Постанова № 39739546, 14.07.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/4729/14-п Головуючий у І інстанції Левченко А.В.Провадження № 33/780/538/14 Доповідач у 2 інстанції ЯщенкоКатегорія 429 14.07.2014

ПОСТАНОВА

Іменем України

« 14 » липня 2014 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області в складі судді Ященко І.Ю., з участю прокурора Корнєвої С.А., представника Київської митниці міндоходів Захарова А.О., порушника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Київської митниці міндоходів Захарова А.О. на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2014 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Запорізької обл., гр. РФ, пенсіонера, тимчасово проживаючого в АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий відділом міліції №4 м. Братськ, Іркутської обл. від 20.05.2003 р., орган що видав 383-004, -

притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.471 МК України і піддано адміністративному стягненню у вигляді накладення штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700грн, а вилучену валюту в розмірі 700 000 російських рублів, відповідно до протоколу про порушення митних правил №0198/125120102/2014 від 26.04.2014року - повернуто порушнику,

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про порушення митних правил, 26.04.2014 р. о 09год. 30хв. під час проходження митного контролю в зоні митного контролю залу "Приліт" терміналу "Д" ДП МА "Бориспіль" гр. Російської Федерації ОСОБА_2, який прилетів до України з м.Новосибірськ РФ літаком а/к "МАУ", рейсом № 586, своїми діями обрав канал, позначений символами зеленого кольору - "зелений коридор", тим самим, відповідно до ч.5 ст.366 МК України, заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо ввезення на митну територію України та засвідчив про факти, що мають юридичне значення. Після перетину ним "білої лінії", який позначає закінчення зони спрощеного митного контролю "зелений коридор", пасажиру було задано запитання щодо наявності в нього готівки, на що він відповів, що має при собі 10 200 доларів США та 800 000 російських рублів.

Після цього пасажира було запрошено до службового приміщення митниці залу "Приліт" терміналу "Д" ДП МА "Бориспіль", де ним була видана готівка в розмірі 10 200 доларів США та 829 000 російських рублів, яка знаходилась у гаманці у внутрішній кишені куртки, одягненій на пасажирові, переміщувалась без ознак приховування та зі слів ОСОБА_2 належить йому особисто.

Пасажир обрав проходження митного контролю через зону спрощеного митного контролю "зелений коридор", де передбачено наявність у громадян готівки у сумі, що не перевищує 10 000 євро (чи еквівалент цієї суми в іншій валюті). З виявленої суми пасажиру було пропущено 10 200 доларів США та 129 000 російських рублів та вилучено 700 000 російських рублів за протоколом про порушення митних правил №0198/125120102/2014 від 26.04.2014року.

На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації та дозвільних документів пасажир не надав, до інспекторів митниці з приводу декларування готівки не звертався. Своїми діями громадянин РФ ОСОБА_2 під час проходження митного контролю порушив встановлений ст. 366 МК України порядок проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, тобто вчинив порушення митних правил, передбачене ст. 471 МК України.

В апеляційній скарзі представник Київської митниці міндоходів Захаров А.О. просить постанову суду скасувати та постановити нову, якою ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні порушення митних правил за ст. 471 МК України та застосувати до нього стягнення у виді штрафу у розмірі 1700 грн. з конфіскацією затриманої у нього валюти у розмірі 700 000 російських рублів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що постанова суду є незаконною та такою, що не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки посилання в постанові суду на практику Європейського суду з прав людини (справа Ісмаїлова проти Російської Федерації від 06.11.2008 р.) є безпідставним оскільки стосується не накладення стягнення, а вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні. Крім того апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що правова система України відноситься до правових систем романо-германського типу на правах особливого європейського різновиду, що на відміну від англо-саксонської правової системи виключає превалювання норми претенденту над нормою права, накладене на порушника стягнення без застосування конфіскації суперечить чинному законодавству та є таким, що не відповідає меті адміністративного стягнення та вихованню порушника в дусі додержання законів України.

Заслухавши пояснення представника Київської митниці міндоходів Захарова А.О. та думку прокурора Корнєвої С.А., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення порушника ОСОБА_2, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок судді про доведеність винності гр. ОСОБА_2 у вчиненні порушення митних правил за обставин, викладених у постанові, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і є обгрунтованими. Суддя надав належну оцінку доказам та правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ст. 471 МК України.

При розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 пояснив, що гроші, які він перевозив були виручені від продажу його квартири в Російській Федерації, в Україну він приїхав з метою постійного проживання, оскільки є уродженцем України, планував витратити ці гроші на придбання житла в Україні, не знав, що суму, яку він перевозив, необхідно декларувати, під час проходження митного контролю не розумів, що щось порушує, просить врахувати, що хворіє на цукровий діабет.

Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22.12.1993 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачено, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

17 липня 1997 року України ратифікувала Європейську Конвенцію «З захисту прав і основних свобод людини», а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, застосування судами України положень Європейської Конвенції «З захисту прав і основних свобод людини» та прецеденту - практики Європейського суду з прав людини є не право, а обов'язком.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що правова система України відноситься до правових систем романо-германського типу на правах особливого європейського різновиду, а тому виключає превалювання норми прецеденту над нормою права, в даному випадку, є необґрунтованими, та таким, що суперечать чинному законодавству України.

В рішенні від 06.11.2008 року, по справі Ісмаілов проти Російської Федерації Європейського Суду з прав людини, на яке послався суд першої інстанції при обґрунтуванні свого рішення, зазначено, що конфіскація валютних цінностей у розмірі 21348 доларів США належних ОСОБА_3, які він не зазначив у митній декларації, є порушенням ст. 1 Першого протоколу до конвенції з наступних підстав. Згідно зі статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Перша і найбільш важлива вимога зазначеної правової норми полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на повагу до власності має бути законним. Також передбачається, що держава уповноважена здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення виконання законів.

Питання про те чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише при умові, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Що стосується загального інтересу, якому могло слугувати таке втручання. Європейський Суд зазначив, що держави мають законний інтерес і в той же час обов'язок вживати заходи в цілях виявлення та контролю руху готівкових коштів через кордони, оскільки значні суми готівки можуть використовуватись для легалізації незаконних доходів, торгівлі наркотиками, фінансування тероризму, вчинення тяжких фінансових злочинів.

Загальна вимога про декларування, яка розповсюджується на будь-яку особу, що перетинає кордон держави, попереджує прихований ввіз і вивіз грошових коштів з країни і конфіскаційна міра, яку тягне недекларування грошових коштів митному органу, є частиною загальної регулятивної системи, передбаченої для боротьби з подібними правопорушеннями.

Суд також вказав, що органи влади повинні дотримувати розумний баланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право заявника на мирне володіння своїм майном, тобто, чи не стали вжиті заходи особистим та надмірним тягарем для заявника. Крім того, суд зауважив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення, зокрема, недотриманню вимоги щодо внесення відомостей до митної декларації, а не тяжкості будь-якого правопорушення, яке можна припустити (наприклад, відмивання грошей або ухилення від сплати податків, але яке насправді не було доведене).

Судом першої інстанції дана належна та обґрунтована оцінка тому факту, що шкода, яку ОСОБА_2 потенційно міг завдати державі, була незначною: він не ухилявся від сплати мита та інших зборів і не завдав державі іншої шкоди, якби він ввіз гроші не задекларувавши їх, органи влади лише не отримали б інформацію про те, що ці кошти опинилися на території держави.

У відповідності до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За змістом ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 продав свою квартиру у м. Братськ за 800 000 тисяч російських рублів, що підтверджується копією договору купівлі-продажу.

Згідно копії попереднього договору купівлі-продажу від 12.06.2014р.( а.с.30-31) ОСОБА_2 уклав договір на купівлю квартири в м. Тернопіль внісши залог, що свідчить про дійсний намір ОСОБА_2 придбати житло в Україні та постійно проживати на території України.

Даних про те, що ОСОБА_2 раніше судимий чи притягувався до адмінінстративної відповідальності матеріали справи не містять.

Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що будь-які дані, які б давали суду підстави вважати, що шляхом застосування конфіскації буде попереджена будь-яка незаконна діяльність - легалізація злочинних доходів, торгівля наркотиками, фінансування тероризму, ухилення від сплати податків, тощо - відсутні.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги вік ОСОБА_2, якому виповнилося 63 роки та його стан здоров»я, а саме те, що він хворіє на цукровий діабет, що підтверджується наданою медичною документацією.

За таких обставин, суд першої інстанції, правильно надав оцінку доказам у даній справи та належним чином врахував практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення від 06.11.2008 року, по справі Ісмаілов проти Російської Федерації та дійшов правильного висновку, що застосування конфіскації, яка передбачена санкцією ст. 471 МК України, предметів порушення митних правил, в даному випадку є порушенням положень ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, тобто є не пропорційним, оскільки покладає на ОСОБА_2 «індивідуальний надмірний тягар».

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_2 стягнення у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та про відсутність підстав для накладення додаткового стягнення у виді конфіскації, і правильно вважав, що саме таке стягнення буде достатнім для виправлення та належної поведінки ОСОБА_2, а також співмірним скоєному ним правопорушенню.

Постанова судді щодо ОСОБА_2 відповідає вимогам закону, підстав для її скасування чи зміни суд не знаходить у зв'язку із чим залишає дану постанову без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.294 КУпАП суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Київської митниці Міндоходів Захарова А.О. - залишити без задоволення.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя підпис

З оригіналом згідно ___І.Ю. Ященко