Ухвала суду № 39735922, 10.07.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І., Одиника О.О.

секретар Кусяк М.Д.

за участю ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, заінтересовані особи - начальник Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулася в суд із скаргою на дії державного виконавця щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, заінтересовані особи - начальник Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Йоник І.М., державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Козак І.П., ОСОБА_1.

Вказувала, що начальником ВДВС Косівського РУЮ розглянута її письмова заява щодо відновлення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1, жителя с. Старі Кути Косівського району, на її користь аліментів на утримання дочки ОСОБА_6, яке було закрите у зв'язку з досягненням дочкою повноліття та відмовлено їй у задоволенні її вимог, про що дізналася з письмової відповіді 28.03.2014 року.

22ц- 794/992/14 2013 р. Головуючий у І інстанції Пилипюк І.В.

Категорія 57 Доповідач Перепелюк Л.М.

Вважає, що вказані дії начальника ВДВС Косівського РУЮ порушують її права та інтереси дитини, оскільки рішенням Вижницького районного суду від 28.05.1994 року стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на її користь на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку щомісячно, але неменше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Виконавчий лист №А-12 від 28.05.1996 року знаходився на виконанні у ВДВС Косівського РУЮ.

Після її скарг на те, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти, які були нараховані державним виконавцем і вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності боржника за умисне ухилення від сплати аліментів, останнім були оскарженні дії державного виконавця і подальші дії були призупинені, оскільки він у квітні 2012 року звернувся з позовом про оспорювання батьківства. Умисно затягував розгляд справи, а пізніше за його заявою ухвалою суду від 21.01.2013 року його позов залишено без розгляду.

На початку березня 2013 року звернулася до ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області та ВДВС Косівського РУЮ зі скаргою на умисне ухилення боржника від сплати аліментів, в результаті чого виникла заборгованість і отримала відповідь про визначену суму заборгованість, яка становить 30132,00 грн. і рекомендаціяю звернутися до суду з позовом про примусове стягнення вказаної суми заборгованості. Одночасно, ВДВС Косівського РУЮ зазначив, що державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.6 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», так як закінчився строк, передбачений законом, для стягнення аліментів, у зв'язку з тим, що її дочка досягла повноліття. Копію постанови не отримувала та з нею не ознайомлена.

Постанову про закінчення виконавчого провадження вважає неправомірною, оскільки у разі невиплати аліментів, після повноліття дитини нараховується заборгованість по аліментам, яка стягується шляхом стягнення на майно та кошти боржника, що передбачається ст.52, 70 ЗУ «Про виконавче провадження». Якщо не виявлено джерело доходу та майно, державний виконавець на підставі п.6 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» виносить постанову про закінчення виконавчого провадження та направляє сторонам, а стягувачу також для подальшого звернення до суду, нарахувавши при цьому заборгованість по аліментам на момент повноліття дитини, яку зазначає у постанові відповідно Сімейному кодексу для нарахування неустойки за невиплачені аліменти та боргу.

В травні звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по аліментам та аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання. Рішенням Вижницького районного суду від 07.10.2013 року стягнута сума заборгованості у розмірі 30132,00 грн. та 1000,00 грн. щорічно до досягнення дочкою 23-річного віку. Вказане рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішенням апеляційного суду Чернівецької області частково скасоване в частині стягнення заборгованості по аліменти за період з 1996 року по 2012 рік у сумі 30132,00 грн. і в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Висновок апеляційного суду ґрунтується на тому, що заборгованість відповідача за аліментами підлягає стягненню з нього у порядку, передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження», а не шляхом повторного судового стягнення. Проте начальником ДВС у відновленні виконавчого провадження відмовлено, оскільки державний виконавець правильно закрив провадження. Вказані дії начальника ВДВС неправомірні і такі, що порушують її права та права її дитини, оскільки він не надіслав їй копії постанови про закриття виконавчого провадження, діяв всупереч вимогам вищевказаних норм ЗУ «Про виконавче провадження», не проконтролював дії державного виконавця.

Просила постановити рішення, яким визнати неправомірними дії начальника ВДВС Косівського РУЮ, визнати постанову державного виконавця від 05.11.2012 року про закриття виконавчого провадження незаконною, поновивши пропущений строк для її оскарження, та зобов'язати начальника ВДВС Косівського РУЮ відновити виконавче провадження щодо стягнення аліментів (заборгованості) з ОСОБА_1, жителя с. Старі Кути Косівського району.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року скаргу ОСОБА_3 на дії державного виконавця щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження, заінтересовані особи - начальник Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Йоник Іван Миколайович, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Козак Іванна Петрівна, ОСОБА_1 - задоволено.

Поновлено ОСОБА_3 пропущений строк на оскарження постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Козак І.П. про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2012 року.

Визнано неправомірними дії начальника Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Йоника І.М. по розгляду заяви ОСОБА_3 від 03.03.2014 року про відновлення виконавчого провадження.

Визнано незаконною постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Козак І.П. про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2012 року.

Зобов'язано начальника Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Йоника І.М. відновити виконавче провадження ВП №2883728 щодо стягнення аліментів (заборгованості) з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області.

Стягнуто з Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області в дохід держави 243,60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року.

Вважає ухвалу суду першої інстанції безпідставною.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що мала місце бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області під час виконання судового рішення, постанова державного виконавця Відділу державної служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Козак І.П. про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2012 року є незаконною.

Такий висновок суду грунтується на нормах матеріального права та на доказах, представлених сторонами по справі.

Зокрема, судом встановлено, що 28.05.1996 року Вижницьким районним судом Чернівецької області по справі №А-12 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1, 1970 року народження, уродженця с. Ст. Кути Косівського району Івано-Франківської області, аліментів на дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14.05.1996 року до її повноліття, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №2883728 від 20.06.1998 року, винесеною старшим державним виконавцем ВДВС Косівського РУЮ Козак І.П., відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №А-12 від 28.05.1996 року, виданого Вижницьким районним судом Чернівецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/4 частини щомісячно на утримання неповнолітньої дитини.

Постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №2883728 від 05.11.2012 року, винесеною старшим державним виконавцем Відділу ДВС Косівського РУЮ Козак І.П. встановлено, що закінчився строк, передбачений законом для стягнення аліментів у зв'язку з тим, що 01.11.2012 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, досягла повноліття. Станом на 01.11.2012 року заборгованість по стягненню аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 становить 30132,00 грн. згідно середньомісячної заробітної плати штатних працівників Косівського району.

На підставі п.6 ч.І ст.49, ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № А-12, виданого 28.05.1996 року Вижницьким районним судом Чернівецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів в розмірі 1/4 частина щомісячно на утримання неповнолітньої дитини, закінчено.

Станом на 01.11.2012 року аліменти нараховано згідно середньомісячної заробітної плати штатних працівників Косівського району за період з 14.05.1996 року по 01.11.2012 року 32080,50 грн., згідно виконавчого листа №А-12 від 28.05.1996 року неоподатковуваного мінімуму доходів громадян становить 1640,50 грн., сплачено 1948,50 грн. Заборгованість по стягненню аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 становить 30132,00 грн. згідно середньомісячної заробітної плати працівників Косівського району.

Згідно листа начальника Косівського РУЮ Івано-Франківської області Філіповича Р.І. №06-05/137 від 07.03.2013 року вбачається, що на звернення ОСОБА_3 її повідомлено, що 05.11.2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження па підставі п.6 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження», так як закінчився строк, передбачений законом для стягнення аліментів у зв'язку з тим, що 01.11.2012 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла повноліття. Станом на 01.11.2012 року заборгованість по стягненню аліментів з ОСОБА_1 становить 30132,00 грн., та роз'яснено, що для продовження стягнення аліментів на користь особи, яка досягла повноліття, їй необхідно звернутися із позовною заявою до суду.

03.03.2014 року ОСОБА_3 звернулася до начальника ВДВС Косівського РУЮ Івано-Франківської області Йоника І.М. із заявою про відновлення виконавчого провадження, яке вважала закінченим незаконно, що підтверджується її копією.

Згідно відповіді на її заяву начальника Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області Йоника І.М. №3823/03-20/05 від 11.03.2014 року в задоволенні вимог ОСОБА_3 про відновлення виконавчого провадження відмовлено, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2012 року не визнана судом незаконною та не скасована начальником відділу ДВС.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що основними принципами діяльності органів Державної влади, їх посадових осіб є обов'язок діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Так відповідно до ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно ч.2 ст. 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення , зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.І ст.82 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Згідно ч.З вказаної статті скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до ч.8 ст.82 ЗУ «Про виконавче провадження» скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Як встановлено судом, заява (скарга) ОСОБА_3 від 03.03.2014 року начальником ВДВС Косівського РУЮ Івано-Франківської області Йоником І.М. у порядку, передбаченому 4.8 ст.82 ЗУ «Про виконавче провадження», не розглянута, а тому його дії по розгляду вказаної заяви суд першої інстанції визнав неправомірними.

Відповідно до ч.І, ч.2 ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень держави виконавцем здійснюють начальник відділу, кому безпосередньо підпорядковані державний виконавець, а також керівник вищестоящого органу державної виконавчої служби. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державні виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документи ( або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця - провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до чч.І, 2 ст.384 ЦПК України скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ст.385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Ці ж положення закріплені в ст.82 ЗУ «Про виконавче провадження».

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ№6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» надано роз'яснення, що відповідно до ст.385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст.26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, ст.58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами ст.385 ЦПК.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Відповідно до п.6 ч.іст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Згідно ч.З вказаної статті про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.31 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 05.11.2012 року у матеріалах справи відсутня, не надані державним виконавцем докази, що зазначена постанова направлялася та одержана ОСОБА_3.

Відповідно до ч.І ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.2 вказаної статті державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.І ст.30 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку.

Судом встановлено, що станом на 01.11.2012 року за боржником ОСОБА_1 рахувалася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 30132,00 грн., боржнику ОСОБА_1 на підставі державного акту серія ЯЖ №985615 від 16.07.2009 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,2131 га, яка розташована в с. Старі Кути Косівського району Івано-Франківської області, однак державний виконавець, всупереч ч.2 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», не звернув стягнення на майно боржника.

Державний виконавець, встановивши, що сума заборгованості із сплати аліментів у розмірі 30132,00 грн. сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців 17.05.2012 року звернувся до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів. Однак, за період з 17.05.2012 року по 05.11.2012 року виконання подання не перевірив і безпідставно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч.4 ст.194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_3 не було підстав оскаржувати дій Йоника І.М., а тим самим Йоник І.М. не може нести відповідальності і немає необхідності у відновленні виконавчого провадження, не підтверджена належними та допустимими доказами.

Безпідставним є також твердження апелянта щодо відсутності підстав для поновлення строку ОСОБА_3 на оскарження постанови, оскільки в судовому засіданні як суду 1-ї інстанції, так і апеляційної інстанції не надано доказів одержання заявником оскарженої постанови.

Крім того, строк на оскарження постанови за наявності на те поважних причин, поновлено судом 1-ї інстанції правильно зважаючи на вищевказане та наступне.

Заявниця ОСОБА_3 звернулася спочатку до суду із позовною заявою про стягнення суми заборгованості по аліментах із боржника, а не із скаргою на постанову, що свідчить про її юридичну неграмотність, необізнаність у нормах як матеріального права, які регулюють спірні правовідносини,так і в нормах процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив норми ЦПК України, протирічать матеріалам справи та спростовуються висновками суду.

Всі обставини були об'єктивно та всестороннє досліджені судом першої інстанції, на підставі чого суд обґрунтовано прийшов до висновку, що строк на оскарження постанови державного виконавця слід поновити, що мала місце бездіяльність начальника Відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, а постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження слід скасувати і зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншим засобом доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Усупереч вимогам ст.ст. 60, 131 ЦПК України, апелянт не надав суду належні та допустимі докази на спростування висновків суду першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року постановлена з додержанням вимог закону, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307,312 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: