Постанова № 39736277, 19.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2014 року № 826/6265/14

о 16 год. 08 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №008142208,

за участю представників сторін:

від позивача Білоцький В.В.,

від відповідача Ісаєв С.П.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром» (далі - позивач, ТОВ «Ізодром») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №008142208.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 13.12.2013 року №449/1-22-08-21591608 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Телсі», прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №008142208, яке позивач вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 13.12.2013 року №449/1-22-08-21591608 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 20.12.2013 року №008142208. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Ізодром» та спірним контрагентом.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром», зареєстровано як юридичну особу Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією від 12.04.2012 року №10681050009017667, ідентифікаційний код юридичної особи 21591608. Згідно довідки АБ №521667 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності ТОВ «Ізодром» за КВЕД відносяться діяльність установлення та монтаж машин і устаткування, інші спеціалізовані будівельні роботи, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, інша професійна, наукова та технічна діяльність, будівництво трубопроводів, будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій. Підприємство діє на підставі статуту. (т.1 а.с.79)

На час розгляду справи ТОВ «Ізодром» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 15.07.1997 року (індивідуальний податковий номер 215916026500), відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100048391. (т.1 а.с.78)

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ізодром» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Телсі».

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Ізодром»:

- п. 198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 427353,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення: від 20.12.2013 року №0008142208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 642530 грн., у т.ч. за основним платежем в сумі 428353 грн. та за штрафними санкціями в сумі 214177 грн.;

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Ізодром» та спірним контрагентом з метою штучного формування податкового кредиту, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Ізодром» (Замовник), в особі директора Доценка A.A., який діє на підставі статуту, з однієї сторони та TOB «Телсі», (Підрядник), в особі директора Ніколаєнко СЛ., що діє на підставі статуту з другої сторони укладені наступні договори:

- договір підряду від 28.08.2012 року №426, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по встановленню обладнання для систем збору та обробки даних;

- договір поставки обладнання від 14.09.2012 року №455, предметом якого є: Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його;

- договір на виконання проектних робіт від 10.10.2012 року №510, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати розробку технічної документації на встановлення побутових лічильників;

- договір на виконання проектних робіт від 15.10.2012 року №525, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати розробку проектної документації систем обліку природного газу;

- договір на виконання проектних робіт від 19.10.2012 року №537, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати коригування проектної документації систем телеметрії ГРП;

- договір на виконання проектних робіт від 09.11.2012 року №593, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати розробку проектної документації на модернізацію системи обліку природного газу;

- договір на виконання проектних робіт від 13.11.2012 року. №596, предметом якого є: Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати розробку проектної документації на систему телеметрії катодних станцій. (т.1 а.с.22-62)

На підтвердження виконання даних договорів позивачем надано до матеріалів справи

акти здачі-приймання робіт від 25.09.2012 року №143, від 26.11.2012 року №159, від 22.11.2012 року №160, від 28.11.2012 року №161, від 05.12.2012 року №148, від 03.12.2012 року №149від 03.12.2012 року №147, від 05.12.2012 року №146.

Також позивачем надані виписані на його ім'я податкові накладні від 26.09.2012 року №125, від 09.11.2012 року №72, від 08.11.2012 року №61, від 12.11.2012 року №91, від 05.12.2012 року №34, від 03.12.2012 року №13, від 05.12.2012 року №35, від 03.12.2012 року №14від 21.09.2012 року №106.

Позивачем зазначено, що ним були укладені договори з ВАТ «Черкасигаз», ПАТ «Київгаз», ПАТ «Облтеплокомуненерго», ПАТ «Київенерго» на проведення робіт, однак враховуючи значний обсяг робіт, було залучено ТОВ «Телсі».

На підтвердження цих обставин до матеріалів справи надані договори з додатками з ВАТ «Черкасигаз», ПАТ «Київгаз», ПАТ «Облтеплокомуненерго», ПАТ «Київенерго», також надані акти приймання виконаних будівельних робіт. (т.1 а.с.219-252, т.2 а.с.1-62)

Також позивачем надано штатний розклад на підтвердження трудових ресурсів ТОВ «Ізодром» (т.2 а.с.63)

Окрім цього суд зазначає, що ТОВ «Телсі» є діючим підприємством, що вбачається з витягу з ЄЛР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. (т.2 а.с.64)

Таким чином, у позивача згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту з дати отримання товарів.

Відповідачем на спростування господарських операцій, здійснених між позивачем та спірним контрагентом вказано на висновки акту перевірки від 20.05.2013 року №1720/22.9/31200891 та від 11.06.2013 року №2126/22.8/31200891 ДПІ у Печерському р-ні м. Києві з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Телсі». З даних актів вбачається висновки, що не підтверджено факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій підприємством «Телсі».

При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентом, як вбачається із названих актів перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки спірного контрагента податковими перевіряючими не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та спірним контрагентом необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об'єкт оподаткування податком на прибуток

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та спірними контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №0008142208 є обґрунтованою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 20.12.2013 року №0008142208 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з спірними контрагентами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Ізодром».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 року №0008142208 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20.12.2013 року №0008142208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн.20 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 19 червеня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 25 червня 2014 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова