Рішення № 39727240, 08.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9551/14 08.07.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес»

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста»

про стягнення 24 898,00 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Брокбізнес» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» (надалі також - відповідач) матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 24 898,00 грн.

Під час перебування справи в провадженні позивачем було збільшено позовні вимоги та заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу в порядку регресу в розмірі 24 898,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 991,84 грн. та 3% річних в розмірі 497,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України в межах виплаченого відшкодування, право зворотної вимоги до відповідальної за збитки особи, якою є відповідач як страховик цивільної відповідальності винної у ДТП особи. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити регресну виплату.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою від 23.05.2014р. прийнята до розгляду позовна заява, справі присвоєно №910/9551/14, порушено провадження у справі, розгляд призначений на 17.06.2014р. Окрім того, ухвалено направити запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації щодо страхового полісу №АВ/3359932.

Судом встановлено, що від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист №7/2-28/14895 у відповідь на запит суду.

В судове засідання 17.06.2014р. представники сторін не з'явились.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (страховик за Договором страхування) та ОСОБА_1 (надалі також - страхувальник) 07.11.2012р. було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №006-40119/01НТ (далі - Договір страхування), згідно з яким позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).

Предметом договору є майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням вказаним транспортним засобом на випадок настання подій, перелік яких наведено у Договорі, а саме до страхових випадків відноситься: дорожньо-транспортні пригоди; стихійні лиха; угон/викрадення.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

01.03.2013р. в м. Львові по вул. Зелена 299 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), у якій громадянин ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом «Ssang Yong» реєстраційний номер НОМЕР_2 порушив Правила дорожнього руху України та вчинив зіткнення з транспортним засобом «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_1.

Із довідки Відділу держінспекції Львівскього міського управління ГУ МВС України №36/502СП від 19.03.2013р. про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що ДТП сталось внаслідок недодержання дистанції водієм автомобіля «Ssang Yong», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, що спричинило нанесення майнової шкоди автомобілю «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_1.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 08.04.2013р. ОСОБА_2, за здійснення вказаного ДТП, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

17.04.2013р. ТОВ «Компанія «Україна-ЛВ-Тур» виставило гр. ОСОБА_1 рахунок на оплату №367 на суму 26 208,00 грн. для оплати ремонту пошкодженого автомобіля «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1.

До матеріалів справи долучено Ремонтну калькуляцію, складену 11.03.2013р. системою Audatex, відповідно до якої вартість ремонту автомобіля «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 26 191,05 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №47357/1 від 22.05.2013р. страхове відшкодування становить 24 898,00 грн.

22.05.2013р. позивачем було проведено розрахунок страхового відшкодування в сумі 24 898,00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту виплатив страхове відшкодування в сумі 24 898,00 грн. на підставі платіжного доручення №4762 від 24.05.2013р., перерахувавши вказані грошові кошти на рахунок ТОВ «Компанія «Україна-ЛВ-Тур».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 24 898,00 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом «Ssang Yong», реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі Полісу №АВ/3359932.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Матеріалами справи, а саме: Ремонтною калькуляцією від 11.03.2013р., складеною системою Audatex, підтверджується, що вартість ремонту автомобіля «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1, склала 26 191,05 грн.

Використання ремонтної калькуляції системи Audatex передбачено п. 8.5.9. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р., відповідно до якого кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).

Пункт 59 Додатку 8 вказує на комп'ютерні програми для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва «Audatex М21», «Audatex М95» та «AudaShare» - Німеччина.

В матеріалах справи також міститься звіт №190/13 про оцінку автомобіля «Ford Fiesta» реєстраційний номер НОМЕР_1 від 25.03.2013р., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 26 191,05 грн.

Водночас, як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011р. у справі №42/92, від 07.08.2012р. у справі №2/22, від 01.03.2011р. у справі №47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

На підставі Платіжного доручення №4762 від 24.05.2013р. позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 24 898,00 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу №АВ/3359932 розмір франшизи - 0,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 50 000,00 грн., у зв'язку з чим з відповідача має бути стягнуто 24 898,00 грн., оскільки виплата страхового відшкодування позивача в розмірі 24 898,00 грн. не перевищує ліміт відповідальності відповідача за полісом №АВ/3359932.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 24 898,00 грн.

В постанові Верховного Суду України від 12.03.2012р. №3-12гс12 у справі №53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011р. у справі №3-118гс11.

Враховуючи те, що цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки «Ssang Yong», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП було застраховано відповідачем, що підтверджується Полісом №АВ/3359932, відповідач згідно з статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України «Про страхування» зобов'язаний в межах ліміту відповідальності виплатити страхове відшкодування позивачу.

Крім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання з виплати страхового відшкодування є грошовим зобов'язанням. Тому ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 5011-16/11067-2012 від 29.01.2013 р.

Матеріалами справи встановлюється, що претензія від позивача була отримана відповідачем 12.08.2013р. (в матеріалах справи міститься зворотне повідомлення про вручення поштового відправленя).

З розрахунків позивача доданих до матеріалів позовної заяви вбачається, що ним на суму (24 898,00 грн.) невиконаного відповідачем грошового зобов'язання з виплати на користь позивача страхового відшкодування, за період з 13.09.2013р. до 04.06.2014р. (234 дні) нараховані три проценти річних у сумі 497,28 грн., а також за період жовтня 2013р. по квітень 2014 року інфляційні втрати в сумі 1 991,84 грн.

Судом здійснено перерахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що розрахунок є вірним та обґрунтованим.

Таким чином, крім суми страхового відшкодування, до стягнення з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 497,28 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 991,84 грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачами не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у них підстав для невиконання зобов'язань, передбачених нормами діючого законодавства.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/9551/14 позовні підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 24 898,00 грн., суми 3% річних в розмірі 497,28 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 991,84 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму витрат на послуги адвоката.

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копію Договору про надання юридичних послуг від 30.04.2014р., укладеного позивачем з Адвокатським об'єднанням «Мицик і Партнери», Копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №417 від 17.02.2006р.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також, згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено суду понесення ним витрат на послуги адвоката, оскільки до матеріалів справи не надано відповідного платіжного документу про сплату грошових коштів на рахунок Адвокатського об'єднання «Мицик і Партнери». Окрім того, змістом позовних вимог позивачем взагалі не зазначено суму витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката задоволенню не підлягають.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста» (код ЄДРПОУ 35893575, адреса: 01103, м. Київ, Залізничне шосе, 6) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (код ЄДРПОУ 20344871, адреса: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3) суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 24 898,00 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот дев'яносто вісім гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 497,28 грн. (чотириста дев'яносто сім гривень 28 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 1 991,84 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто одна гривня 84 копійки) та судовий збір у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Морозов