Ухвала суду № 39726469, 10.07.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/14066/2012

Провадження № 22-ц/779/1177/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.

секретаря Бойчука Л.М.

з участю представника апелянтів - ОСОБА_2, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, з апеляційною скаргою представника ОСОБА_5, ОСОБА_8 - ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, щоб в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит від 11 квітня 2008 року в розмірі 723533,07 гривень звернути стягнення на квартиру загальною площею 74,20 кв.м в АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки та виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України.

Заявлені вимоги представник обґрунтував тим, що позичальник ОСОБА_5 за договором про іпотечний кредит від 11 квітня 2008 року отримав 247 450 гривень із сплатою 15% річних за користування кредитом, а також сплатити інші платежі в порядку, на умовах та у строки визначені цим договором.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 11 квітня 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1.

Станом на 05 червня 2012 року позичальник заборгував 723533,07 гривень на виконання іпотечного кредиту. На письмову вимогу погасити заборгованість та можливого звернення стягнення за рахунок предмету іпотеки відповідачі не реагували, тому Банк звернувся з даним позовом.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFU0G40000006889 від 11 квітня 2008 року укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 в розмірі 595130,07 гривень, з яких тіло кредиту - 246839, 57 гривень, нараховані відсотки - 253001,16 гривень, пеня (за період з 11 вересня 2011 року по 11 вересня 2012 року ) - 95289,34 гривень звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 74, 2 кв.м., яка належить ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності на житло від 18 листопада 1997 року, зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ 18 листопада 1997 року за №5849/123, реєстраційний номер 22544128 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачів договорів купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності з отриманням правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Встановити початкову ціну предмету іпотеки квартири №70 за вартістю, яка визначатиметься на підставі акту незалежної оцінки нерухомого майна, але не нижче 330270 гривень або з встановленням за домовленістю сторін.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3219 гривень. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_5, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги відхилити та стягнути судові витрати з ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представник апелянтів у скарзі зазначає про неправильне застосуванням судом норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції зазначив неправдиву інформацію щодо неявки відповідачів без зазначення причин, хоча на адресу суду представником надсилались клопотання про перенесення слухання справи. Висновок суду про достатню кількість матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін є неправильним, оскільки позовну заяву підписано особою, яка немає достатніх правових підстав її подавати, представник, який діяв від імені позивача і представляв інтереси в суді не мав на це законних повноважень.

Суд стягнув з позичальника достроково всю суму кредиту, незважаючи на те, що кредит видавався Банком на 20 років та термін його погашення ще не настав. Вимога Банку про дострокове погашення кредиту без розірвання або припинення кредитного договору суперечить умовам цього договору. Судом не перевірено наявність підстав для дострокового витребування від боржника всієї суми заборгованості за кредитом замість стягнення лише суми простроченої заборгованості.

В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем вимоги дострокового стягнення суми кредиту, тому встановлена договором умова дострокового повернення кредиту не настала.

Право на передоручення виникає на підставах, передбачених договором або законом, тому службовці, яким довіреність видана від юридичної особи, мають право передавати надані їм повноваження шляхом видачі нової довіреності іншим суб'єктам лише у випадках, коли таке право передбачено у договорі - їх довіреності, на якому ґрунтуються їхні представницькі повноваження. Видана секретарем правління Банку довіреність на ведення в інтересах юридичної особи справ в судах на ім'я представника Банку Чепіль Ю.І. з наданням відповідних прав, в тому числі право на звернення до суду з позовною заявою виходило за межі її повноважень, наданих головою правління Банку за довіреністю від 26 травня 2011 року.

Позичальник безпідставно сплатив Банку 1321, 08 гривень для сплати страховки майна; 1237,25 гривень - для сплати за особисте страхування; 7423, 5- - відсоток від суми кредиту на оплату за надання фінансового інструменту; 51166, 60 гривень на сплату страхових платежів на 20 років вперед.

В мотивувальній частині рішення суд не вказує, які докази надав Банк в підтвердження заявленої в позові суми боргу Позичальника по договору, а посилається тільки на інформацію Банку, чим допускає припущення.

Позивач звертаючись до суду не надав обґрунтування того, чому реалізація предмета застави повинна бути здійснена шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, не надано підтвердження, що знайдено конкретного покупця, тому суд не міг встановлювати такий спосіб реалізації.

Крім того, суд не залучив орган опіки і піклування міської ради щодо захисту порушених прав неповнолітньої дитини.

Іпотекодавці в забезпечення виконання зобов'язань 11 квітня 2008 року уклали договір іпотеки, згідно якого надали в іпотеку нерухоме майно - предмет іпотеки без згоди органу опіки та піклування.

З положень ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умов дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцяти денний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотеко держателя протягом встановленого ним строку, який не можу бути меншим за 30 днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який вимоги скарги підтримав, представника Банку, яка вимоги скарги не визнала, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції прийшов до висновку, що внаслідок невиконання своїх зобов'язань ОСОБА_5 щодо сплати кредиту Банк має право на дострокове стягнення боргу та на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок боргу, а вимоги позивача про примусове виселення є передчасними, оскільки позивачем не уточнено, хто проживає та зареєстрований у спірній квартирі, не надано доказів, що всім відправлена вимога про звільнення жилого приміщення.

За змістом ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ОСОБА_5 кредитний договір, за умовами якого надано кредит у розмірі 247450 гривень зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення 11 квітня 2028 року. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 11 квітня 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Відповідач зобов'язання за договором не виконував, згідно поданого розрахунку Банку на а.с. 4 т.1 з січня 2009 року позичальник перестав погашати кредитні кошти.

Відповідно до листа від 02 липня 2012 року на а.с. 18-19 т.1 Банком надіслано усім чотирьом іпотекодавцям попередження про необхідність погашення заборгованості за іпотечним кредитом у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, роз'яснено, що у разі невиконання вказівки Банк має право вимагати дострокового погашення усієї заборгованості та звертатись за стягненням іпотечного майна за укладеним іпотечним договором.

У зв'язку із залишенням попередження без уваги позичальник звернувся 11 вересня 2012 року з даним позовом до суду.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду; 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що п.28 договору іпотеки передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя та може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.

Іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та звернувся до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

Згідно з ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно п. 38 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин від 30 березня 2012 року №5 у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Як встановлено судом першої інстанції заборгованість за іпотечним кредитом від 11 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_5 складає 595130,07 гривень, з яких тіло кредиту - 246839,57 гривень, нараховані відсотки - 253001,16 гривень, пеня за період з 11 вересня 2011 року по 11 вересня 2012 року - 95289,34 гривні.

У апеляційній скарзі на а.с. 173 представник апелянта зазначає, що суд першої інстанції правильно перевірив нарахування Банком заборгованості по договору іпотечного кредиту, зменшив її та встановив розмір 595 130,07 гривень станом на 05 червня 2012 року, визначивши розмір пені тільки за один рік.

.

Згідно ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-Ш «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Пунктом 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки.

Відповідно до п. 1.2. договору іпотеки квартира належить іпотекодавцеві ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 на праві власності на житло, виданого 18 листопада 1997 року Агенством по приватизації державного житлового фонду на підставі рішення МВК №295-р від 31 жовтня 1997 року, що є зареєстрованим Івано-Франківським ОБТІ 18 листопада 1997 року за №5849/123, реєстраційний номер 22544128 та його вартість становить 64 475 гривень.

Тобто, на момент укладення договору іпотеки право власності на предмет іпотеки у сина ОСОБА_11, про що вказує представник апелянтів, було відсутнє і вказаним договором порушене не було.

Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу (тобто, зміна власника житлового приміщення) не є підставою втрати особами, які мають право користування таким приміщенням, свого права на користування житлом та зберігається для нового власника.

Відповідно до змісту ст.ст. 623, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання.

Тому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника апелянта, що позичальник безпідставно сплатив Банку кошти для страховки майна, особистого страхування, та інші послуги.

При вирішенні позовних вимог судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_8 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 28 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Г.І. Шалаута