Постанова № 39732519, 07.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2014 р. Справа№ 910/3692/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Шевченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги б/н від 22.04.2014 року приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року

у справі № 910/3692/14 (суддя - Паламар П. І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»

про відшкодування шкоди у розмірі 8 027, 30 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Саповський О.В. - дов. № Є.37.7.0.0/Д- 297 від 28.07.2011 року,

відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2014 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (відповідач у справі) про стягнення 8 027, 30 грн страхового відшкодування.

В обґрунтування позову позивач посилається на норми ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 993, 1166, 1188 ЦК України, які регламентують правовідносини сторін у разі виплати страхового відшкодування страхувальнику внаслідок настання страхового випадку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто зі страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на користь приватного акціонерного товариства «Cтрахова компанія «Інгосстрах» 8 027, 30 грн шкоди. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Судові витрати судом покладено на позивача, як особу з вини якої виник спір.

Не погодившись з прийнятим рішення, позивач 22.04.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення місцевого господарського суду від 09.04.2014 року в частині покладання на нього судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати по справі покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 07.07.2014 року.

Представник апелянта у судовому засіданні 07.07.2014 року підтримав вимоги апеляційної скарги, просить змінити рішення місцевого господарського суду від 09.04.2014 року в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким судові витрати по справі покласти на відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 07.07.2014 року не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Згідно представленої в матеріалах справи довідки відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування адміністративної території м. Миколаєва від 22 березня 2013 року за № 03-1542 вбачається, що 21 березня 2013 року в м. Миколаєві по пр-ту Миру сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «ЗАЗ 1103», державний номер НОМЕР_1, під керуванням його власника ОСОБА_3, та «ВАЗ 2107», державний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_5

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2013 р. у справі № 3/489/773/2013 року, ОСОБА_5, водія автомобіля марки «ВАЗ 2107», державний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні ДТП, притягнуто до відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн (а.с.11).

15.02.2012 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоприват» (страхувальник) було укладено Договір страхування наземного транспорту № NKN0A!0000316495 (а.с. 14), яким застраховано автомобіль марки «ЗАЗ 1103», державний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

22.03.2013 року страхувальник звернувся до страховика (позивача у справі) із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплати страхового відшкодування (а.с.13).

Загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу «ЗАЗ 1103», державний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до звіту № 10 автотоварознавчого дослідження спеціаліста від 31 березня 2013 року, складеного Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6. становить 9 137, 30 грн

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (позивач у справі) згідно договору добровільного страхування наземного транспорту № NKN0A!0000316495 від 15.02.2012 (а.с.14-18), на підставі заяви страхувальника від 22.03.2013 року та страхового акту № И-1223 від 16.04.2013 року (а.с.21-22), звіту № 10 автотоварознавчого дослідження спеціаліста від 31 березня 2013 року (а.с.28-35), виплатило страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 9 027,30 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером № 1 від 18.04.2013 року (а.с.24).

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ 2107», державний номер НОМЕР_2, застраховано страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/4844405 (а.с.41).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини з приводу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, які регулюються ст. ст. 979 - 999 ЦК України, Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У відповідності до вимог ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У відповідності до вимог ст. ст. 1187, 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вина ОСОБА_5, який керував транспортним засобом марки «ВАЗ 2107», державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку, підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2013 р. у справі № 3/489/773/2013 року.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регрес (зворотна вимога) - це право кредитора (регредієнта) вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), і обов'язок останнього виконати цю вимогу.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом страхування за укладеним з ним договором.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу «ЗАЗ 1103», державний номер НОМЕР_1 відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором NKN0A!0000316495 від 15.02.2012 року, перейшло право вимоги до відповідача, як особи, відповідальної за завдані його страхувальником збитки.

Місцевий господарський суд, зазначив, що зібрані у справі докази підтверджують обов'язок відповідача сплатити на користь позивача заявлену суму страхового відшкодування, з нього на користь останнього відповідно до вимог п.п. 36.1, 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відтак, стягнув з відповідача на користь позивача 8 027, 30 грн шкоди (за мінусом франшизи), відмовив у задоволені решти позовних вимог в 1 000 грн., що становить розмір франшизи та судові витрати поклав на позивача.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню за мінусом франшизи, відмовив у задоволені позовних вимог в 1 000 грн., що становить розмір франшизи, встановленої полісом, судові витрати поклав на позивача посилаючись на те, що позивач не звертався до відповідача з письмовою вимогою про відшкодування виплаченого ним страхового відшкодування, і оскільки це питання не розглядалось відповідачем у досудовому порядку, останній прав позивача не порушив.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає висновок місцевого господарського суду помилковим з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07. 2002 року № 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спору) встановлено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно Постанови Верховного Суду України від 28.08.2012 року у справі №23/279 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших способів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування і може реалізувати своє право безпосередньо шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 111-28 ГПК України Рішення Верховного Суду України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи наведене колегія суддів визнає висновок місцевого господарського суду про те, що спір виник з неправильних дій позивача необґрунтованим та неправомірним.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, прийнявши рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції мав би виходити із зазначеної норми та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач, сплативши страхувальнику 9 027, 30 грн страхового відшкодування при визначенні позовних вимог врахував 1 000 грн франшизи, встановленої Полісом серії АВ/4844405, заявив до відшкодування з відповідача 8 027, 30 грн, вже з врахуванням франшизи, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю (а не частково, як зазначено в резолютивній частині рішення), а відтак й судові витрати, у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача повністю в сумі 1 827, 00 грн

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом не повно досліджено обставини справи та надано цим обставинам невірну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/3692/14 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за розгляд справи та перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/3692/14 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2014 року у справі № 910/3692/14 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення, позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (код ЄДРПОУ 21130899, 04070, м. Київ, вул. Костянтинівська,56, оф.13) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (код ЄДРПОУ 33248430, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32) 8 027 (вісім тисяч двадцять сім) грн 30 коп шкоди, 1 827 (тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп в повернення судового збору за розгляд справи в суді І інстанції.

5. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» (код ЄДРПОУ 21130899, 04070, м. Київ, вул. Костянтинівська,56, оф.13) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (код ЄДРПОУ 33248430, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн 50 коп в повернення судового збору за розгляд справи в суді ІІ інстанції.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Справу № 910/3692/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

В.Г. Суховий