Постанова № 39740633, 27.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2014 року № 813/2292/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судового засідання Цар Х.М.,

представника позивача Стефака Т.В.,

представника відповідача Несторак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «НПК-Галичина» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

ВАТ «НПК-Галичина» звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000053200/5162 від 07.10.2013 року, № 0000033200/5151 від 07.10.2013 року, № 0000063200/5164 від 07.10.2013 року, №0000113200/3645 від 06.03.2014 року, №0000093200/3644 від 06.03.2014 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення - рішення, які винесені на підставі акту про результати планової виїзної перевірки ВАТ «НПК «Галичина» від 17.09.2013р. № 78/41-10/00152388 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011р. по 31.12.12р., є протиправними, оскільки суперечать вимогам п. 14.1.71 ст. 14, ст. 39 ПК України, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п. 188.1 ст. 188 ПК України, п. 138.12.2 ст. 138 ПК України, ст. 9.10 ПК України.

Також, позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що нарахування пені за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є неправомірним, з огляду на те, що за отриману передоплату у розмірі 2000 000 євро нерезидент надав послуги інжинірингу, що підтверджується актом виконаних робіт, та додатково встановлено в судових рішеннях, що набрали законної сили, доданих до матеріалів справи. Крім того, позивач не погоджується з твердженням відповідача щодо заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податку на додану вартість за рахунок реалізації нафти нижче собівартості, та не погоджується з методикою обрахунку ціни проведеної податковим органом самостійно.

ВАТ «НПК-Галичина» категорично не погоджується з завищенням витрат виробництва в період простою та завищенням витрат за неповернуту авансову передоплату ТОВ "Віконд Ойл" та "Ріаліз-Ойл".

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів викладених в запереченні на позовну заяву, суть яких зводиться до наступного. За результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено, що ВАТ «НПК-Галичина» здійснювало наступні витрати на збут: витрати на оплату праці; внески на соціальні заходи; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; послуги по замірах нафтопродуктів, послуги зберігання, інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перевіркою встановлено, що адміністративні витрати та витрати на збут не в повному обсязі закладені в ціну реалізації нафти та нафтопродуктів, внаслідок чого підприємством занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток. В результаті продажу ВАТ «НПК - Галичина» нафти і нафтопродуктів протягом 2012 року збільшення економічних вигод не відбувається, оскільки діяльність є збитковою, і призводить до зменшення власного капіталу підприємства, а тому ВАТ «НПК-Галичина» занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за рахунок реалізації нафти нижче повної її собівартості на загальну суму 31 496 492 грн. Також позивачем в результаті таких порушень, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 299 298,4 грн.

Також представники відповідача зазначили, що за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. постачальники, ТОВ "Ріаліз-Ойл", ТзОВ "Віконд Ойл" користувалися грошовими коштами ВАТ «НПК-Галичина». Документів щодо пред'явлення претензій і позовів про повернення коштів, а також документи, що вплинули на зміну цивільно-правового статусу угод до перевірки не представлено. За період перевірки з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. сума дебіторської заборгованості по вищевказаних контрагентах погашена не була, фактичної поставки товару, за який проплачено грошові кошти, не здійснювалося. Отже, надання грошових коштів в довготривале користування не є операційною діяльністю підприємства. Таким чином, дана попередня оплата за товар, по якій фактичної поставки згідно укладених договорів не відбулося, тобто надання грошових коштів на безоплатній основі в довготривале користування - не являється господарською діяльністю, оскільки такі фінансово-господарські операції не спрямовані на отримання доходу підприємства.

Виходячи із вищенаведеного, ВАТ «НПК-Галичина» не відкориговано валові витрати на попередню оплату за товар, що була віднесена до валових витрат станом на 01.04.2011 року ( початку дії розділу III ПКУ), яка не є господарською діяльністю, та не включається до витрат операційної діяльності. Тому в порушення п.198.5. ст.198 ПК України ВАТ «НПК-Галичина» занижено податкове зобов'язання за грудень 2012 року в сумі 23 801 363,06 грн.

Також перевіркою встановлено, що згідно головної книги підприємства, журналів-ордерів по рах.90.1, рах.23.1, рах.70.1 встановлено списання витрат основного виробництва на собівартість реалізованої продукції, при відсутності виготовлення та реалізації підприємством готової продукції. Однак, на думку представника відповідача, в силу ст. ст. 137, 138 ПК України, витрати основного виробництва (списання МШП, ремонти, послуги допоміжних виробництв), що списані на собівартість реалізованої продукції в період їх виникнення та відображені в податковому обліку не визнаються витратами відповідних звітних періодів в яких вони були здійсненні при відсутності факту виготовлення та реалізації підприємством готової продукції. Виходячи з цього, ВАТ «НПК-Галичина» в порушення п. 138.4 ст.138 ПК України завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 2012 рік на суму 26 405 842,37 грн.

Що стосується нарахування пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності, то відповідач зазначив, що в порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» 23 вересня 1994 року, з наступними змінами та доповненнями, позивачем порушено терміни отримання товару по імпорту при здійсненні авансового платежу 2000000 євро (обладнання до комплектної водневої установки) за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2012 р. по контракту б/н від 18.06.2008 року з HALDOR TOPSOE A/S (Данія).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

На підставі наказу СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів від 11.06.2013 року № 122 та направлень від 21.06.2013 року № 123/32-00 від 21.06.2013 року № 124/32-00, від 21.06.2013 року № 125/32-00, від 21.06.2013 року № 125/32-00, від 21.06.2013 року № 126/32-00, від 02.07.2013 року № 1/35-00, від 06.08.2013 року № 29/39-10 проведена планова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний Комплекс - Галичина", з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, внаслідок чого 17.09.2013 року складено акт № 78 /41-10/00152388.

На підставі акту перевірки та за результатами розгляду скарги позивача в адміністративному порядку винесено наступні податкові повідомлення рішення:

1. №0000063200/5164 від 07.10.2013 р., яким встановлено порушення ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та визначено грошове зобов'язання за платежем пеня у сфері ЗЕД у розмірі 5 304239 грн.

2. № 0000053200/5162 від 07.10.2013 р., яким встановлено порушення п. 14.1. 13., п. 14.1.36, п. 14.1.257 п.14.1 ст. 14, п.п. 135.4.1., п. 135.4 ст. 135, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 1391.3. п. 139.1 ст. 139 ПК України та зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на прибуток у розмірі 82 781 392 грн.

3. № 0000033200/5151 від 07.10.2013 р., яким встановлено порушення п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188, п. 198.1., ст. 198 ПК України та зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 14 333 135 грн.

4. 00001132/3645 від 06.03.2014 р., яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 п. 188.1 ст.188, п. 198.6 ст. 198 ПК України, яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 9 879 147 грн.

5. №0000093200/3644 від 06.03.2014 р., яким встановлено порушення 14.1.13, п. 14.1.36, п. 14.1.257 ст.14, ст. 135, ст. 138, ст. 139 ПК України та визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 15 189 501 грн.

В судовому засіданні також суду надано пояснення представником відповідача - ревізором, що проводив перевірку по суті питань викладених в акті перевірки.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного:

Щодо реалізації нафти позивачем за ціною нижче собівартості суд зазначає наступне.

ВАТ «НПК-Галичина» протягом періоду, що перевірявся здійснювало продаж нафти наступним контрагентам згідно зазначених договорів, що містяться в матеріалах справи:

1. ТОВ «Ріаліз -Ойл» укладені договори купівлі-продажу: від 12.09.2011р., договір № 3/80 від 31.10.2011р., договір № 32/11-044 від 07.11.2011р., договір № 32/12-004 від 10.01.2012 р., договір № 32/12-006 від 01.02.2012 р., договір № 32/12-009 від 01.03.2012 р., договір № 32/12-012 від 02.04.2012 р., договір № 32/12-022 від 30.04.2012 р.

Загальна сума продажу нафти та нафтопродуктів ТОВ «Ріаліз -Ойл» за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 становить 2 728 232 966,85 грн.

2. ВАТ «НПК-Галичина» заключено із ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» наступні договори купівлі-продажу: договір № 32/11-020/01 від 04.05.2011р., договір № 32/11-020/02 від 04.05.2011р., договір № 32/11-020/03 від 04.05.2011р., договір № 32/11-026 від 02.06.2011р., договір № 32/11-039 від 03.10.2011р., договір № 32/12-007 від 01.02.2012р., договір № 32/12-010 від 01.03.2012р., договір № 32/12-014 від 02.04.2012р., договір № 32/12-028 від 01.06.2012р.

Загальна сума продажу нафти та нафтопродуктів ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 становить 1 339 885 537,82 грн.

3. ВАТ «НПК-Галичина» заключено із ТзОВ "Віконд Ойл" наступні договори купівлі-продажу: договір № 32/12-032 від 02.07.2012 р., договір № 32/12-033 від 02.07.2012 р.

Загальна сума продажу нафти та нафтопродуктів ТзОВ "Віконд Ойл" за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 р. становить 971 134 005,58 грн.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ВАТ «НПК-Галичина» протягом 2012 року здійснює реалізацію нафти та нафтопродуктів із середньою націнкою 0,5%.

Актом перевірки встановлено, що ВАТ «НПК-Галичина» здійснювало наступні адміністративні витрати: витрати на службові відрядження та утримання апарату, витрати на оплату послуг зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, витрати по зберіганню цінних паперів, витрати на оплату праці, внески на соціальні заходи, інші витрати загальногосподарського призначення.

Актом перевірки також встановлено, що ВАТ «НПК-Галичина» здійснювало наступні витрати на збут: витрати на оплату праці, внески на соціальні заходи, витрати на відрядження працівників, занятих збутом, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, послуг по замірах нафтопродуктів, послуги зберігання, інші витрати пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Перевіркою встановлено, що адміністративні витрати та витрати на збут не в повному обсязі закладені в ціну реалізації нафти та нафтопродуктів, внаслідок чого підприємством занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Суд вважає необґрунтованим формування податковим органом ціни тільки на підставі «Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 р. № 373, оскільки методичні рекомендації не можуть вважатись імперативним законодавчим актом, що зобов'язує договірних сторін визначати ціну в договорі в строгій відповідності з наказом Мінпромполітики.

Відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.4 ст.138 ПК України передбачено наступне, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконаних робіт, наданням послуг; загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбанням електричної енергії (включаючи реактивну).

З аналізу наведених норм, які кореспондуються із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16, випливає, що адміністративні витрати та витрати на збут не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно ст. 3 Господарського Кодексу України підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Згідно п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" - "Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. "

Щодо ціноутворення при реалізації стороннім організаціям, то слід зазначити, що згідно статті 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Так під час проведення перевірки ревізорами помилково ототожнено термін "собівартість" з терміном "звичайна ціна".

Відповідно до п. п.14.1.71ст.14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни визначено встатті 39 цього Кодексу.

Пунктом 1 розділуXIX ПК України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім ст. 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Відповідно до п. 8 підрозділу 10розділу XX ПК Україниу випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до підпункту 1.20.1 п. 1.20ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"- якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно - незалежними юридично та фактично володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 627 Цивільного Кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття свободи договору включає в себе можливість сторонами вільно формувати ціну договору, що і було зроблено позивачем при укладенні договорів продажу нафти з його контрагентами. Податковий орган не вправі регулювати ціну договору імперативно посилаючись в акті перевірки тільки на підзаконний нормативно - правовий акт без будь - якого належного законодавчого обгрунтування в акті перевірки.

Відповідно до п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України:

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.2. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.3 статті 135 Податкового кодексу України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

В матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, що стосуються продажу нафти ВАТ "НПК "Галичина" , а саме договори, накладні, акти передачі.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити наступне щодо посилань ревізорів в акті перевірки на збитковість господарської операції по продажу нафти.

Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Проте, збиткова операція може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника податків у разі, якщо податковий орган доведе відсутність об'єктивних економічних причин для негативного результату відповідної операції, здійснення останньої з метою штучного завищення валових витрат чи розміру податкового кредиту задля заниження об'єкту оподаткування.

З метою з'ясування об'єктивних економічних причин збитковості конкретної господарської операції з продажу товару за ціною нижче за ціну його придбання при перевірці варто дослідити обставини формування вартості цього товару під час його придбання та подальшого продажу платником податків.

Перевіряючим необхідно було встановити, чи мав змогу платник податків, дотримуючись розумної та обачної поведінки на конкретному товарному ринку, придбати та згодом продати відповідний товар за такою вартістю, яка би виключала можливість утворення збиткового результату розглядуваної господарської операції.

Зазначеного ревізорами зроблено не було, а обставини викладені в акті перевірки аж ніяк не підтверджують факт заниження податкових зобов'язань позивачем.

Оцінюючи встановлені обставини справи, суд вважає, що податковий орган, встановивши факти реалізації продукції за ціною, нижчою за її собівартість, повинен був вимагати (шляхом надання письмового запиту) у платника податків документального обґрунтування рівня цін за конкретними господарськими операціями (накладними тощо), за якими реалізовувався товар. У випадку, якщо платник не зміг обґрунтувати рівня цін, за якими реалізовувалася нафта, податковий орган міг і повинен був визначити «звичайну» ціну такого товару в конкретний податковий період у встановлений законом спосіб та визначити позивачу податкові зобов'язання виходячи з рівня звичайних цін та таку продукцію. При цьому суд констатує, що підставність застосування податковим органом «звичайних цін» повинно бути доведено належним чином та саме податковий орган несе обов'язок належного доведення в судовому порядку факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни.

Податковий орган обмежився твердженням про те, що «звичайною» ціною товару є його собівартість, яка зазначена в бухгалтерському обліку підприємства. Суд вважає такий підхід необґрунтованим. В даному випадку відповідачем не надано будь-яких доказів того, що під час перевірки проводився аналіз конкретних господарських операцій платника податків, вимагалися документи та пояснення на обґрунтування рівня цін реалізації нафти та нафтопродуктів, робилися запити в компетентні державні органи чи спеціалізовані торгівельні організації для визначення рівня цін на готову продукцію тощо.

Щодо неповернення перерахованих авансів позивачу ТОВ "Ріаліз-ойл" та ТОВ "Віконд Ойл" суд зазначає наступне.

Відповідно до договорів укладених позивачем з ТОВ "Ріаліз-Ойл" № 01-НП від 30.09.2009 р., із ТОВ «Віконд Ойл» № 0309-2-НП від 03.09.2009 р. на поставку позивачу нафтопродуктів дебіторська заборгованість перед позивачем по виданих авансах за нафтопродукти становить - 76 750 295,72 грн. (ТОВ "Ріаліз-Ойл") та 14 769 312,93 грн. (ТОВ "Віконд Ойл").

На думку відповідача дані суми зайво віднесено до складу валових витрат, оскільки перерахування грошових коштів без отримання товару не може вважатись господарською діяльністю підприємства, а тому на підставі пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України на такі операції слід нарахувати податкові зобов'язання, що і було зроблено відповідачем.

Також, на думку відповідача, згідно із п.п. 139.1.3 п.139.1 ст.139 ПКУ, не включаються до складу витрат суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг, а відтак позивачем в порушення п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п.138.8 ст.138, п.п. 139.1.3 п.139.1 ст. 139 ПК України завищено витрати операційної діяльності в сумі 119 006 814,72 грн.

Відповідач вважає, що, оскільки сума здійсненої попередньої плати за непоставлений товар не була відображена в господарській діяльності позивача, то позивач зобов'язаний був збільшити податкові зобов'язання з податку на додану вартість, та донарахувати податок на прибуток, шляхом зменшення витрат.

З таким висновком перевіряючих суд погодитись не може виходячи з наступного:

Відповідно до пп. "а" п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, у покупця товарів, який здійснив авансовий платіж на оплату товарів, на дату списання коштів з банківського рахунка на оплату товарів виникає право на податковий кредит.

Зважаючи на те, що за вимогами п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України право на податковий кредит з податку на додану вартість пов'язано з придбанням товарів, то у разі неможливості отримання платником податку (покупцем) таких товарів через здійснення ним операції купівлі продажу, він втрачає право на податковий кредит.

Однак, порядок зменшення раніше сформованого податкового кредиту у зв'язку з тим, що товари, які придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, не будуть поставлені платникові податку, Податковим кодексом України не передбачено.

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 36 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, строк дії договору і строк існування договірного зобов'язання не є тотожними поняттями. Договір як правочин є підставою виникнення договірного зобов'язання, а тому строк існування самої підстави зобов'язання не може бути коротшим строку існування цього зобов'язання. З метою оподаткування перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту закінчення строку дії договору.

Сторони продовжили строк виконання зобов'язань, тим самим, продовжено строк дії договору, про що свідчить повернення попередньої оплати зазначеними підприємствами, проте факт повернення відбувся після завершення періоду охопленого перевіркою, про що свідчать докази надані позивачем, а саме дані зазначені в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства за три квартали 2013 року та податку на додану вартість за липень 2013 року, чим спростовуються доводи відповідача, що договори поставки нафтопродуктів суперечать господарській діяльності позивача у зв'язку з відсутністю факту поставки, оскільки договірні зобов'язання виконуються.

Щодо завищення витрат основного виробництва в період простою підприємства суд зазначає наступне.

На стор. 93 Акту СДПІ вказала, що відповідно до наказів «Про режим роботи структурних підрозділів ВАТ «НПК-Галичина» протягом 2012 року в пунктах 9 та 10 вищенаведених наказів зазначено про простій установок.

Однак, відповідач тільки на підставі п. 9.10 вищезазначеного наказу, прийшов до висновку, що у простої знаходяться цех №№ 1,2,3, хоча як зазначено пізніше в самому акті, накази про простій не надані.

Наведене свідчить про неповноту висновків, які викладені в акті перевірки, за відсутності чіткої доказової бази.

Враховуючи простій окремих цехів підприємство, на думку перевіряючих, неправомірно нарахувало за цей період витрати, з таким висновком суд погодитись не може.

Більше того, в акті перевірки відсутнє обґрунтування суми витрат у розмірі 26405842,37 грн., та не зазначено, яким чином була визначена дана сума (не вказано, за якими саме об'єктами позивач безпідставно, на думку відповідача, завищив витрати), не розподілено витрати в розумінні п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318.

Відповідно до згаданого положення загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць).

Відповідно до п. 138.5 ст.138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Зокрема, п. 7 П(с)БО 16 визначено, що витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 138.12.2 п. 138.12 ст. 138 ПК України передбачено, що при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються інші витрати господарської діяльності, до яких розділом III ПК України прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Враховуючи наведені законодавчі норми, та за відсутності чіткого розмежування витрат у акті перевірки, підприємство правомірно віднесено до витрат витрати на утримання технологічного обладнання основного виробництва, для забезпечення роботи підприємства в майбутньому.

Щодо порушення порядку розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Між ВАТ «НПК-Галичина» та компанією HALDOR TOPSOE A/S (Данія) 18.06.2008 року укладено контракт на поставку, який міститься в матеріалах справи.

Згідно умов платежів (розділ 7.0 згаданого контракту) загальна вартість контракту оплачується декількома платежами по наступному графіку:

а. 600000 ЄВРО за право використання і ліцензію, вказану в п.2.1 протягом 20 банківських днів з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, вказаний в п.7.7 Контракту.

b. 140000 ЄВРО за Пакет Базового Інжинірингу, вказаний в п.3.1 протягом 20 банківських днів з дати набрання Контрактом сили банківським переказом на рахунок HALDOR TOPSOE A/S, після надання інвойса компанії і Банківської гарантії на повернення авансового платежу у відповідності з додатком ХІ.

В подальшому повинні були бути платежі передплата за обладнання двома платежами, оплата за Пакет Детального Інжинірингу, оплата за обладнання та каталізатори.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення в іноземній валюті від 25.09.2008 року позивачем здійснено оплату в розмірі 2000000 євро за право використання, ліцензію та за Пакет Базового Інжинірингу, у відповідності до зазначеного графіку платежів згідно Контракту.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі прав на ліцензію від 27.10.2008 року, яким підтверджується те, що HALDOR TOPSOE A/S передало, а ВАТ «НПК-Галичина» прийняло у відповідності до умов Контракту невиключну Ліцензію (право) на установку.

Також, в матеріалах справи наявний акт №2 від 12.03.2009 року, з якого вбачається, що у відповідності до п.7.1.b. Контракту HALDOR TOPSOE A/S передало ВАТ «НПК-Галичина» Пакет Базового Інжинірингу.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Як передбачено ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Враховуючи те, що в матеріалах справи наявні акт приймання-передачі прав на ліцензію від 27.10.2008 року та акт №2 від 12.03.2009 року, суд вважає, що станом на 01.10.2010 року HALDOR TOPSOE A/S виконано умови пунктів 7.1.а. та 7.1.b. Контракту на користь позивача, за що ним було здійснено оплату в розмірі 2000000 ЄВРО.

За таких обставин суд вважає, що позивачем не було порушено строки передбачені ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», оскільки ним було отримано послуги у відповідності до умов згаданого Контракту та за здійснену попередню оплату.

Крім того, суд звертає увагу на наступне, що в матеріалах справи містяться преюдиційні рішення, які набрали законної сили, по судових справах № 813/3489/13-а та № № 2а-4530/12/1370, між тими самими сторонами та якими встановлено юридичний факт відсутності простроченого платежу у розмірі 2000000 євро по тому самому контракту, а відтак повторному доказуванню не підлягають. А відтак, згідно з ч. 2 ст. 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Судом встановлено, що відповідач діяв всупереч принципам податкового законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З врахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки такі прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення слід скасувати як протиправні.

На підставі ст. 94 КАС України із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000053200/5162 від 07.10.2013 року, № 0000033200/5151 від 07.10.2013 року, № 0000063200/5164 від 07.10.2013 року, №0000113200/3645 від 06.03.2014 року, №0000093200/3644 від 06.03.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «НПК-Галичина» ( 82103, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82, код ЄДРПОУ 00152388) судові витрати у розмірі 487,20 грн (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 02.07.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.