Рішення № 39730360, 09.07.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2014 р. Справа № 902/712/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група", м.Немирів, Немирівський район, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке", смт.Ситковецьке, Немирівський район, Вінницька область

про стягнення 326 279,25 грн. згідно договору безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013р.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників

позивача: Присяжнюк О.В., довіреність від 05.01.2014 р. паспорт серії НОМЕР_1 виданий 05.08.1997 р.

відповідача: Куровський М.С., довіреність від 13.01.2014 року, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України у м. Києві 20.11.2003.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" про стягнення 326 279,25 грн згідно договору безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., з яких 290 695,00 грн боргу, 2 843,24 грн 3 % річних за період з 24.01.2014 р. по 22.05.2014 р., 18 604,48 грн збитків від інфляції за період з січня 2014 р. по квітень 2014 р. включно, 14 136,53 грн пені за період з 24.01.2014 р. по 22.05.2014 р..

Ухвалою суду від 27.05.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/712/14 та призначено її до розгляду на 25.06.2014 р.

24.06.2014 р. до суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог відповідно до якої останні просить стягнути з відповідача 290 695,00 грн боргу, 3 607,80 грн 3 % річних за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р., 30 522,98 грн збитків від інфляції за період з січня 2014 р. по травень 2014 р. включно, 18 978,80 грн пені за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р., яку прийнято судом до розгляду.

В зв'язку з неявкою в засідання суду представника позивача та неподання ним витребуваних судом документів, розгляд справи ухвалою суду від 25.06.2014 р. відкладено до 09.07.2014 р.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В засіданні суду представник позивача підтримав свої позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 290 695,00 грн боргу, 3 607,80 грн 3 % річних за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р. та 30 522,98 грн збитків від інфляції за період з січня 2014 р. по травень 2014 р. включно.

Представником позивача в засіданні суду подано заяву про відмову від позову в частині стягнення 18 978,80 грн пені за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р.

Розглянувши дані заяви позивача, суд прийшов висновку про їх прийняття до розгляду як такі, що не суперечать вимогам ст. 22 ГПК України.

Представником відповідача в судовому засіданні подано письмове пояснення по справі в якому останній просить відмовити в задоволенні позову з мотивів наведених у цьому поясненні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

21.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СХК "Вінницька промислова група" (Позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке" (Позичальник) було укладено договір безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П (а.с.10. т.1).

За умовами договору Позичальник передав у власність, а Позичальник прийняв 3 123 445,00 грн, із зобов'язанням повернути таку ж суму грошових коштів по мірі наявності обігових коштів, але не пізніше 31 грудня 2013 року (п.1 Договору).

Відповідно до умов договору сума позики прийнята в повному обсязі від Позикодавця Позичальником до підписання Договору та підтверджується зарахуванням на банківський рахунок Позичальника (п.2 Договору).

Сума позики має бути повернена не пізніше 31.12.2013 року (п.6 Договору).

Сторони домовились, що позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася на банківський рахунок Позикодавця. Позичальник має право повернути позичену грошову суму достроково, а Позикодавець зобов'язаний її прийняти (п.п.7-8 Договору).

Пунктом 9 Договору сторони домовились, що якщо Позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, Позикодавець маж право, починаючи з наступного дня після цього строку пред'явити цей Договір до стягнення в строк і у порядку, передбачених чинним законодавством України та вимагати при цьому повернення йому Позики (частини) що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох відсотків від простроченої суми.

Як вбачається з матеріалів справи станом на 21.03.2013 р. (на момент підписання Договору по позову) Позикодавець перерахував Позичальнику 250 000 грн позики на умовах Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., що стверджується платіжним дорученням № 723 від 23.03.2013 р. та випискою з банку за 21.03.2013 р. з зазначенням призначення платежу: "надання зворотної фінансової безвідсоткової позики згідно договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р.", що також не заперечується представником відповідача в засіданні суду.

В подальшому за період з 03.04.2013 р. по 11.11.2013 р. Позикодавець перерахував, а Позичальник прийняв від першого на умовах Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р. грошові кошти в сумі 2 873 750,00 грн, що стверджується платіжними дорученням та виписками з банку за вказаний період (а.с.11-56, т.1).

Доказом того, що дані кошти отримані відповідачем саме на умовах Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р. є зазначення в платіжних дорученнях за вказаний період саме даного Договору, а також те що дані кошти повертались відповідачем також з зазначенням Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони своїми конклюдентними діями фактично змінили строки надання позики за договором № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., що не суперечить нормам чинного цивільного законодавства України та не порушує прав сторін.

Отже, за період з 21.03.2013 р. по 11.11.2013 р. відповідач отримав від позивача грошові кошти - позику на умовах Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., на загальну суму 3 124 445,00 грн.

Судом встановлено, що після отримання грошових коштів, відповідач починаючи з 03.01.2014 р. по 23.01.2014 р. повернув позивачу 2 832 750,00 грн, що стверджується виписками з банку за вказаний період та не заперечується представником відповідача по позову (а.с.57-79, т.1).

Суд зауважує, що повертаючи грошові кошти відповідач в призначенні платежу вказував на те, що останні повертаються на умовах Договору № 21/03-13-П від 21.03.2013 р.

Як свідчать матеріали справи та визнається представником відповідача, починаючи з 24.01.2014 р. відповідач більше не здійснював повернення решти суми позики, яка склала 290 695,00 грн.

Отже, станом на 24.01.2014 р. борг відповідача перед позивачем за отриману, але не повернуту позику склав 290 695,00 грн.

Неповернення залишку позики відповідачем в строки обумовлені договором спонукали позивача звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору відсоткової позики від 21.10.2010 року № 2 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 1 "Позика" глави 71 Цивільного кодексу України "Позика. Кредит. Банківський вклад" (ст.ст.1046-1053 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище умовами Договору відсоткової позики № 2 від 21.10.2010 року з урахуванням внесених до нього змін встановлено кінцевий строк повернення позики - не пізніше 01.10.2013 року.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача про стягнення боргу за позикою в розмірі 290 695,00 грн правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє дані позовні вимоги в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 607,80 грн - 3 % річних за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р. та 30 522,98 грн збитків від інфляції за період з січня 2014 р. по травень 2014 р. включно, в результаті чого дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 9 Договору сторони домовились, що якщо Позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, Позикодавець маж право, починаючи з наступного дня після цього строку пред'явити цей Договір до стягнення в строк і у порядку , передбачених чинним законодавством України та вимагати при цьому повернення йому Позики (частини) що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох відсотків від простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок, а тому вказана сума підлягає стягненню в заявленому розмірі.

При перерахунку інфляційних нарахувань судом отримано менше значення ніж вказав у розрахунку позивача, а саме - 30 413,52 грн.

При цьому суд враховує, що позивач при обрахунку 3 % річних та інфляційних втрат визначив суму заборгованості у розмірі 290 695 грн, яка станом на 01.01.2014 р. була значно більшою і становила 3 123 445,00 грн.

З врахуванням отриманих при перерахунку сум в стягненні 110,46 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Також в засіданні суду розглянуто заяву позивача про відмову від позовних вимог про стягнення пені в розмірі 18 978,80 грн за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову подано представником позивача Присяжнюком О.В. у якого наявні повноваження на здійснення вказаної процесуальної дії в силу наданих повноважень довіреністю від 05.01.2014 р., а в заяві підтверджено про ознайомлення із ст.78 ГПК України.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення пені в розмірі 18 978,80 грн за період з 24.01.2014 р. по 23.06.2014 р. підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу по поверненню отриманої позики.

Заперечення відповідача щодо поданого позову оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.

Зокрема посилання відповідача на те, що договір безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013 р. укладено внаслідок обману та не спрямований на реальне настання наслідків, а тому підлягає визнанню недійсним з власної ініціативи суду є хибним та грунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального права відповідачем.

Так, в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р., що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Аналогічні положення закріплені також в п.3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Щодо посилання позивача на приписи ст.230 ЦК України суд наголошує на тому, що в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вказано, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі), що вказано в п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Із письмового пояснення відповідача вбачається, що обманом він вважає відсутність перерахованих грошових коштів позивачем на момент укладення договору безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., що суперечить п.2 даного договору.

На думку суду вказана обставина не може свідчити про наявність в діях позивача обману, оскільки про неї в будь-якому випадку було б відомо відповідачу на момент його укладення.

Також не може даний договір бути кваліфікованим як фіктивний, оскільки як вбачається із матеріалів справи на його виконання сторонами вчинялись юридично значимі дії.

За таких обставин у суду відсутні підстави для визнання договору безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013 р. недійсним згідно ст.83 ГПК України.

Посилання відповідача на те, що отримані кошти в сумі 3 123 445,00 грн ним були не на умовах договору безпроцентної позики грошей № 21/03-13-П від 21.03.2013 р., а були пізніше повернуті як безпідставно одержані є надуманим та безпідставним з врахуванням наведених вище обставин щодо посилання в платіжних дорученнях на даний договір як позивачем так і відповідачем.

Слід відзначити, що відповідно до статті 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України", підприємства, незалежно від форми власності, мають повертати в 5-денний термін платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Якщо власник рахунку не повернув у зазначений термін помилково одержані кошти, то їх повернення має здійснюватись у загальному претензійно-позовному порядку.

Як свідчать матеріали справи відповідачем не вичинялись дії щодо повернення безпідставно отриманих коштів протягом 5 днів, а позивачем не вчинялись дії по претензійно-позовній роботі задля повернення перерахованих грошових коштів

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам згідно ст.49 ГПК України.

09.07.2014 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, п.4ч.1 ст.80, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ситковецьке", вул.Мандролька, 19, смт Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 22865 (ідентифікаційний код - 33845116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група", вул. Леніна, 226А, м.Немирів, Немирівський район, Вінницька область, 22800 (ідентифікаційний код - 33623350) - 290 695 грн 00 коп. боргу, 3 607 грн 80 коп. - 3% річних, 30 413 грн 52 коп. - інфляційних нарахувань та 6 494 грн 33 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення 18 979 грн 80 коп. пені.

4. Провадження в частині стягнення 18 979 грн 80 коп. пені припинити згідно п.4ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

5. В стягненні 110 грн 46 коп. - інфляційних нарахувань відмовити.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14 липня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.