Постанова № 39730551, 10.07.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/19279/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: Сусловець Р.М. - керівник

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріада-Центр 1"

на рішення Господарського суду м.Києва

від 23.04.2014р.

у справі № 910/19279/13 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріада-Центр 1"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс"

про визнання недійсним попереднього договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська компанія "Юральянс" про визнання недійсним попереднього договору.

19.03.2014 позивач через відділ діловодства місцевого господарського суду подав клопотання, яким повідомив суд, що згідно рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом №7 від 22.10.2013 вирішено змінити назву Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" на Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРІАДА-ЦЕНТР І".

Рішенням Господарського суду м.Києва від 23.04.2014 року у справі № 910/19279/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, та задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповністю з»ясовано обставини справи.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що укладений між сторонами 12.09.2012 попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна від імені позивача підписаний неуповноваженою належним чином особою, в ньому не визначено всі істотні умови у відповідності до вимог ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, а саме строк дії договору та в порушення вимог ст. 120 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України не погоджено обов'язкову істотну умову - кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на об'єкти нерухомості.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності перевищень повноважень представником позивача під час підписання попереднього договору та порушень положень Статуту позивача. Попередній договір від імені позивача, як продавця, було укладено представником на підставі довіреності від 07 вересня 2012 року, проте останнім було перевищено свої повноваження та порушено положення Статуту і не отримано на укладення договору згоди Зборів Учасників, рішення яких було необхідним, оскільки сукупна вартість запропонованого до продажу нерухомого майна перевищувала 200 000 Євро.

На думку скаржника, оспорюваний Попередній договір укладено від імені Позивача за відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він має бути визнаний недійним на підставі ст. 92, ч. ч. 1.2 ст. 203, ч. 1 ст. 207 ГК України, як такий, що суперечить закону та укладений з порушенням спеціальної правосуб'єктності.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України. Виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 10.07.2014 року за відсутності представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія встановила наступне.

Між ТОВ "Екторнет Україна VII" (нова назва ТОВ "МІРІАДА-ЦЕНТР І"), 12.09.2012 року від імені якого діяв Кисіль Владислав Євгенович на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 07.09.2012 за №3105, (продавець) та ТОВ "Адвокатська компанія "Юральянс" в особі генерального директора Дідика Сергія Євгеновича, що діяв на підставі Статуту, (покупець) укладено попередній договір щодо купівлі-продажу нерухомого майна.

Вищезеначений договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3156.

Відповідно до умов договору, сторони зобов'язалися у порядку, на умовах і в строк, визначених попереднім договором укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежилих приміщень торгівельного комплексу літ. А-4, А1-4, А2-1, загальною площею 10728,80 кв. м, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, будинок 11.

Договором визначено, що його виконання буде відбуватися шляхом реалізації двох етапів: підготовка та придбання продавцем нерухомого майна, укладення продавцем договору купівлі-продажу та реєстрації права власності в БТІ на ім'я продавця (1-й етап) та підготовка до придбання покупцем нерухомого майна та укладення продавцем і покупцем договору купівлі-продажу (2-й етап).

Пунктом 2.1.4 попереднього договору сторони визначили, що ціна об'єкту за згодою сторін становить грошові кошти у гривні з ПДВ у розмірі, що буде відповідати 5120440,46 доларів США (за середньозваженим курсом гривні до долару США на міжбанківському валютному ринку України, опублікованому на сайті НБУ на дату, що передує даті фактичної оплати).

За умовами п. 3 попереднього договору договір купівлі-продажу буде укладений сторонами не пізніше 20 листопада 2012 року і кожна із сторін зобов'язана вчинити усі необхідні дії, спрямовані на укладення договору купівлі-продажу у встановлений строк.

Сторони п. 4 договору погодили, що істотними умовами договору купівлі-продажу є умови, зазначені в пунктах 4.1, 4.2, 4.3., 4.4 (та підпунктах до них) цього попереднього договору, визначення термінів, зазначені в пункті 2 (та підпунктах до нього) цього попереднього договору (застосовувані терміни), а інші умови договору купівлі-продажу можуть бути погоджені сторонами при укладенні договору купівлі-продажу. При цьому недосягнення сторонами згоди щодо інших умов договору купівлі-продажу не звільняє сторони від обов'язку укласти договір купівлі-продажу з істотними умовами, зазначеними в п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 попереднього договору, якими погоджено предмет договору купівлі-продажу, ціну об'єкта та умови платежів за попереднім договором та договором купівлі-продажу.

За умовами попереднього договору покупець у строк 3 дні з дати підписання цього попереднього договору, але не пізніше 18.09.2012 року сплачує продавцю забезпечувальний платіж у сумі 1 614 880,00 грн., що станом на момент укладення цього договору становить 200000,00 доларів США за середньозваженим курсом гривні до долару США на міжбанківському валютному ринку України, опублікованому на сайті НБУ на дату, що передує даті цього договору (п. 4.3).

Попередній договір є чинним від дня його підписання сторонами (їх повноважними представниками) і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами умов попереднього договору (п. 8.4 договору).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, покупець перерахував на користь продавця грошові кошти в сумі 1623020,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку за 18.09.2012 та платіжним дорученням № 56 від 18.09.2012.

Слід зазначити, що попередній договір був виконаний зі сторони відповідача в обсязі та у строк, визначений п. 4.3 договору.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

При цьому, попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 182 ГК України, ч. 1 ст. 635 ЦК України).

Як встановлено судом і не спростовано сторонами, основним договором, який сторони обумовили укласти в майбутньому, є договір купівлі-продажу нерухомого майна.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст.ст. 655, 656, 657 ЦК України).

За загальним правилом, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Зміст оспорюваного договору дає підстави для висновку, що він містить зобов'язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором, яким сторони обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору. Договір посвідчено нотаріально.

При цьому, за змістом п. 4 попереднього договору, інші умови договору купівлі-продажу можуть бути погоджені сторонами при укладенні договору купівлі-продажу.

Таким чином, з огляду на зазначені положення Цивільного кодексу України та зміст оспорюваного договору, судом встановлено, що між сторонами укладено попередній договір в розумінні ст. 635 ЦК України, з дотриманням обов'язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна та наявністю в ньому істотних умов основного договору, укладення якого сторони обумовили в майбутньому.

В роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Предметом позову у даній справі є визнання попереднього договору недійсним, а підставою - його суперечність вимогам закону, а також відсутність у представника, який його уклав від імені юридичної особи, необхідного обсягу цивільної дієздатності, з посиланням на ст.ст. 92, 203, 207 ЦК України.

Згідно із роз'ясненнями, наведеними в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч.ч. 1-3, 5-6 якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Із наведених положень випливає, що у випадку визнання правочину недійсним як такого, зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого не відповідає правочин.

Однак, дослідивши положення оспорюваного договору судом не було встановлено, що зміст попереднього договору суперечить Цивільному кодексу України чи іншим актам цивільного законодавства, наведеним вище. За формою і змістом попередній договір відповідає положенням Цивільного кодексу України про договори такого роду.

Позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не довів суду факт незаконності змісту оспорюваного договору.

Відтак, з огляду на норми чинного законодавства та у зв'язку з встановленими вище обставинами, судом відхиляються доводи позивача про неукладеність попереднього договору у зв'язку з неузгодженням у ньому істотних умов основного договору та його суперечність у зв'язку з цим ст. 203 ЦК України, оскільки ч. 1 ст. 635 ЦК України безпосередньо встановлено, що істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

При цьому, неузгодження у попередньому договорі істотних умов основного договору купівлі-продажу, як то кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на об'єкти нерухомості за основним договором купівлі-продажу (ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України), не пов'язується чинним законодавством з недійсністю такого попереднього договору, що визначає зобов'язання сторін укласти основний договір у майбутньому.

Безпідставними є посилання позивача і на неузгодженість такої істотної умови договору як строк його дії (ст. 180 Господарського кодексу України), оскільки строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (частина 7 статті 180 ГК України). Подібна норма міститься і в частині 1 статті 631 ЦК України, згідно з якою строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Строком також є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина 1 статті 251 ЦК України).

Отже, строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком, сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

Даний висновок підтверджується пунктом 32 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 за № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України".

Як вбачається зі змісту попереднього договору, зокрема, його пункту 3.1 сторони зобов'язались укласти основний договір купівлі-продажу не пізніше 20.11.2012, а в п. 8.4 погодили, що попередній договір є чинним від дня його підписання сторонами (їх повноважними представниками) і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами умов попереднього договору.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаних положень попереднього договору, вбачається, що сторонами було погоджено, що при дотриманні умов цього договору строк його дії закінчується 20.11.2012, що свідчить про досягнення згоди з такої істотної умови договору, як строк його дії.

Відтак, посилання позивача, як на підставу недійсності оспорюваного договору, на суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України) є необґрунтованим.

Вирішуючи питання про недійсність оспорюваного договору з мотивів відсутності у представника, який його уклав від імені юридичної особи (позивача), необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України), суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За умовами Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII", в редакції, чинній на дату укладення спірного попереднього договору, вищим органом Товариства є загальні збори учасників, наглядова рада є органом, що здійснює контроль за діяльністю Товариства, виконавчим органом Товариства, що здійснює поточне управління діяльністю Товариства, є генеральний директор.

Пунктом 13.1.17 Статуту передбачено, що відчуження активів/майна, ціна продажу якого перевищує еквівалент 200000 Євро підлягає попередньому погодженню загальними зборами учасників.

Відповідно до Статуту виконавчим органом товариства є Генеральний директор, що вирішує усі питання діяльності, крім тих, що віднесені до компетенції зборів учасників та наглядової ради (п. 16.1).

Із урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом, зокрема, зазначених у пп. 15.4, 16.6 та рішеннями зборів учасників Генеральний директор має наступні повноваження:

представляє Товариство перед третіми особами без спеціальної довіреності (пп. 16.5.1);

вирішує будь-які інші питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників та наглядової ради (пп. 16.5 5).

При цьому, у пп. 16.6 Статуту встановлено "Правило двох підписів", відповідно до якого, договори, інші правочини та документи, рішення стосовно яких приймаються згідно з п. 13.1 або п. 15.4, а також банківські та фінансові документи від імені Товариства повинні бути підписані спільно (і) Генеральним директором та Головою Наглядової ради; або (іі) Генеральним директором та особою, призначеною Зборами Учасників відповідно до п. 13.1.16 вище (у випадку призначення такої). Такі договори, правочини та документи від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для Товариства виключно у випадку, якщо вони укладені (вчинені) з дотриманням правила двох підписів.

Отже, установчими документами позивача визначений особливий порядок надання правомочності виконавчому органу товариства на укладання договорів щодо рухомого та нерухомого майна товариства.

Разом з цим, у відповідності до пп. 16.4 "Видача довіреностей від імені Товариства" Статуту, довіреності від імені Товариства видаються за підписом генерального директора та голови наглядової ради або особи, призначеною зборами учасників відповідно до цього Статуту, якщо інший порядок не встановлено рішенням зборів. Повірений за довіреністю діє самостійно в межах повноважень, визначених у довіреності.

При цьому, абзацом другим підпункту 16.4 Статуту встановлено, що дії повіреного за довіреністю, що видана в порядку, передбаченому в цьому пп. 16.4, не потребують будь-якого погодження як це зазначено у п. 16.6 цього Статуту.

Тобто, Статутом позивача визначено, що повірений, який діє на підставі виданої належним чином довіреності, має повноваження генерального директора Товариства та без обмежень, що встановлені Статутом Товариства, зокрема, п. 16.6.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням наглядової ради Товариства з обмеженою відповідальністю "Екторнет Україна VII" було обрано голову наглядової ради товариства Міхаілса Петрішінса, що оформлено протоколом № 1 від 09.09.2011.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 07.09.2012 керівником ТОВ "Екторнет Україна VII" була ОСОБА_6, яка приступила до виконання обов'язків генерального директора з 01.12.2011 згідно наказу № 01/2011-12-01 від 01 грудня 2011 року.

Спірний договір підписаний від імені позивача Кисілем Владиславом Євгеновичем, який діяв на підставі довіреності від 07 вересня 2012 року, посвідченої нотаріально та зареєстрованої 07.09.2012 в Єдиному реєстрі довіреностей за № 3105. Вказана довіреність підписана від імені позивача генеральним директором та головою наглядової ради Товариства "Екторнет Україна VII", тобто у відповідності із вимогами п. 16.4 Статуту.

Довіреністю від 07 вересня 2012 року позивач надав повноваження представнику Кисілю Владиславу Євгеновичу на укладання будь-яких договорів від імені товариства.

Доказів на підтвердження визначення зборами учасників товариства іншого порядку видачі довіреності, позивачем не надано. Також не надано доказів на підтвердження припинення дії довіреності від 07 вересня 2012 року станом на час укладення спірного попереднього договору.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що представник, який підписав спірний попередній договір від імені позивача діяв в межах повноважень, визначених довіреністю, та без порушень Статуту товариства.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи позивача про укладання представником товариства спірного попереднього договору із перевищенням повноважень, оскільки дії повіреного за довіреністю не потребують будь-якого погодження, як того вимагає пункт 16.6 Статуту.

При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На зазначеному також наголошено у п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Отже, схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові № 25/2/10 від 27.07.2010, у постанові № 8/47 (12/335/16) від 02.12.2008, у постанові № 54/210 від 25.05.2010, у постанові № 16/507 від 06.07.2010 та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, та про що зазначалось вище, позивач отримав перераховані відповідачем на виконання умов попереднього договору грошові кошти в сумі 1623020,00 грн. в якості забезпечувального платежу.

Доказів на підтвердження повернення отриманих від відповідача грошових коштів станом на час розгляду справи в суді позивач не надав, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач своїми діями схвалив укладений між сторонами договір та визнав його дійсність, що виключає можливість визнання даного договору недійсним з мотивів вчинення його представником товариства з перевищенням повноважень.

Крім того, судом враховано, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України).

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.

Однак, країни-члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постановах Вищого господарського суду від 21.07.2010 у справі № 14/43пд та від 04.08.2010 у справі № 14/44пд.

Позивач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження обізнаності відповідача про обмеження повноважень повіреного Кисіля Владислава Євгеновича на укладання договорів залежно від суми угоди, встановленого пунктом 16.6 Статуту.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців також відсутня інформація про обмеження компетенції виконавчого органу позивача або його представника, в тому числі і встановленого пунктом 16.6 Статуту (витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Отже, оскільки укладений між сторонами попередній договір підписано від імені позивача уповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття відповідної угоди до виконання, - немає підстав вважати його такими, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міріада-Центр 1" на рішення Господарського суду м.Києва від 23.04.2014р. у справі № 910/19279/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 23.04.2014р. у справі № 910/19279/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/19279/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх