Рішення № 39734948, 08.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/1654/13-Ц 22-ц/774/993/К/14

Провадження № 22-ц/774/993/К/14 Головуючий в суді першої

Справа № 211/1654/13-ц інстанції - Ткаченко С.В.

Категорія 46 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2014 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Ляховської І.Є.,

суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

при секретарі - Булах К.А.,

за участю - представника позивачів ОСОБА_2, відповідача

ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: Довгинцівський районний відділ у м. Кривому Розі Головного Управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 45», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визначення порядку користування ним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулись до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що ОСОБА_3 є колишнім чоловіком ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_6 Відповідач із липня 2012 року припинив мешкати у квартирі АДРЕСА_1, однак залишився бути зареєстрованим у вказаній квартирі, квартиронаймачем якої є позивач ОСОБА_5 Добровільно знятися з реєстрації відповідач не бажає, його фактичне місце проживання не відомо. Комунальні та інші платежі на утримання квартири відповідач не здійснює, тому вони просили суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що спірна квартира належить його колишній дружині на підставі обмінного ордеру. З листопада 1986 року він зареєстрований у квартирі та проживав в ній. 28 серпня 2012 року шлюб між ним та ОСОБА_5 було розірвано. 22 липня 2012 року, прийшовши до дому, він не зміг потрапити в квартиру, оскільки ОСОБА_5 раніше не помітно забрала зі зв?язки ключ від вхідних дверей та не впустила його до квартири, а його речі виставила біля дверей у під?їзді будинку, тому він вимушений був поїхати мешкати до сестри. Уточнивши позовні вимоги, просив суд усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення його у квартиру АДРЕСА_1; зобов?язати позивачів ОСОБА_3 надати йому дублікат ключів від вхідних дверей квартири; встановити порядок користування житловим приміщенням, а саме виділити йому у користування ізольовану кімнату № 2 площею 19 м.кв., відповідачам - інші дві кімнати; у спільному користуванні залишити : кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор , вбудовану шафу; внести зміни до договору найму житлового приміщення та відкрити особовий рахунок на його ім?я на ізольовану кімнату № 2; відкрити окремий особовий рахунок на його ім?я на ізольовану кімнату № 2; судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині рішення про задоволення їх позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що суд, встановивши неповажність причини не проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі понад шість місяців, повинен був визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Проте, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, встановивши, що позивачами доведено ті обставини, що ОСОБА_3 втратив право користування не цілою квартирою з трьох кімнат, а лише однією, не задовольнив частково первісний позов та не вирішив позовні вимоги в тій частині, які вважав доведеними. Крім того, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_5, як головний квартиронаймач, і члени її сім'ї були зареєстровані за адресою всієї спірної квартири, оскільки квартира складається з трьох кімнат, кімнати окремої нумерації та поштового адресу не мають, тому реєстрація місця проживання відбувалась саме за адресою квартири №5.

ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову з постановленням у цій частині нового рішення про задоволення його зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач самостійно покинув спірне житлове, взявши до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є близькими родичками ОСОБА_5, а саме матір?ю та донькою. Проте, сусіди, які підписали акт про не проживання відповідача в спірній квартирі в судовому засідання судом не були допитані як свідки. Крім того, судом не з'ясовані причини відсутності відповідача понад встановлені строки та не взято до уваги, що на даний час відповідач зареєстрований у спірній квартирі та бажає в ній проживати, оскільки окремого житла він не має, а відповідачі, звернувшись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, позбавляють його єдиного місця проживання.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_3 просить її відхилити та задовольнити його апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) відповідно до обмінного ордеру №09851 від 09 жовтня 1986 року на житлове приміщення - кімнату площею 18,3 кв.м., є основним наймачем квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі з 19 травня 1987 року.

Окрім нього у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_6

28 серпня 2012 року шлюб між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 розірваний.

Відповідно до акту, складеному за місцем проживанням, ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі не мешкає з 22 липня 2012 року.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру, вищезазначена квартира складається з 3-х кімнат розміром 13 кв.м., 19 кв.м., 18,30 кв.м., кухні, ванної кімнати, вбиральні, вбудованої шафи, коридору.

Відмовляючи у задоволоеннні позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі ОСОБА_3 вселилися у спірну квартиру на підставі обмінного ордеру лише на одну із кімнат квартири, яка була відомчою і комунальною, рішення про виділення інших двох кімнат відсутнє, тому вони не є наймачами всієї квартири, а лише її частини, у зв'язку з чим не можуть бути належними позивачами по даний справі в частині тих житлових кімнат, які їм не надавалися у користування відповідно до ордер, і просити визнати відповідача втратившим право на кристування всією квартирою також не мають підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що він не надав суду жодного належного доказу в підтвердження наявності перешкод у користуванні житловим приміщенням. Крім того, обмінний ордер виданий лише на одну кімнату спірної квартири площею18,3 кв.м., з чого випливає, що ОСОБА_3 на законних підставах користуються лише вищезазначеною кімнатою, а ОСОБА_3 просить вселити його у кімнату, яка у відповідності до норм чинного законодавства у користування сім?ї ОСОБА_3 не видавалася. Крім того, кімнати у квартирі не є ізольованими і в квартирі проведено самочинне перепланування.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам діючого законодавства.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції зазначені вимоги закону не дотримані, через що судове рішення у справі не можна визнати таким, що є законним і обґрунтованим.

Такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів того, що ОСОБА_3 на законних підставах користуються всією житловою площею спірної квартири, зокрема двома іншими кімнатами, ніж та, у яку вони вселилися на підставі обмінного ордеру.

При цьому судом залишено поза увагою пояснення КП ЖЕО №45, викладені у письмовій заяві №2402 від 27.06.2013р., згідно яких квартира за адресою: АДРЕСА_1, є комунальною та не приватизована, а ОСОБА_3 є наймачем усього житлового приміщення квартири, яка складається з трьох ізольованих кімнат (а.с. 47).

Як убачається із матеріалів справи, вселення позивача ОСОБА_5 у спірну квартиру відбулося на підставі обмінного ордеру №09851 від 09 жовтня 1986 року, виданого на одну кімнату площею 18,3кв.м. (а.с. 8).

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі з 19 травня 1987 року як член сім'ї основного наймача.

Позивач ОСОБА_6 зареєстрований у квартирі після свого народження ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, вселення сторін у спірну квартиру відбулося на законних підставах.

Згідно довідки №2964 від 23.12.2013р. особовий рахунок НОМЕР_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, відкрито на ім'я ОСОБА_5, на загальну площу 73,6кв.м., тобто відкрито єдиний особовий рахунок на всю квартиру (а.с. 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З огляду на це, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про те, що єдиною підставою для вселення у дві інші кімнати спірної квартири є ордер, який на час звернення до суду виданий не був і тому позивачі не мають права на спірне житло та на захист неіснуючого права.

Зважаючи на те, що наймодавцем спірного житла не оспорюється факт наявності у сторін права на користування всією спірною квартирою, суд першої інстанції також не мав підстав піддавати сумніву наявність цього права та відмовляти в задоволенні позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 саме з цих підстав.

Проте підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, на думку колегії суддів, відсутні.

Відповідно до ст.. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до правил ст. ст. 71, 72 ЖК України, наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.

Отже, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з'ясуванню підлягають причини відсутності відповідача понад встановлений шестимісячний строк. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Як убачається з матеріалів справи та пояснень сторін, відповідач не проживає у спірній квартирі з 22 липня 2012 року, тобто на момент звернення позивачів до суду з даним позовом 22 березня 2013 року минуло 8 місяців.

На думку колегії суддів, цього строку недостатньо для того, щоб зробити висновок про те, що відповідач був відсутній у квартирі без поважних причин, оскільки понад встановлений шестимісячний строк, протягом якого за ним зберігалось право користування житлом, відповідач був відсутній лише два місяці.

До того ж, судом встановлено, що 28 серпня 2012 року сторони розірвали шлюб, що свідчить про наявність між ними неприязних стосунків.

Зважаючи на такі обставини, а також на те, що у квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про своє вселення, що свідчить про його бажання зберегти за собою право користування житлом, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням відсутні.

У зв'язку з цим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні основного позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, то колегія суддів не погоджується з ним з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ним не надано доказів на підтвердження наявності таких перешкод.

При цьому суд залишив поза увагою, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не визнали зустрічний позов, що саме по собі свідчить про наявність спору з приводу користування квартирою.

Згідно ст.. 64 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Зважаючи на зазначені положення, позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення у спірну квартиру та витребування від відповідачів ключів від неї підлягають задоволенню.

Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 просив встановити порядок користування житловим приміщенням у квартирі та виділити йому у користування ізольовану кімнату № 2 площею 19 м.кв., а відповідачам - інші дві кімнати; у спільному користуванні залишити: кухню, вбиральню, ванну кімнату, коридор, вбудовану шафу; внести зміни до договору найму житлового приміщення та відкрити особовий рахунок на його ім?я на ізольовану кімнату № 2.

Тобто, фактично ОСОБА_3 поставлено питання щодо зіни умов найму жилого приміщення, яке регулюється ст.. 104 Житлового кодексу України.

Відповідно до положень цієї статті член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Як убачається із матеріалів справи, згідно пояснень КП ЖЕО №45, викладених у письмовій заяві №2402 від 27.06.2013р., розподіл особових рахунків на спірну квартиру є можливим, оскільки згідно технічного паспорту, квартира є трикімнатною, кожна кімната є ізольованою, їх розмір відповідає нормі житлової площі, визначеної на одну особу (а.с. 47).

На думку колегії суддів, позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині мають бути задоволені частково, оскільки виділення йому в користування кімнати площею 19,0кв.м. суттєво обмежить права інших наймачів на користування житловою площею квартири у розмірі, який припадає на кожного із них.

Відповідно до технічного паспорту спірної квартири, загальна житлова площа квартири складає 50,3кв.м., тобто на кожного із трьох наймачів припадає по 16,77кв.м. (а.с. 26).

Крім того, судом встановлено, що в спірній квартирі проведено самовільне перепланування, відповідно до якого кімнати № 3 і № 4 є прохідними.

Зважаючи на висловлену ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції згоду отримати в користування кімнату розміром меншим, ніж той, що припадає на нього згідно технічної документації, колегія суддів вважає за можливе змінити умови договору найму квартири АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_3 у користування найменшу ізольовану кімнату №1 розміром 13,0кв.м., обладнану балконом, а відповідачам за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виділити у користування дві інші кімнати - №2 площею 19,0кв.м. та №3 площею 18,3кв.м., які є прохідними внаслідок перепланування квартири, залишити у спільному користуванні: кухню (8,0 м.кв.), вбиральню (1,5м.кв.), ванну кімнату (3,2 м.кв.), коридор (9м.кв.), вбудовану шафу (0,5 м.кв.) та зобов'язати Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 45» відкрити окремі особові рахунки на зазначені кімнати, ухваливши у справі нове рішення на підставі п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до вимог ч. 5 ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з цим з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в рівніх частинах необхідно стягнути на користь ОСОБА_3 його витрати по оплаті судового збору у розмірі 57,35 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 121,80 грн. за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 19 лютого 2014 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, визначення порядку користування ним задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1.

Зобов?язати ОСОБА_5, ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 дублікат ключів від вхідних дверей квартири.

Змінити умови договору найму квартири АДРЕСА_1, виділивши у користування позивачу ОСОБА_3 ізольовану кімнату №1 площею 13 м.кв. з балконом площею 0,7 м.кв., відповідачам ОСОБА_5, ОСОБА_6 - ізольовані кімнати № 2 та №3 площею 19м.кв. та 18,3м.кв. відповідно, залишити у спільному користуванні: кухню (8,0 м.кв.), вбиральню (1,5м.кв.), ванну кімнату (3,2 м.кв.), коридор (9м.кв.) , вбудовану шафу (0,5 м.кв.).

Зобов?язати Комунальне підприємство «Житлово - експлуатаційна організація № 45» відкрити окремі особові рахунки на зазначені кімнати.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 в рівніх частинах на користь ОСОБА_3 витрати по оплаті судового збору у розмірі 57,35 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 121,80 грн. за розгляд справи в апеляційній інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : І.Є.Ляховська

Судді: А.П.Барильська

Л.В.Михалів