Постанова № 39740726, 09.07.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2014 року Справа № Б15/29/40/41/04 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Міщенка П.К., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ на постанову від 14.05.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ Б15/29/40/41-04 господарського суду Дніпропетровської області

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера", м. Дніпропетровськдо боржникадочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України "Павлоградський комбінат хлібопродуктів", м. Павлоград Дніпропетровської областіпровизнання банкрутомрозпорядник майна арбітражний керуючий Новіков О.В.в судовому засіданні взяли участь представники:

Державного агентства резерву УкраїниСолдатов Є.Г., довір.,ДАК "Хліб України"Костюк І.В., довір.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2004 року порушено провадження у справі № Б15/29/40/41-04 про банкрутство дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України "Павлоградський комбінат хлібопродуктів" (далі - Боржник, Комбінат) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Гербера" далі - Кредитор,Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року (суддя - Н.М. Камша) відмовлено в задоволенні клопотання Державної акціонерної компанії "Хліб України" (далі-ДАК) про припинення провадження у справі про банкрутство Комбінату.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Державна акціонерна компанія "Хліб України" звернулася до Дніпропетровського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити клопотання ДАК про припинення провадження у справі про банкрутство Боржника.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року (головуючий суддя - Вечірко І.О., судді: Верхогляд Т.А., Лисенко О.М.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 року скасовано, клопотання ДАК про припинення провадження у справі про банкрутство Комбінату задоволено, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апеляційного суду, Державне агентство резерву України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року та прийняти нове рішення - щодо поновлення провадження у справі про банкрутство Комбінату.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції ст. 129 Конституції України, норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 5, 11, 12, 13, 40 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє заявлене представником скаржника в судовому засіданні 09.07.2014 року усне клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване повторним зверненням інших учасників провадження у справі про банкрутство із касаційними скаргами на оскаржувану у даному проваджені постанову апеляційного суду, у зв'язку із відсутністю та ненаданням в порушення норм ст.ст. 33, 34, 107 ГПК України доказів повторного звернення інших учасників провадження у справі про банкрутство із касаційними скаргами у даній справі - це по -перше. По-друге, відповідні учасники провадження у справі про банкрутство Боржника не позбавлені права на участь у справі під час здійснення даного касаційного провадження (на той же предмет оскарження) - за скаргою Державного агентства резерву України, а також надавати свої міркування та заперечення у справі (ст. 22 ГПК України).

Заслухавши пояснення представників скаржника та ДАК "Хліб України", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні клопотання ДАК про припинення провадження у справі про банкрутство Комбінату, місцевий суд вказав, що Боржник включений до переліку підприємств, що не підлягають приватизації, однак це не є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство Боржника. Питання ж формування ліквідаційної маси не вирішувалось, оскільки провадження у справі триває на стадії розпорядження майном. Наслідком же припинення провадження у даній справі може бути передача цілісного майнового комплексу Боржника до державного підприємства, що призведе до порушень прав визнаних кредиторів у справі.

Скасовуючи вказане рішення та припиняючи провадження у справі про банкрутство Комбінату, задовольнивши відповідне клопотання ДАК, апеляційний суд зазначив, що процедура розпорядження майном неодноразово продовжувалась та триває понад 9 років, однак питання щодо укладення мирової угоди у справі так і не було вирішено, хоча розглядалось у справі. Боржник же згідно внесених в законодавство змін був внесений до переліку підприємств, що не підлягає приватизації, а тому процедура ліквідації та санації у даній справі не допускається. Також суд вказав, що подальша процедура розпорядження майном призведе до подальших витрат за відсутності реальної можливості погашення кредиторських вимог у справі. Поряд із зазначеним, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні питання про припинення провадження у справі про банкрутство господарський суд не обмежений застосуванням норм ст. 40 закону про банкрутство.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками апеляційного суду, оскільки вони зроблені із невірним застосуванням норм Закону про банкрутство та норм інших законодавчих актів.

Дійсно, як встановили суди на підставі доказів у справі, на момент винесення місцевим судом оскаржуваної ухвали провадження у даній справі, що було порушене ухвалою від 09.01.2004 року, а також введена ухвалою від 09.07.2004 року процедура розпорядження майном тривали понад дев'ять років. При цьому, сформованим та обраним у справі комітетом кредиторів Боржника, в порушення норм ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство (щодо повноважень комітету кредиторів) у визначені ч. 11 ст. 11 цього ж закону строки не було вирішено питання щодо подальшої процедури банкрутства Комбінату.

Виходячи ж з правового аналізу норм ч. 8 ст. 16, ч. 1 ст. 22 Закону про банкрутство, у разі закінчення строків проведення процедури розпорядження майном, за відсутності рішень про відкриття процедури санації, про укладення мирової угоди у справі та за відсутності факту погашення боржником вимог визнаних у справі кредиторів, господарський суд приймає рішення про визнання такого боржника банкрутом, відкриття відносно нього ліквідаційної процедури із призначенням у справі ліквідатора, навіть у разі наявності клопотання та рішення комітету кредиторів про продовження строку розпорядження майном боржника.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, як встановили суди попередніх інстанцій, що процедура розпорядження майном Боржника неодноразово продовжувалась.

Поряд з цим, апеляційний суд вказав, що норми Закону про банкрутство встановлюють обмеження та особливості щодо порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство відносно деяких категорій суб'єктів.

Зокрема, такі обмеження наведені в нормах ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство, якими передбачено, що положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.

Таким чином, вказані норми, а також і положення ч. 3 ст. 214 Господарського кодексу України, і Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлюють обмеження в застосуванні норм Закону про банкрутство (щодо процедур санації чи ліквідації) до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, та які включені до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Однак, вказавши в оскаржуваних судових рішеннях (і суд першої інстанції, і апеляційний суд), що Боржник включений до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації (додаток № 1) згідно Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", суди порушили норми вказаного закону, оскільки до згаданого переліку згідно Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (додаток № 1) включене підприємство - Павлоградський комбінат хлібопродуктів, ідентифікаційний код 00953787, а суб'єктом банкрутства у даній справі є інша юридична особа - дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України "Павлоградський комбінат хлібопродуктів", ідентифікаційний код 00953757.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про необхідність припинення провадження у справі про банкрутство Комбінату за спливом терміну проведення процедури розпорядження майном та законодавчо встановленою забороною на введення щодо Комбінату процедури ліквідації саме з підстав включення підприємства боржника до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

Крім викладеного, виходячи із системного аналізу наведених норм, колегія суддів також зазначає, що для встановлення обставин, за яких до боржника слід застосовувати визначені вище приписи та обмеження, передбачені нормами ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство, предметом правої оцінки господарського суду також мають бути обставини, чи відноситься боржник до об'єкту права державної власності.

Однак, відповідні обставини, саме як підстава для припинення провадження у справі про банкрутство Комбінату на підставі норм ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство, не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій із посиланням на відповідні докази у справі.

ДАК же у своєму клопотанні посилається на інші підстави для припинення провадження у даній справі про банкрутство Комбінату - інший перелік, до якого внесено підприємство Боржника - згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 року № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" із змінами, внесеними у тому числі 24.07.2013 року. Слід зазначити, що відомості та положення у вказаній постанові не є тотожними нормам Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а тому не можуть застосовуватись з урахуванням приписів ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство.

За викладених обставин висновок апеляційного суду про задоволення клопотання ДАК та припинення провадження у справі про банкрутство Боржника є таким, що не відповідає нормам законодавства та зроблений з неповним з'ясуванням обставин та неповним дослідженням доказів у справі, протилежний же висновок місцевого суду з цього приводу (з підстав, наведених в даній постанові) є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Поряд з цим, відхиляються доводи скаржника, що є вичерпним перелік підстав для припинення провадження у справі про банкрутство, наведений в нормах ст. 80 ГПК України та ст. 40 Закону про банкрутство, оскільки, виходячи з приписів ч. 2 ст. 41 ГПК України, у справах про банкрутство не обмежується застосування лише наведеного в ст. 80 ГПК України переліку підстав для припинення провадження у справі про банкрутство. Перелік же підстав, викладених в нормах ст. 40 Закону про банкрутство має застосовуватись, з урахуванням інших особливостей провадження у такій справі, передбачених, зокрема нормами ст. 5 цього закону.

У зв'язку із викладеним, та виходячи із повноважень касаційного суду, передбачених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а скасована нею ухвала місцевого суду - залишенню в силі. Питання ж щодо припинення провадження у справі про банкрутство Боржника може бути предметом повторного розгляду у справі - з урахуванням наведених в даній постанові висновків.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 5, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ст. 214 Господарського кодексу України та ст.ст. 80, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 р. у справі № Б15/29/40/41-04 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2014 р. у справі № Б15/29/40/41-04 залишити в силі.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді П.К. Міщенко

В.Я. Погребняк

Постанова виготовлена та підписана 10.07.2014 року.