Постанова № 39734429, 10.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/4882/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 року (суддя Грєхова О.А. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Аванті Груп» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 року позов був задоволений повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп» 71787, 94 грн. основного боргу, 1994,33 грн.. пені, 3835,25 грн. 25% річних.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2014 року частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду є обґрунтованим та законним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача в судове засідання на 10.07.2014 року не з`явився. Причини неявки суду не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач або його вповноважений представник в судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, від нього до суду через відділ документального забезпечення надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки в судове засідання на вказану дату.

У п. 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

26.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп», як виконавцем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як замовником був укладений договір № ТО-284 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування і ремонт транспортних засобів замовника (надалі-послуги та/або роботи), а також з поставки запасних частин та матеріалів (далі - товарів), а замовник зобов'язувався приймати та оплачувати надані робіт/наданих послуг.

Загальна ціна договору визначається сумарною вартістю виконаних робіт/наданих послуг виконавця та поставлених товарів у відповідності до актів приймання-передачі та видаткових накладних на весь строк дії даного договору (п. 4.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 (п. 9.1 договору).

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 26.12.2013 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін (замовника та виконавця), загальна вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт склала 82 787,94 грн.

Також на виконання договору позивач виставляв відповідачу рахунок-фактура № ОК-000010165 від 04.12.2013 року.

В пункті 4.3 договору сторони погодили, що оплата виконаних робіт/наданих послуг виконавця та/або поставки товарів, поставлених за цим договором здійснюється замовником по факту виконання робіт/надання послуг та/або поставки товарів протягом 2 банківських днів з моменту надання послуг/поставки товарів та підписання сторонами актів приймання передачі (видаткових накладних), якщо інші умови розрахунків не будуть погоджені сторонами додатково. При необхідності, виконавець залишає за собою право вимагати від замовника здійснення часткової переоплати вартості робіт/послуг та/або товарів за цим договором.

Відповідач частково розрахувався за виконані роботи на суму 11000 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку.

27.12.2013 року відповідач надав позивачу гарантійний лист від 27.12.2013 року, в якому зобов'язувався сплатити заборгованість до 30.03.2014 року

12.02.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 27-А/03-023 про сплату заборгованості.

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість за договором не сплатив.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було встановлено судом першої інстанції, акт виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін. Відповідачем не оспорюється вказаний акт, не заперечується факт виконання позивачем умов договору зі своєї сторони.

Крім того, як зазначалося, відповідачем частково були оплачені роботи, виконані позивачем.

Таким чином, вищенаведений акт виконаних робіт свідчить про належне виконання позивачем умов договору № ТО-284 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт від 26.12.2013 року та про надання останнім відповідачу послуг на загальну суму 82787,94 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів відсутності заборгованості перед позивачем, а навпаки така заборгованість ним визнавалася у відповідному листі на ім`я позивача, позовні вимоги ТОВ «Аванті Груп» в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 71787,94 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Також, за прострочення виконання зобов'язання по оплаті вартості виконаних робіт позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1994,33 грн. пені нарахованої в період з 31.12.2013 року по 19.03.2014 року.

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 4.2 договору у випадку затримки повної оплати виконаних робіт, вартість встановлених матеріалів та запасних частин у строк, обумовлений п. 4.3 цього договору, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення платежу, до моменту повного погашення заборгованості.

Відповідач в апеляційній скарзі, заперечуючи проти нарахованої пені та штрафу, зазначає, що позивачем невірно був визначений період такого нарахування, оскільки сторонами був узгоджений графік поступового погашення відповідачем суми основного боргу.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким запереченням відповідача, оскільки умовами договору чітко був передбачений порядок сплати коштів за виконані роботи, а нормами чинного законодавства України передбачений порядок та строк нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань і встановлення графіку погашення основного боргу не є підставою для зміни строку нарахування штрафних санкцій, що передбачений договором чи Законом України.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач здійснив нарахування пені відповідно до умов договору та у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Таким чином стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 1994,33 грн. за розрахунком позивача.

Позивач також заявив про стягнення з відповідача 3835,25 грн. 25% річних нарахованих у період з 31.12.2013 року по 19.03.2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Відповідно до п. 6.3 договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця виконавець матиме право, крім стягнення передбаченої п. 6.1 суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця 25% річних від простроченої суми за період прострочення ( ст. 625 ЦК України).

Перевіривши розрахунок 25% річних наданий позивачем, було встановлено, що позивач здійснив нарахування 25% річних відповідно до умов договору та у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Таким чином стягненню з відповідача 25% річних у розмірі 3 835,25 грн. за розрахунком позивача.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аванті Груп», а тому апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2014 року у справі № 910/4882/14- без змін.

2. Матеріали справи № 910/4882/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов