погоджується.

Таким чином суд дав правильну оцінку висновку експерта від 4 квітня 2014 року № 81.

Суд першої інстанції установивши, що відповідачем не підписувався кредитний договір від 2 липня 2008 року № №ACkzRX19190258, дійшов висновку про відсутність волевиявлення позивача, направленого на укладення спірного договору, що відповідно до ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України суперечить загальним засадам, додержання яких є необхідним для чинності правочину і згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним.

При цьому суд першої інстанції врахував що до вимог про визнання правочину недійсним застосовуються положення глави 19 розділу V ЦК України про позовну давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно роз'яснень наданих у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої ст. 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 2, 3 ст. 261 ЦК).

Як вбачається з оглянутої судом апеляційної інстанції справи наказового провадження № 2н-176/09, витребуваної за клопотанням позивача з Кіровського районного суду м. Кіровограда, за заявою ЗАТ «Акцент-Банк» Кіровським районним судом м. Кіровограда було видано судовий наказ від 5 березня 2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості за кредитним договором від 2 липня 2008 року у розмірі 11434 грн. 92 коп.

Копія цього судового наказу була вручена ОСОБА_2 19 березня 2009 року про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Того ж числа ОСОБА_2 подав до Кіровського районного суду м. Кіровограда заяву про скасування судового наказу, який ухвалою суду від 19 березня 2009 року скасовано (а.с. ).

Твердження відповідача про те, що копію судового наказу він не отримував і з відповідною заявою до суду не звертався доказами не підтверджені та спростовуються матеріалами наказового провадження і змістом поданої ним зустрічної позовної заяви в якій він вказав про те, що про існування укладеного від його імені договору та існуючої заборгованості він дізнався у 2009 році з надісланих на його адресу банківських документів.

Доказів на підтвердження факту утримання ОСОБА_2 під вартою станом на 19 березня 2009 року відповідач не надав.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки відповідач дізнався про укладення від його імені кредитного договору з ЗАК «Акцент-Банк» 19 березня 2009 року то, відповідно до ст. 253, 257, 261ЦК України, трирічний строк, у межах якого відповідач міг звернутися з позовом про визнання цього договору недійсним, почав перебіг з 20 березня 2009 року і сплив 19 березня 2012 року.

При цьому з вказаним позов відповідач звернувся до суду лише 18 листопада 2013 року, тобто після спливу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач не навів обставин які б вказували на зупинення або переривання перебігу цього строку.

З урахуванням зробленої позивачем у суді першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог за зустрічним позовом, в задоволенні зустрічного позову належить відмовити.

Висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності за вимогами відповідача почався після пред'явлення до нього позову позивачем, тобто з 6 червня 2013 року, ґрунтується на неправильному застосуванню норм матеріального права.

У зв'язку з цим колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним у зв'язку із спливом позовної давності.

Задовольнивши зустрічний позов, суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову у зв'язку з недійсністю кредитного договору, на підставі якого преявлено позов позивачем.

Проте помилкове рішення суду в частині задоволення зустрічного позову привело до необґрунтованості рішення суду і в частині відмови в задоволенні вимог ПА «Акцент-Банк».

Відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього статтею 11 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставими виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Правичином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язку (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх існуючих умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір - правочин.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір за своє правовою природою він є консесуальним.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вірно встановив суд першої інстанції, відповідач по справі, ОСОБА_2, кредитний договір 2 липня 2008 року № №ACkzRX19190258 не підписував, а отже а отже кредитний договір з ЗАТ «Акцент-Банк» не укладав, та відповідно прав і обов'язків позичальника за цим договором не набув.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

У разі пред'явлення кредитодавцем позову до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, він зобов'язаний підтвердити факти укладення з позичальником такого договору, виникнення у позивача права вимоги та відповідного зобов'язання позичальника і його розмір.

Так, як позивач не довів факти, якими обґрунтовано його вимоги, а саме, факт укладення з відповідачем кредитного договору та наявність невиконаного зобов'язання відповідача, яке виникло б з невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити повністю в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 2 липня 2008 року № АСkzRX19190258.

Відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійсним кредитного договору від 2 липня 2008 року № АСkzRX19190258.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: