Рішення № 39730398, 08.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11277/14 08.07.14За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар"

про стягнення 10 575,61 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Карпенко І.В. (дов. від 02.12.13)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки № 422/12 від 15.10.2012 в розмірі 10 575,61 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.06.2014 порушено провадження у справі №910/11277/14 та призначено до розгляду на 26.06.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 26.06.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 26.06.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи відкладено на 08.07.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 08.07.2014, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача не з'явився в судове засідання 08.07.2014, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 68, на яку було відправлено ухвали суду, адреса підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: "вибув".

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ДІСНА» (надалі - позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «МАСІС CAP» (надалі - відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки № 422/12(надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору позивач зобов'язався постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобовязався примати товра та сплачувати за нього на умовах договору.

Згідно з п. 2.6. договору право власності на товар, а разом з ним і ризик його випадкової загибелі переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін наклданої, яка засвідчує момент отримання товару.

Відповідно до п.4.3. протоколу розбіжностей від 15.10.2012 до договору поставки №422/12 від 15.10.2012 покупець зобов'язаний здійснювати оплату за реалізований товар кожні 7 календарних днів, але не пізніше 40(сорока) календарних днів з моменту поставки товару.

На виконання умов договору, постачальником покупцю було поставлено товар на загальну суму 78 341,24 (сімдесят вісім тисяч триста сорок одна грн.24 коп.). Факт поставок товару позивачем відповідачу підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними від 13.09.2013 № РН-0029422 на суму 1285,86 грн., від 20.09.2013 № РН-0030160 на суму 337,97 грн. та іншими(копії в матеріалах справи).

Вказаний факт підтверджується Актом звірки розрахунків між ТОВ «ФІРМА «ДІСНА» та ТОВ «МАСІС CAP» від 05.06.2014.

Вищевказані накладні та акт звірки взаєморозрахунків приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Проте, відповідач належним чином не виконав свої договірні зобов'язання з оплати поставленого йому товару і станом на 31.12.2013 відповідачем було оплачено товар тільки на суму 68 394,56 (шістдесят вісім тисяч триста дев'яносто чотири грн. 56 коп.).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару складає 9 946 грн.68 коп. (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість грн.68 коп.). Даний розмір заборгованості не спростовує і відповідач підписавши та завіривши своєю печаткою акт звірки розрахунків від 31.12.2013.

Зокрема, відповідачем не оплачено товар згідно до видаткових накладних:

1. Від 13.09.2013 № РН-0029422 на суму 1285,86 грн.

2. Від 20.09.2013 № РН-0030160 на суму 337,97 грн.

3. Від 20.09.2013 № РН-0030162 на суму 450,32 грн.

4. Від 20.09.2013 № РН-0030220 на суму 173,16 грн.

5. Від 20.09.2013 № РН-0030221 на суму 1150,16 грн.

6. Від 20.09.2013 № РН-0030281 на суму 1361,81 грн.

7. Від 17.12.2013 № РН-0041287 на суму 581,26 грн.

8. Від 17.12.2013 № РН-0041288 на суму 767,21 грн.

9. Від 18.12.2013 № РН-0041451 на суму 500,47 грн.

10. Від 18.12.2013 № РН-0041456 на суму 1492,54 грн.

11. Від 19.12.2013 № РН-0041632 на суму 1897,09 грн.

Отже, станом на день розгляду справи залишилася непогашеною відповідачем заборгованість за поставлений позивачем товар в сумі 9 946,68 грн.

Відповідач не подав суду заперечень проти наявності даної заборгованості.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 422/12 від 15.10.2012, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар та автотранспортні послуги в сумі 9946,68 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 9946,68 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 6.7 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 6.7 договору, яка складає 516,88 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 516,88 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 112,05 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 112,05 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Масіс Сар" (03040, м. Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 68, код ЄДРПОУ 37559513) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дісна" (01015, м. Київ, Печерський район, вул. Лаврська, буд. 16, код ЄДРПОУ 31566495) основний борг в сумі 9946 (дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 68 коп., пеню в розмірі 516(п'ятсот шістнадцять) грн. 88 коп., 3 відсотки річних в сумі 112(сто дванадцять) грн. 05 коп., судовий збір в розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 14.07.2014