Ухвала суду № 39741374, 08.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2014 р. м. Київ К/800/22755/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Титенко М.П.

представників:

позивача:Білань Л.В., Мальцева Н.І., Драченко В.С.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року

у справі № 823/3284/13-а

за позовомДочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» доДержавної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проскасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі по тексту - позивач, ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2013 року № 2/22-11/31141625.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено пп. 14.1.11 п. 14.1, пп. 14.1.36, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.2, пп. 135.5.4, пп. 135.5.7, пп. 135.5.14, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.5, пп. 138.8.2, пп. 138.8.5 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10, пп. 138.12.2 п. 138.12 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності за 2012 рік на суму 2 327 068, 00 грн. та занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 314 438, 00 грн. та п. 141.1 ст. 141, п. 143.1 ст. 143, п. 44.1 ст. 44, п. 45.2 ст. 45, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на суму 202 863, 00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 року № 0003262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 471657 грн., № 0003282301, яким ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2327068 грн. та № 0003272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, у розмірі 209458 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 135.5.4. п. 135.4 ст. 135Податкового кодексу України (далі - ПК України) інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 138.8.2 п. 138.2 ст. 138 ПК України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Підпунктом 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

Відповідно до вимог пп. 138.12.2 п. 138.12 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються інші витрати господарської діяльності для яких розділом III цього кодексу прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 141.1 ст. 141 ст. 141 ПК України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки зазначено, що між філією ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» - «Черкаська дорожньо-експлуатаційна дільниця» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 фактично укладено договір оренди державного майна та згідно використаних даних розрахунку щомісячне нарахування плати за використання приміщення повинно становити 1029,60 грн. без ПДВ.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між філією ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» - «Черкаська дорожньо-експлуатаційна дільниця» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договори про надання послуг з розміщення майна від 01.11.2011 року № 138 та від 03.02.2012 року № 8.

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг.

Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Таким чином, ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» правомірно визначено суму доходів, які одержані внаслідок виконання договірних зобов'язань із ФОП ОСОБА_5 на підставі актів про надані послуги та з урахуванням сум грошових коштів, що надійшли на рахунок позивача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не включено до складу інших доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток у II кварталі 2011 року, суму кредиторської заборгованості перед ТОВ «Альтком» у розмірі 1 137 278 грн. 20 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Черкаської області від 12.02.2008 року у справі № 11-12/5098 з позивача на користь ТОВ «Альтком» стягнуто борг в сумі 3 108 476,97 грн., на підставі чого постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ ОСОБА_6 від 07.04.2010 року було відкрито виконавче провадження №18642925 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області № 11-12/5098, виданого 06.03.2008 року на виконання рішення про стягнення з позивача на користь ТОВ «Альтком» заборгованості.

Постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ ОСОБА_7 від 08.04.2011 року при примусовому виконанні вказаного наказу господарського суду Черкаської області було накладено арешт на кошти ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в сумі 1438675,99 грн., які знаходились на рахунках у банківських установах.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що виконання робіт ТОВ «Альтковм» на користь ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не можна вважати безоплатними, що, відповідно, обумовлює відсутність правових підстав для висновку про завищення позивачем податкового кредиту за червень 2011 року.

Також, в акті перевірки зазначено, що філія ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» «Жашківський райавтодор» занизила доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року на суму 11 174 грн. внаслідок формування показника доходів на підставі даних прибуткового касового ордеру від 16.06.2011 року №11 від ОСОБА_8, а саме: оприбуткування готівки за зданий металобрухт. Даний показник відображено в рядку 03.9 додатку «Інші доходи» до декларації за II квартал 2011 року та не відображено в показниках декларацій за ІІ-ІІІ та ІІ-ІV квартали 2011 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в рядку 03.9 додатку «Інші доходи» до декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року філія позивача «Жашківський райавтодор» вказала дохід від оприбуткування металобрухту, діючи у відповідності до податкової консультації, отриманої від відповідача.

Пунктом 53.1 ст. 53 ПК України передбачено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданій йому у письмовій або електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту перевірки, при перевірці філій позивача «Городищенський райавтодор», «Драбівський райавтодор» та «Маньківський райавтодор», було встановлено, що протягом періоду, який підлягав перевірці, витрати на відпустки включались до собівартості продукції в періоді фактичного нарахування відпускних працівникам. Крім того, до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) віднесено суму як нарахування резерву на відпустки.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що філіями ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» «Городищенський райавтодор» за ІV квартал 2012 року, «Драбівський райавтодор» за ІV квартал 2011 року та за ІV квартал 2012 року, «Маньківський райавтодор» за ІV квартал 2012 року в деклараціях з податку на прибуток відображено не нараховану суму забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву), а фактично використану (виплачену) за рахунок забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву), що підтверджується наявними в матеріалах справи податковою звітністю та розрахунково-платіжними відомостями, нарядами на оплату праці, табелями обліку робочого часу, тощо.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 5, п. 7, п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 жовтня 2003 року № 601, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2003 року за № 1025/8346, поточні виплати працівникам включають: заробітну плату за окладами та тарифами, інші нарахування з оплати праці; виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки та інший оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, тощо. Виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов'язанням через створення забезпечення у звітному періоді. Виплати за невідпрацьований час, що не підлягають накопиченню, визнаються зобов'язанням у тому періоді, у якому час відсутності працівника на роботі підлягає оплаті. Премії та інші заохочувальні виплати визнаються зобов'язанням через створення забезпечення у звітному періоді, якщо робота, виконана працівниками у цьому періоді, дає їм право на отримання таких виплат у майбутньому.

Таким чином, обов'язковим є відображення в бухгалтерському обліку зобов'язань з виплати заробітної плати через створення забезпечення (резерву) у звітному періоді.

Враховуючи вищевикладене, колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правильність обчислення вищевказаними філіями ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» податку на прибуток у спірному періоді без нарахування суми забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що філією позивача «Катеринопільський райавтодор» включено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування вартість придбаних: накопичувача 1 шт., тонера 4 шт., дисків 10 шт., адаптера 1 шт., відповідно до податкової накладної № 350 від 02.06.2011р. на загальну суму 779,72 грн. в т.ч. ПДВ 129,96 грн., що призвело до завищення витрат на суму 650 грн. та неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 130 грн., оскільки за наслідками перевірки Катеринопільською ОДПІ відносно постачальника цих матеріалів - ТОВ «КПІ-Сервіс» складено акт №84/22-017 від 19.11.2012 року за результатами якого встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій купівлі-продажу, неможливість підтвердження їх обсягу та розрахунків в зв'язку з відсутністю зазначеного підприємства за місцезнаходженням та визнання його банкрутом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарської операції між філією позивача «Катеринопільський райавтодор» і ТОВ «КПІ-Сервіс» 02.06.2011 року зазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та визнаний банкрутом лише на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 31.01.2013 року.

Таким чином, колегія суду погоджується з судами попередніх інстанцій, що вищевказані висновки ДПІ є необґрунтованими.

Також, в акті перевірки зазначено, що філією позивача «Корсунь-Шевченківський райавтодор» неправомірно відображено у складі витрат кошти в сумі 17 325 грн. без ПДВ, сплачені на користь МПП фірма «Тайфун» на підставі видаткової накладної на поставку бітуму.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, у період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року між філією позивача «Корсунь-Шевченківський райавтодор» та МПП «Тайфун» були здійсненні господарські операції.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, звітами про рух матеріальних цінностей, накладними на внутрішнє переміщення товарів, актами переробки матеріалів, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Згідно акту перевірки, філією позивача «Лисянський райавтодор» завищено витрати, що формують собівартість виконаних ремонтних робіт автомобільних доріг на 343 356 грн. за ІІ-IV квартали 2011 року та І-IV квартали 2012 року, а саме: на суму нарахованої заробітної плати по загально виробничих витратах на 247 874 грн. та нарахування по єдиному соціальному внеску на фонд оплати праці по загально виробничих витратах на 95 482 грн. Аналогічні порушення виявлено по філіях позивача «Шполянський райавтодор» на суму 675 613 грн. та «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» на суму 935 071 грн.,

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року філіями позивача «Лисянський райавтодор», «Шполянський райавтодор» та «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» у податкових деклараціях з податку на прибуток було відображено фактично нараховані витрати на оплату праці.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 138.8.2 п. 138.2 ст. 138 ПК України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Підпунктом 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями.

Таким чином, прямі витрати на оплату праці та загальновиробничі витрати входять до витрат, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що філією позивача «Тальнівський райавтодор» допущено завищення собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2012 року в сумі 35 476 грн. Аналогічне порушення відображено щодо філії позивача «Христинівський райавтодор» в частині завищення витрат в декларації з податку на прибуток за ІІІ та ІV квартали 2012 року в сумі 123 992 грн. Зазначені порушення на думку ДПІ виникли внаслідок того, що всупереч положенням пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України філіями у податковій звітності відображено витрати на ремонт доріг без відображення доходів у вказаних звітних періодах внаслідок виконання цих робіт.

Колегія суду вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відхилили вищевказані доводи відповідача, оскільки ДПІ не проаналізовано відображення витрат та доходів філій позивача за даними бухгалтерського обліку, що унеможливлює відслідковування правильності їх відображення в податковому обліку платника податків, крім того, акт перевірки не містить відповідних розрахунків та документальних підтверджень, отже, такі доводи відповідача не можуть покладатись в основу притягнення до відповідальності платника податків.

З матеріалів справи також вбачається, що в акті перевірки зазначено, що філією позивача «Монастирищенський райавтодор» допущено завищення собівартості виконаних робіт на суму 376 516 грн., внаслідок включення до собівартості по виконанню дорожніх робіт витрат на утримання асфальтобетонної бази за 2012 рік в сумі 270 278 грн., а також витрат на експлуатаційне утримання доріг за І півріччя 2012 року та ІІІ квартал 2012 року в сумі 106 239 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що на території асфальтобетонної бази знаходяться склади по зберіганню будівельних матеріалів, запчастин, паливно-мастильних матеріалів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, проводиться виготовлення чорно-щебеневої продукції та піщано-соляних сумішей, які використовуються для поточного ремонту та експлуатації доріг, а також зберігається обладнання і транспортні засоби.

Таким чином, позивач правомірно відніс до собівартості виконаних робіт заробітної плати сторожів зазначеної бази, комірника, токаря, зварника, електрика, та водіїв, які виконували ремонтні роботи, а також єдиний соціальний внесок на ці виплати, амортизації складських приміщень, адмінбудівлі та гаражів, які знаходяться в прибудові до адмінбудівлі, майстерні та токарно-слюсарних станків, які знаходяться у виробничій будівлі, бітумосховища та вбиральні, витрат по ремонту автомобілів та дорожніх механізмів, витрат по освітленню та опаленню виробничих приміщень витрат по приготуванню чорно-щебеневої та піщано-соляної сумішей, і віднесення зазначених сум до витрат філії в періоді, в якому визнано доходи, на підставі п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.

Згідно акту перевірки, філією позивача «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» завищено собівартість придбаних матеріалів за І-ІV квартали 2012 року на суму 37 566 грн., а також неправомірно віднесено до складу податкового кредиту за березень, червень, вересень та жовтень 2012 року суму ПДВ в розмірі 7 513 грн., у зв'язку з придбанням матеріалів у МПП фірма «Тайфун».

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2012 року між позивачем в особі філії «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» та МПП фірма «Тайфун» укладено договір поставки № 2, відповідно до умов якого, МПП фірма «Тайфун» зобов'язалось передати у власність покупця товар за плату на підставі виставлених рахунків.

Фактичне виконання умов вищевказаного договору підтверджується матеріалами справи.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що МПП фірма «Тайфун» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що вищевказана позиція відповідача є необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Також, в акті перевірки зазначено про порушення філією позивача «Звенигородська дорожньо-експлуатаційна дільниця» вимог п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме - завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за ІІ квартал 2011 року та ІІ, ІІІ квартали 2012 року на суму 6906 грн.

В свою чергу, судом першої інстанції було встановлено, що відображення позивачем витрат, які включені до собівартості виконаних робіт, здійснено на підставі первинних бухгалтерських документів, які містять відомості про надходження та витрачання матеріалів, що використовуються для обслуговування та ремонту доріг.

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки зазначено, що філією позивача «Чорнобаївський райавтодор» завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) за 2011 рік в сумі 11 153 грн. та за півріччя 2012 року в сумі 8 792 грн., а всього на суму 19 945 грн.

Суди дійшли вірного висновку щодо правомірності дій позивача при включенні до складу загальновиробничих витрат фактично нарахованих коштів на заробітну плату та відрахувань на соціальні заходи.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту перевірки, позивачем порушено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, а саме - завищено витрати за ІІІ квартал 2011 року в сумі 60 105 грн. Вказане завищення виникло внаслідок сплати відсотків за кредитом у сумі 4 250 000 грн., який позивачем не використано у власній господарській діяльності, оскільки зазначені грошові кошти в день їх надходження - 14.07.2011р. перераховано на рахунок ДП «Київське обласне дорожнє управління».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2011 року між позивачем та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі директора Дніпровської філії було укладено кредитний договір від № 211-04/17, яким передбачено надання позивачу відновлювальної кредитної лінії на термін до 17.02.2012 року включно з лімітом заборгованості по кредитній лінії в розмірі 8000000 грн.

08.07.2011 року між позивачем та ДП «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» було укладено договір позики № 80-01-04/59, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати зазначеному підприємству позику в сумі 4 250 000 грн. на термін до 01.09.2011 року.

14.07.2011 року на поточний рахунок позивача від Дніпровської філії ПАТ «Український інноваційний банк» надійшли грошові кошти в сумі 4250000 грн., які в цей же день були перераховані на поточний рахунок ДП «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

11.08.2011 року кошти в сумі 4 250 000 грн. повернуті ДП «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на поточний рахунок позивача та використані останнім для власної господарської діяльності у тому самому кварталі, що і надані у позику зазначеному підприємству.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов