Ухвала суду № 39732870, 08.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/1368/13-к Головуючий у суді у 1 інстанції - Плотникова Н. Б.Номер провадження 11-кп/788/307/14 Суддя-доповідач - Філонова Категорія - 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Філонової Ю. О.,

суддів - Безверхого О. М., Рунова В. Ю.,

з участю секретаря судового засідання - Сисенко Н.В.,

прокурора Матеко А.В.,

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 та ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12012200060000332 від 17 грудня 2012 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8, його захисника-адвоката ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_9, його захисника-адвоката ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_7, його захисника-адвоката ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_10, його захисника-адвоката ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні Ольховського Б.В. на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2014 року, відносно

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Черкащани, Миргородського району, Полтавської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, мешканця АДРЕСА_2, раніше судимого:

1) 05 червня 2007 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.3 ст.185, ст.69, ч.ч.1, 4 ст.70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;

27 грудня 2012 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.2 ст.296, ст.ст.75, 76 КК України до 1 року обмеження волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та мешканця АДРЕСА_3, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого:

1) 19 червня 2003 року Тростянецьким районним судом Сумської області за ч.2 ст.186, ст.ст.69,75 КК України до 1 року позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців;

2) 12 липня 2004 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.3 ст.185, ст.ст.69, 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі;

16 січня 2008 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.71 КК України до 4 років 3 місяців позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України;

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця та мешканця АДРЕСА_4, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Черкащани, Миргородського району, Полтавської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, мешканця АДРЕСА_5, раніше судимого:

1) 26 липня 2010 року Охтирським міськрайонним судом Сумської області за ч.1 ст.185 КК України до 4 місяців арешту;

2) 12 квітня 2013 року Ковпаківським районним судом м. Суми за ч.1 ст.186, ч.4 ст.70, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70 КК України до 1 року 1 місяця позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

До апеляційного суду Сумської області надійшли апеляційні скарги, в яких:

- обвинувачений ОСОБА_8 посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду, просить його скасувати та винести новий вирок, яким змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, а також пом'якшити призначене йому покарання;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок суду в частині засудження ОСОБА_8 скасувати та постановити новий вирок, яким перекваліфікувати дії останнього з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України;

- обвинувачений ОСОБА_9, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду, невідповідність висновків, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, просить його скасувати, а матеріали кримінального провадження направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншому складу суду. Крім того, апелянт просить змінити суму моральної та матеріальної шкоди, а також перекваліфікувати його дії з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та призначити покарання за останньою статтею із застосуванням ст.69 КК України.

- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_4 просить вирок суду змінити як такий, що суперечить дійсним обставинам справи, перекваліфікувавши дії ОСОБА_9 з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та застосувати менш сувору міру покарання до останнього;

- обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати як незаконний та необґрунтований, а матеріали кримінального провадження направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншому складу суду.

- захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 вважає вирок суду таким, що винесений з порушенням норм матеріального права і просить вирок суду щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та при призначенні йому нового покарання застосувати ст.72 КК України;

- обвинувачений ОСОБА_10 посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку суду, просить його скасувати, а матеріали кримінального провадження направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд іншому складу суду з наданням вказівки перекваліфікації дій всіх обвинувачених на відповідну до закону статтю.

- захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, невідповідність призначеного покарання ступені тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також завеликого розміру моральної шкоди, просить вирок суду скасувати в частині обвинувачення по епізоду розбійного нападу та постановити новий вирок, що відповідає фактично встановленим обставинам кримінального правопорушення та пом'якшити ОСОБА_10 покарання в межах мінімальної санкції ч.3 ст.187 КК України, а також зменшити розмір моральної шкоди з врахуванням майнового стану обвинувачених;

- прокурор у кримінальному провадженні Ольховський Б.В. в зміненій апеляції, просив змінити вирок стосовно ОСОБА_7 у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення йому покарання.

Крім того, обвинувачені ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 направили до апеляційного суду заяви з проханням застосувати до них Закон України «Про амністію у 2014 році».

Даним вироком:

ОСОБА_7 визнано винним за ч.2 ст.190, ч.3 185, ч.3 187 КК України та призначено покарання:

- за ч.2 ст.190 КК України у виді 1 року позбавлення волі;

- за ч.3 ст.185 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого за вироком суду від 27.12.2012 року, призначено 3 роки позбавлення волі.

За ч.3 ст. 187 КК України призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за попереднім вироком у виді 1 року позбавлення волі і остаточно за сукупністю вироків призначено ОСОБА_7 покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

ОСОБА_8 визнано винним за ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України та призначено покарання:

- за ч.3 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі;

- за ч.3 ст. 187 КК України у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

ОСОБА_9 визнано винним за ч.3 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

ОСОБА_10 визнано винним за ч.3 ст.187 КК України та призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком суду від 12.04.2013, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

Запобіжний захід обвинуваченим залишено попередній - тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в солідарному порядку на користь держави 72 грн. 47 коп. на відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_12

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_13 13 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в солідарному порядку на користь потерпілої ОСОБА_12 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 43 800 грн. матеріальної шкоди.

Цивільний позов Воскресенського храму залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судові витрати за проведення експертиз в розмірі по 3027 грн. 10 коп. з кожного на користь держави.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судові витрати за проведення експертиз в розмірі по 183 грн. 90 коп. з кожного на користь держави.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.

В обґрунтування вимог поданих апеляційних скарг:

- обвинувачений ОСОБА_8 зазначає, що місцевий суд не виконав, зазначені в ухвалі апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2013 року вказівки та безпідставно не взяв до уваги доводи обвинувачених на спростування їхньої вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України. Крім цього, суд послався у вироку на докази, які безпосередньо не досліджувалися в судовому засіданні. В суді не була встановлена дійсна сума завданих ОСОБА_12 збитків, цивільний позов по справі судом вирішено з порушеннями вимог ЦК України. Також апелянт вказує, що в матеріалах справи фігурує покривало, яке він нібито накинув на потерпілу та наступив на неї зверху ногою, однак покривало в порушення вимог ст.ст. 98, 100 КПК України відсутнє в матеріалах справи. Крім того, апелянт звертає увагу, що суд необґрунтовано не вказав у вироку пом'якшуючі йому покарання обставини та просить врахувати при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції чисто сердечне каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, а також часткове відшкодування завданої шкоди;

- в доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 вказує на порушення судом першої інстанції його законних прав та інтересів, що виразилося в припиненні суддею першої інстанції без його відому ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та аудіо записами судового засідання; також просив не стягувати з нього, згідно вироку, державні витрати у зв'язку з тяжким матеріальним становищем.

- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_3 зазначає, що його підзахисний не заперечує факту грабежу, пояснюючи при цьому, що спільним умислом з іншими обвинуваченими охоплювалось саме відкрите викрадення коштів, але домовленості бити потерпілу у них не було.

- обвинувачений ОСОБА_9 в своїх двох апеляційних скаргах, які є ідентичними за змістом, вказує на неправильне застосування кримінального закону місцевим судом у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинувачених за ч.3 ст.187 КК України замість ч.3 ст.186 КК України, невиконання вказівок суду апеляційної інстанції, що викладені в ухвалі при скасуванні попереднього вироку та неправильне вирішення цивільного позову.

- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_4 не погоджуючись з кваліфікацією дій ОСОБА_9 за ч.3 ст.187 КК України, вказує, що судом не надано належних доказів та не доведено чи міститься в діяннях обвинувачених склад злочину розбій. Апелянт зазначає, що в судовому засіданні не було доведено нанесення потерпілій побоїв обвинуваченими та заподіяння ОСОБА_9 їй тілесних ушкоджень, оскільки вона плуталась у своїх показаннях, а також не доведено, що дії ОСОБА_9 можуть підпадати під ознаки грабежу. Також захисник зазначає, що ні потерпілою, ні стороною обвинувачення в судовому засіданні не було надано доказів щодо дійсної суми завданих ОСОБА_12 збитків. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що судом не було враховано характеризуючі особу ОСОБА_9 обставини, а саме, відсутність ініціативи вчинення злочину, непричетність до його готування або організації, другорядна роль у вчиненні злочину, вплив інших учасників злочину, а також щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину;

- обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що місцевим судом в ході винесення вироку не було враховано всіх фактичних обставин справи та вказівки суду апеляційної інстанції при скасуванні попереднього вироку, що призвело до неправильної кваліфікації його дій за ч.3 ст.187 КК України. Так, обвинувачений зазначає, що згідно висновку судово-медичної експертизи загрози життю та здоров'ю потерпілій не було, як і погроз його застосування, що вбачається з показань потерпілої та самих обвинувачених. Крім того, вказує, що під час розгляду справи суд невмотивовано відхиляв його клопотання;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_5 вказує на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.3 ст.187 КК України, оскільки згідно показів співучасників у них була домовленість про напад на потерпілу без застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я, і завдання удару потерпілій ОСОБА_10 є явним прикладом ексцесу виконавця. Показання потерпілої ОСОБА_12 які суд взяв в основу вироку, мають суттєві розбіжності та неточності. Крім того, захисник вказує, що згідно висновку експерта потерпілій не було завдано небезпечних для життя та здоров'я тілесних ушкоджень;

- обвинувачений ОСОБА_10 зазначає, що місцевий суд не усунув всі недоліки, які були зазначені в ухвалі апеляційного суду Сумської області, безпідставно відхиляв усі клопотання обвинувачених та їх захисників, та невірно застосував кримінальний закон, кваліфікувавши дії обвинувачених за ч.3 ст.187 КК України, а не за ч.3 ст.186 КК України, на основі своїх суперечливих висновків;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6 вказує, що суд у вироку вказав про часткове визнання вини всіма обвинуваченими за ч.3 ст.187 КК України, що не відповідає дійсності, оскільки тільки ОСОБА_10 повністю визнав свою вину та розкаявся, при цьому пояснивши нанесення удару потерпілій в результаті спонтанної поведінки і дії ОСОБА_10 мають розглядатися як ексцес виконавця. В подальшому саме цей удар, згідно судово-медичної експертизи, і потягнув визначення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, однак він не був небезпечним для здоров'я в момент нанесення. Також захисник зазначає, що суду слід критично віднестися до показань потерпілої ОСОБА_12, оскільки вони були непослідовними та суперечливими. Також апелянт стверджує, що ОСОБА_10 визнав свою вину повністю, розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, що судом мало б розцінюватися як обставини, які пом'якшують покарання.

- прокурор у кримінальному провадженні Ольховський Б.В. зазначає, що суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України невірно застосував принцип призначення покарання, вказавши про поглинення більш суворим покаранням менш суворого, однак такий принцип призначення покарання ст.70 КК України не передбачений, тобто місцевий суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Як визнав доведеним суд першої інстанції, ОСОБА_7, 6 грудня 2012 року, близько 15 год. в м. Охтирка по вул. Червоноармійській № 1, поблизу магазину «Вікотек», зловживаючи довірою ОСОБА_13, заволодів належною йому кредитною карткою ПАТ «Банк Русский Стандарт», та не маючи наміру і реальної можливості на повернення знятих з кредитної картки коштів, повторно, з корисливих мотивів, заволодів грошовими коштами потерпілого в розмірі 13000 грн., знявши їх протягом дня 7 грудня 2012 року з вказаної кредитної картки, спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на зазначену суму.

Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за попередньою змовою групою осіб, в ніч з 19.12.2012 року на 20.12.2012 року, шляхом розбиття скла у вікні, проникли до храму Св. Архангела Михайла, в с. Журавне Охтирського району по вул. Набережній 2а, звідки повторно, таємно викрали ікону «Тихвинської Божої Матері», чим завдали храму матеріальної шкоди на суму 3000 грн.

Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за передньою змовою групою осіб, в ніч з 19.12.2012 року на 20.12.2012 року, шляхом злому металевим прутом вхідних дверей, проникли до Воскресенського Храму, в с. Ясенове Охтирського району по вул. Леніна, 22, звідки повторно, таємно викрали ікону «Введение Пресвятой Богородиці» та ікону «Богородиця - Знамення», чим завдали Храму матеріальної шкоди на загальну суму 5 000 грн.

Крім того, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, за попередньою змовою групою осіб, вчинили напад з метою заволодіння майном, поєднаний із проникненням у житло та застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я, особи, яка зазнала нападу (розбій), відносно потерпілої ОСОБА_12 за наступних обставин:

15 січня 2013 року, близько 19 год. 05 хв., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, маючи намір на вчинення розбійного нападу на потерпілу, прибули до під'їзду АДРЕСА_6, попередньо домовившись про роль кожного із учасників: ОСОБА_10 повинен був нанести удар кулаком по обличчю потерпілій, щоб звалити її з ніг і в подальшому стримувати її опір, ОСОБА_9 повинен був утримувати потерпілу на підлозі, та руками закривати їй ротову порожнину щоб унеможливити її спроби кликати на допомогу, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 згідно розподілених ролей, повинні були шукати гроші в квартирі. Згідно домовленості між усіма учасниками нападу ОСОБА_7, з метою уникнення залишення на місці слідів пальців рук обвинувачених, роздав кожному з них трикотажні печатки.

Потім ОСОБА_7 зателефонував потерпілій ОСОБА_12 і під вигаданим приводом домовився зустрітись з нею.

Щоб не бути поміченими сторонніми особами, ОСОБА_8 зайшов до під'їзду, та викрутив там лампу. Надалі ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зайшли до під'їзду №7, де згідно попередньої домовленості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 піднялися на 2-ий поверх до дверей квартири АДРЕСА_6, а ОСОБА_7 разом із ОСОБА_8 залишилися на чекати, доки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 проникнуть до квартири потерпілої ОСОБА_12 Підійшовши до дверей квартири АДРЕСА_6, ОСОБА_10 подзвонив до квартири, а коли потерпіла ОСОБА_12 відчинила двері, зайшов до помешкання останньої разом із ОСОБА_9, і одразу наніс ОСОБА_12 один удар кулаком правої руки по обличчю, від чого потерпіла впала на підлогу. ОСОБА_9 одразу підбіг до потерпілої, та почав закривати їй ротову порожнину долонею руки, ОСОБА_10 в цей час утримував ноги потерпілої щоб вона не пручалася і наніс їй декілька ударів кулаками по голові та грудній клітині. В цей час ОСОБА_7 та ОСОБА_8, згідно попередньої домовленості із ОСОБА_10 та ОСОБА_9, забігли до квартири потерпілої ОСОБА_12 і почали шукати гроші.

В ході розбійного нападу ОСОБА_10 наніс потерпілій декілька ударів кулаком по голові та тулубу, ОСОБА_9 намагався засунути ОСОБА_12 до ротової порожнини кулак, щоб вона не змогла кликати на допомогу, а ОСОБА_8 накинув на обличчя потерпілої покривало, яке взяв на ліжку, щоб потерпіла в подальшому не змогла їх впізнати.

Під впливом насильства, яке застосовувалося обвинуваченими до потерпілої, остання повідомила, що гроші сховані в кімнаті на шафі і ОСОБА_7 знайшов сховані грошові кошти в сумі 47 000 грн., які зберігалися в кімнаті на шафі. Заволодівши грошовими коштами потерпілої в сумі 47 000 грн., обвинувачені ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 попрямували до виходу з квартири.

Перед тим як залишити квартиру потерпілої, ОСОБА_8, підійшов до лежачої на підлозі ОСОБА_12 і наніс їй один удар лівою ногою, по тулубу в район грудної клітини спереду, після чого всі залишили квартиру.

Під час вчиненого розбійного нападу, громадянці ОСОБА_12 були заподіяні згідно висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та їх захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційних скарг, як своїх підзахисних так і своїх, а щодо апеляції прокурора та заяв обвинувачених про застосування до них Закону України «Про амністію» покладались на розсуд суду, пояснення прокурора, який підтримав змінену апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні і просив змінити вирок відносно ОСОБА_7 та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинувачених, їх захисників, та заяв про застосування ЗУ «Про амністію», провівши судові дебати, заслухавши останнє слово кожного з обвинувачених, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки в поданих апеляційних скаргах не заперечується кваліфікація дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 за ч.3 ст.185 КК України, по епізодам крадіжки чужого майна із храму Св. Архангела Михайла в с. Журавне, вул. Набережна 2а, Охтирського району та Воскресенського храму в с. Ясенове, вул. Леніна, 22, Охтирського району, а також дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.190 КК України, по епізоду заволодіння майном ОСОБА_13 шляхом зловживання довірою, вчинене повторно, тому колегія суддів не переглядає обставин зазначених злочинів та призначеного за них покарання.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами в їх сукупності.

Так, будучи допитаними в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнали частково, пояснивши, що у них була домовленість саме на вчинення грабежу, а не розбою, і про застосування насильства до потерпілої вони не домовлялися. ОСОБА_10 без їх відома завдав удару потерпілій. Також вони стверджували, що перед вчиненням нападу ОСОБА_7 купив рукавиці та роздав їх всім, крім того він купив картку оператора мобільного зв'язку, з якої потім телефонував потерпілій та домовився про зустріч з нею.

Ця позиція обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обґрунтовано була визнана судом першої інстанції, як спосіб зменшити відповідальність за скоєне.

Разом з тим, їх вина в скоєнні інкримінованого злочину підтверджується зібраними у справі належними та допустимими доказами, а саме:

- допитана в ході судового розгляду кримінального провадження потерпіла ОСОБА_12 показала, що 15 січня 2013 року о 19 годині їй зателефонували незнайомі з приводу наймання житла. Через деякий час до неї прийшли троє хлопців, яких вона пустила в квартиру. Один з них, що зайшов першим та якого вона пізніше впізнала по фотознімку, вдарив її в обличчя, від чого вона впала на підлогу. При спробі підвестися, цей хлопець сів на неї зверху та почав бити її кулаками по голові, від цих ударів вона відчула хрускіт - у неї зламалось щелепа, і вона вже не могла ні кричати, ні балакати. Цей хлопець весь час продовжував сидіти на ній зверху, не даючи підвестись, при цьому вона лежала на спині, також хтось тримав її за ноги. Вона бачила ще двох хлопців, які бігали по хаті і щось шукали. Хтось підбіг і вдарив її по ребрах справа, та ще хтось засовував їй руку у рукавиці до рота, щоб вона не кричала. Потім хтось накинув їй на голову простирадло, щоб вона не бачила нападників. На запитання, що вони шукають, ніхто не відповів, тому вона сказала, що якщо вони шукають гроші, то вони лежать на шифонері. Один з нападників побіг у ту кімнату, і забравши гроші вони всі втекли з квартири. Також потерпіла пояснила, що обвинувачені заволоділи її коштами на суму 47 000 грн., які вона заощаджувала протягом тривалого часу з доходів від підприємницької діяльності та пенсії.

Ці покази потерпілої ОСОБА_12, суд обґрунтовано поклав в основу вироку, оскільки вони підтверджуються і іншими доказами у справі, зокрема :

- протоколом огляду місця події від 15.01.2013 року з фото таблицями до нього, встановлено місце вчинення кримінального правопорушення стосовно потерпілої ОСОБА_12, яким являється АДРЕСА_6 (т.2 а.п.77-91);

- даними висновку судової трасологічної експертизи № 22 від 11.02.2013 року, згідно якого слід низу підошви взуття, вилучений під час огляду місця події 15.01.2013 року за фактом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_12, залишений взуттям такого ж типу, що і ботинки, вилучені у обвинуваченого ОСОБА_9 (т.3 а.п.5-10).

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.02.2013 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_12 впізнала ОСОБА_10 як особу, що перший зайшов до квартири та наніс їй удар кулаком по обличчю (т.3 а.п.212-214);

- протоколами проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_10 від 01.02.2013 року (т.3 а.п.135-138), від 07.02.2013 року (т.3 а.п.152-156), та за участю обвинуваченого ОСОБА_9 від 01.02.2013 року (т.3 а.п.141-147), від 06.02.2013 року (т.3 а.с.149-151), згідно яких вказані особи показали за яких обставин вчинили напад з метою заволодіння чужим майном разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на потерпілу ОСОБА_12, при цьому вказані особи розповіли, що перед вчиненням нападу вони спланували свої дії, та домовились, що ОСОБА_10 першим зайде в квартиру та вдарить потерпілу, щоб вона впала, а ОСОБА_9 закриватиме їй рота, щоб вона не кричала. Також ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в ході зазначених слідчих дій, пояснили, як ОСОБА_16 кинув на обличчя потерпілої покривало, та як вдарив її ногою по тулубу.

- протоколами проведення слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_7 від 18.01.2013 року (т.3 а.с.112-116), та за участю обвинуваченого ОСОБА_8 від 02.03.2013 року (т.3 а.с.119-127), які на місці події пояснили обставини вчинення кримінального правопорушення, і те що першими до квартири зайшли ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які в подальшому і утримували потерпілу. Крім того, ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_8 кинув на голову потерпілої покривало та вдарив потерпілу ногою в область тулуба.

- даними висновку судово-медичної експертизи № 66 від 04.03.2013 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді : ментального перелому нижньої щелепи зліва зі зміщенням, які згідно з пунктом 2.2.1 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень" відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я більше 21 дня, та тілесні ушкодження у вигляді підшкірних гематом потиличної та скроневої ділянок, рваної рани м'якого ньоба, множинних забоїв та крововиливів м'яких тканин голови, обличчя, які згідно з пунктом 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_12 могли бути завдані при обставинах, висвітлених в ході допиту 10.02.2013 р. потерпілої ОСОБА_12, а саме: при нанесенні одного удару кулаком правої руки по обличчю в район нижньої щелепи зліва, від чого вона впала на підлогу, подальшим поміщенням кулаку до ротової порожнини, нанесенню одного удару ногою по грудній клітині з права, та нанесенню близько 25-30 ударів кулаками по обличчю та верхній частині тулубу, враховуючи, що потерпіла постійно розташовувалась на підлозі, лівим боком до низу (т.2 а.п.244-246).

- допитаний в ході судового розгляду судово-медичний експерт ОСОБА_17, пояснив, що перелом нижньої щелепи у потерпілої міг бути заподіяний при таких обставинах, про які вона пояснила в судовому засіданні. Множинні забої та крововиливи м'яких тканин голови, обличчя утворились не менше ніж від двох фізичних дій, враховуючи, що зазначені різні анатомічні ділянки, такі тілесні ушкодження можливі від ударів кулаком. Гематома скроневої області зліва не могла виникнути від падіння.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином вивчивши покази потерпілої, обвинувачених та інші докази справи дійшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 187 КК України

Відповідно до вимог закону, розбій є нападом з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою спричинення такого насильства.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй, зокрема, середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке утворює об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України, оскільки спричиняє реальну шкоду життю та здоров'ю потерпілого.

У справі встановлено, що під час нападу на потерпілу обвинувачені застосовували до неї фізичне насильство ( завдавали ударів по голові зламавши щелепу, тулубу, утримували лежачі на підлозі накинувши покривало, закривали рот), тобто подавили її волю і в зв'язку з цим вона і вимушена була сказати нападникам, де сховані гроші.

Також відповідно до висновку судово-медичної експертизи, тілесне ушкодження заподіяне ОСОБА_10 потерпілій у виді ментального перелому нижньої щелепи зліва зі зміщенням, відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я більше 21 дня.

Таким чином, наведеними доказами в їх сукупності спростовуються доводи викладені в апеляційних скаргах захисників обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що під час нападу на потерпілу ОСОБА_12, їй не було заподіяно насильства, яке було небезпечним для здоров'я потерпілої, що виключає склад злочину передбачений ч.3 ст. 187 КК України в діях їх підзахисних.

Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції встановлена узгодженість та послідовність дій обвинувачених під час скоєння злочину щодо ОСОБА_12, що свідчить про наявність в їх діях попередньої змови на вчинення саме розбою.

При цьому, суд досить повно мотивував свої висновки з якими і погоджується колегія суддів.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу обвинувачених під час їх дій щодо потерпілої ОСОБА_12, суд виходив з усіх конкретних обставин справи. Так, судом встановлено, що перед вчиненням злочину ОСОБА_7 купив рукавиці та роздав їх усім співучасникам, купив картку оператора мобільного зв'язку МТС, з якої потім телефонував потерпілій та домовився з нею про час та місце зустрічі. Всі учасники розподілили ролі, які кожен з них буде вчиняти окремо, зокрема ОСОБА_10 вдарить потерпілу в голову так, щоб вона впала. На місці пригоди вони діяли цілеспрямовано, згідно розподілених ролей, взаємоузгоджено між собою. При цьому вони бачили дії один одного, зокрема, як обвинувачений ОСОБА_10 сидів зверху на потерпілій та бив її кулаками в життєво важливий орган (по голові) і як ОСОБА_8 накинув на голову жінки покривало, та наніс їй удар ногою в грудну клітину. Всі обвинувачені бачили стан потерпілої, яка є жінкою похилого віку, тобто, з врахуванням цих обставин в їх сукупності, для всіх обвинувачених було очевидним, що до потерпілої застосовується насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я. Внаслідок нанесення ОСОБА_10 потерпілій ударів, їй були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості. Скориставшись застосованим до потерпілої насильством, обвинувачені і заволоділи її грошовими коштами .

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що вина ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбою), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло доведена повністю і вірно кваліфікував дії кожного з обвинувачених за ч. 3 ст. 187 КК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає безпідставними твердження в апеляційних скаргах обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та їх захисників про недоведеність в діях обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.187 КК України та перекваліфікації їх дії на ч.3 ст. 186 КК України.

Також відповідно до роз'яснень п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Тому твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_18 про те, що в діях її підзахисного не вбачається склад злочину передбаченого ч.3 ст. 187 КК України, бо ОСОБА_9 ніяких ударів потерпілій не наносив і причинний зв'язок між його безпосередніми діями (закривання рота потерпілій) та тілесними ушкодженнями відсутній, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що всі обвинувачені діяли за попередньою змовою на вчинення нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном та заволоділи її грошовими коштами, скориставшись застосованим ОСОБА_10 до потерпілої насильством.

Також колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що за обставин, встановлених судом, дії ОСОБА_10, пов'язані з нанесенням удару потерпілій, слід розцінювати як ексцес виконавця.

Так, ексцес виконавця має місце лише у тому випадку, коли особою вчиняються дії, які не охоплюються прямим чи непрямим умислом інших співучасників злочину, тобто, виходять за межі попередніх угод, які відбулися між співучасниками.

Оскільки мотивом проникнення до помешкання ОСОБА_12 було прагнення заволодіти грошима, при розподілі ролей учасників, саме ОСОБА_10 повинен був завдати їй такого удару, щоб потерпіла впала і була можливість її утримувати.

Що стосується тверджень обвинувачених та їх захисників про те, що потерпіла в ході розслідування справи давала протирічні та неправдиві покази і вони мають суттєві розбіжності і неточності, то ці твердження вже перевірялись судом першої інстанції при розгляді справи і обґрунтовано визнані як такі, що не заслуговують на увагу, а пояснення потерпілої суд визнав правдивими і достовірними, бо вони узгоджуються і з іншими доказами по справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він обґрунтований і крім того, в ході апеляційного перегляду справи також не було виявлено в показах потерпілої будь-яких суперечностей, які б свідчили про їх необ'єктивність чи спростовували б висновки суду першої інстанції.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи обвинуваченого ОСОБА_16, та захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в апеляційних скаргах і про те, що не була встановлена дійсна сума коштів, якою обвинувачені незаконного заволоділи у потерпілої ОСОБА_12 Як вбачається з матеріалів провадження, в ході судового розгляду це питання досліджувалося належним чином, шляхом допитів учасників процесу і в подальшому уточнення цієї суми прокурором в обвинуваченні.

Також колегія суддів не погоджується з твердженнями обвинуваченого ОСОБА_8 в його апеляції про те, що суд у вироку послався на докази, які безпосередньо не досліджувалися в судовому засіданні, оскільки колегія суддів вивчивши вирок, та прослухавши звукозапис судового засідання ніяких порушень процесуального законодавства не виявила.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_16, що ні органом досудового слідства, ні судом не було виявлено та долучено до матеріалів справи покривало, яке він нібито накинув на потерпілу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявність чи відсутність покривала ніяким чином не може вплинути на кваліфікацію дій обвинувачених.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_8 в апеляції проте, що він не був ініціатором вчиненого кримінального правопорушення, оскільки, вчинити грабіж, а не розбій, запропонував саме ОСОБА_7 також не заслуговують на увагу, бо за змістом обвинувачення визнаного судом доведеним, всі обвинувачені є співвиконавцями розбою, без розподілу на види співучасників у відповідності до ст. 27 КК України.

Перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що доводи обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 з приводу невиконання судом першої інстанції вказівок, викладених в ухвалі апеляційного суду Сумської області від 22 листопада 2013 року, та доводи апеляції ОСОБА_7 про немотивоване відхилення судом заявлених ним клопотань, не знайшли свого підтвердження, крім того, ці доводи носять загальний і неконкретних характер.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_8 з приводу порушення його прав на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та аудіо записом судового засідання колегія суддів вважає надуманими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 після постановлення вироку було надано можливість ознайомитись з матеріалами провадження. Разом з тим, згідно доповідної (т.7 а.п.96), ОСОБА_8 зволікав з ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, оскільки з 24 квітня 2014 року по 13 травня 2014 року ознайомився лише з 1-го по 3-ій том, у зв'язку з чим було запропоновано скласти графік. 14 та 15 травня 2014 року він ознайомився лише з томом № 4. 15 травня 2014 року обвинувачений відмовився від ознайомлення з аудіо записом судового засідання (т.7 а.п.104).

За таких обставин, враховуючи значний термін ознайомлення обвинуваченим ОСОБА_8 з матеріалами кримінального провадження, а саме з 24 квітня 2014 року по 15 травня 2014 року, що свідчить про навмисне затягування обвинуваченим ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та аудіо записом судового засідання, суд цілком обґрунтовано його припинив.

Крім того, ОСОБА_8 в приміщенні апеляційного суду Сумської області, до початку апеляційного перегляду справи, була надана можливість ознайомлення з кримінальним провадженням та аудіо записом судового засідання.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд дотримався вимог закону і прийняв у справі законне та обґрунтоване рішення.

Як убачається з вироку, заявлений цивільний позов потерпілої про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000 грн. судом задоволено частково та визначено в розмірі 50000 грн., який постановлено стягнути в солідарному порядку з обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, колегія суддів, з врахуванням отриманих потерпілою душевних та фізичних страждань внаслідок заподіяння їй тілесних ушкоджень під час вчинення розбою, визнає розумним та справедливим.

Також в ході судового розгляду було достовірно встановлено, що обвинувачені заволоділи грошовими коштами потерпілої ОСОБА_12 на загальну суму 47000 грн., та в ході досудового розслідування відшкодували їй 3200 грн., що судом також було враховано.

Тому вимоги апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції вирішив цивільний позов потерпілої з порушенням вимог цивільного законодавства, колегія суддів вважає безпідставними.

Також колегія суддів вважає надуманими і вимоги обвинуваченого ОСОБА_8, викладені ним в доповненні до апеляції про звільнення його від сплати цивільного позову потерпілій і компенсування цих витрат за рахунок Державного бюджету України, в зв'язку з неплатоспроможністю.

Що стосується призначеного обвинуваченим покарання за ч.3 ст. 187 КК України, то на думку колегії воно призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України.

При цьому суд врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особи винних, наявність судимостей у ОСОБА_7 та ОСОБА_10, відсутність обставини, що пом'якшують покарання за ч.3 ст.187 КК України, наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо особи похилого віку, і призначив покарання усім обвинуваченим у виді позбавлення волі строком 9 років з конфіскацією майна, в межах санкції закону, яким передбачена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення і воно за своїм видом та розміром є необхідними та достатніми для виправлення та попередження вчинення обвинуваченими нових кримінальних правопорушень.

Підстав вважати призначене обвинуваченим покарання надто суворим, колегія суддів не вбачає.

Твердження в апеляції обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що суд при призначенні йому покарання не врахував в якості обставин, що пом'якшують покарання наявність у нього сім'ї та позитивну характеристику, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці обставини стосуються особи обвинуваченого і вони були враховані судом при призначенні покарання. А чистосердечне каяття у вчиненому і активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень стосується вчинених ОСОБА_16 крадіжок майна, обставини, вид і міра покарання за які ним не оскаржуються.

Також доводи ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в апеляційних скаргах про те, що судом при призначенні покарання не враховано їх щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обвинувачені ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи вину в скоєнні інкримінованого їм злочину та за обставин доведених судом, не визнали.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає жодних підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8, його захисника-адвоката ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_9, його захисника-адвоката ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_7, його захисника-адвоката ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника-адвоката ОСОБА_6

Що стосується заяв обвинувачених ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 про застосування до них Закону України «Про амністію 2014 року», то колегія суддів не вбачає підстав для його застосування, оскільки відповідно до п. є ст.8 ЗУ «Про амністію у 2014 році» амністія не застосовується до осіб, які, зокрема, скоїли злочин, передбачений ст.187 КК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора у апеляційній скарзі щодо неправильного застосування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за сукупністю злочинів і вважає за необхідне задовольнити її.

Так, статтею 70 КК України передбачено загальні засади призначення покарання за сукупністю злочинів, якими може керуватися суд: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим; б) часткового складання призначених за окремі злочини покарань; в) повного їх складання.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_7 покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, суд першої інстанції, помилково застосував принцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого, однак такий принцип призначення покарання ст.70 КК України не передбачений, тобто місцевий суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів погоджується з видом і розміром покарання призначеного ОСОБА_7 як за скоєння кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.190, ч.3 185, ч.3 187 КК України, так і розміром і видом остаточного покарання призначеного до відбуття на підставі ст.70 та 71 КК України. Однак у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, вважає за необхідне вирок в цій частині, на підставі п.4 ч.1 ст. 408 КПК України змінити, вказавши при призначенні ОСОБА_7 покарання на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів про застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, замість поглинення більш суворим покаранням менш суворого, оскільки така зміна не погіршує становище обвинуваченого.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Ольховського Б.В. задовольнити.

Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2014 року відносно ОСОБА_7, в частині призначення йому покарання за сукупністю злочинів, змінити.

ОСОБА_7 вважати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч.3 ст.185, ч.3 ст.187 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.2 ст. 190 КК України - 1 (один) рік позбавлення волі,

- за ч.3 ст. 185 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити покарання 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням за вироком суду від 27.12.2012 р., призначити покарання 3 (три) роки позбавлення волі.

- за ч.3 ст. 187 КК України - 9 (дев'ять) років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком у виді 1 року позбавлення волі і остаточно за сукупністю вироків призначити ОСОБА_7 покарання - 10 (десять) років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке належить засудженому.

В іншій частині вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 березня 2014 року відносно ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8, його захисника-адвоката ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_9, його захисника-адвоката ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_7, його захисника-адвоката ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 без задоволення.

Запобіжний захід ОСОБА_9, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_19 залишити тримання під вартою.

Відмовити обвинуваченим ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 в застосуванні відносно них Закону України "Про амністію в 2014 році".

Ухвала суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців із дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

Філонова Ю. О. Безверхий О. М. Рунов В. Ю.